Ухвала суду № 34531672, 15.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/12508/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року

у справі № 2-а-23209/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси»

до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» (позивач) до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000252304/0/12985/10 від 24 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Українські промислові ресурси» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Українські промислові ресурси» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у травні 2010 року, за результатами якої складено акт № 2951/23-411/30415558 від 15 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252304/0/12985/10 від 24 вересня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 352 667,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Фудстаф», з підстав нікчемності договору поставки № 106 від 29 травня 2009 року, укладеного між ТОВ «Українські промислові ресурси» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з урахуванням довідки Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 58778/7/15-2 від 05 серпня 2010 року, відповідно до якої у ПП «Фудстаф» відсутні в достатній кількості основні фонди, технічний та управлінський персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, а діяльність підприємства спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди суб'єктам підприємницької діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаної у ПП «Фудстаф» мильної стружки, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товару позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені видаткові накладні, виписки банківської установи, товарно-транспортні накладні.

Що ж стосується доводів відповідача про нікчемність спірного договору, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано їх відхилили, оскільки, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами (довідками) податкової перевірки. Вказані ж в актах (довідках) податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженості дій позивача з ПП «Фудстаф» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності ТОВ «Українські промислові ресурси» з такими діями постачальника.

А відтак, твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем з ПП «Фудстаф» договору є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями з огляду на те, що позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.