Рішення № 34527665, 29.10.2013, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 0538/9745/2012

Провадження № 2/265/2514/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

при секретарі Скоробогатько Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя з позовом до відповідачів про стягнення суми боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 26М-07 від 7 травня 2007 року. Згідно до договору ПАТ «КБ «Приватбанк» був зобовязаний надати відповідачу кредит у розмірі 22 000 грн. терміном повернення до 4 травня 2009 року, а ОСОБА_3 зобовязалась повернути кредит та сплатити відсотки за його користування в строки встановлені кредитним договором, за яким погашення боргу здійснюється щомісячними платежами згідно до встановленого графіку. В разі порушення зобовязань за кредитним договором боржник сплачує банку відсотки за кредитом у подвійному розмірі на місяць, що розраховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав, а ОСОБА_1 у порушення кредитного договору від 7 травня 2007 року здійснювала оплату кредиту та відсотків у порушення порядку та строків сплати, на підставі чого вона має заборгованість перед банком станом на 25 вересня 2012 року в сумі 26 082,73 грн. В забезпечення виконання умов кредитного договору від 7 травня 2007 року банком із ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким вона зобовязалась відповідати за виконання ОСОБА_1 умов договору від 7 травня 2007 року. Враховуючи, що добровільно сплатити суму боргу відповідачі не бажають, представник позивача просив стягнути солідарно з них суму боргу у загальному розмірі 26082,73 грн. та судові витрати.

За зустрічним позовом, поданим ОСОБА_1 до ПАТ «Приватбанк», вбачається, що відповідачка просить суд визнати недійсним кредитний договір від 7 травня 2007 року на підставі того, шо у положенні кредитного договору передбачена сплата позичальником витрат банку за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,5 % від суми кредиту, що не є предметом кредитного договору та є порушенням норм цивільного законодавства. Також вказувала, що у кредитному договорі передбачено два різні строки позовної давності щодо неустойки 3 роки та 5 років, вважаючи, що єдиним законним строком позовної давності до пені може бути 6 місяців. Вважає, що умови кредитного договору є несправедливі, які порушують права споживача, бо містять у собі дисбаланс прав та обовязків сторін, оскільки за Законом «Про захист прав споживачів» умови договору, за якими встановлені вимоги про сплату споживачем компенсації, що більше ніж 50% від вартості продукції, в разі невиконання умов зобовязання позичальником, є несправедливими. Також посилалась на те, що представниками банку не було їй розяснено умови споживчого кредитування, що призвело до необізнаності ОСОБА_1 з умовами кредитного договору.

Представник позивача, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_4, у судовому засіданні на задоволенні позову ПАТ «Приватбанк» повністю наполягала, та при цьому заперечувала проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 Надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві банку, вказуючи, що розглядом справи було доведено наявність боргу у відповідачів за тілом кредиту, за відсотками, за пенею за кредитним договором від 7 травня 2007 року. Заперечуючи проти зустрічного позову ОСОБА_1 вказувала, що від ОСОБА_1 не надходило протягом усього часу дії кредитного договору з моменту отримання відповідачкою кредитних коштів жодних нарікань щодо неправомірності договору від 7 травня 2007 року. Так позичальником вказаний кредитний договір був підписаний, вона отримала в повному обсязі кредитні кошти, була з усіма умовами договору ознайомлена, на які погодилась добровільно, не заперечуючи проти цих умов. Та протягом декількох місяців сплачувала згідно затвердженого графіку кредитні кошти та відсотки за користування кредитом. Таким чином вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 є необґрунтованим. Однак при цьому не заперечувала, що вимог раніше вересня 2012 року до ОСОБА_3 про необхідність сплатити за ОСОБА_1 суму боргу за кредитним договором від 7 травня 2007 року до вказаного поручителя не висували. На підставі переліченого просила задовольнити позовні вимоги ПАТ «Приватбанк» у повному обсязі.

Відповідачка, ОСОБА_1, у судовому засіданні повністю підтримуючи зустрічний позов, та заперечуючи проти задоволення позову ПАТ «Приватбанк», вказувала, що позов банку необґрунтований, бо кредитний договір від 7 травня 2007 року повинен бути визнаний недійсним, як такий, що не відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому не заперечувала, що кредитні кошти вона отримала у травні 2007 року, сплачувала згідно графіка за кредитним договором кредит та відсотки, аж поки в неї не виникле скрутне матеріальне положення, що зумовило неможливість для неї сплачувати кредит у подальшому. Враховуючи, що банк до неї вимоги предявив не одразу, а за минуванням тривалого періоду часу, поза межами строку позовної давності, то вважає такі дії банку порушують її права як споживача кредитних послуг. Внаслідок цього вона не визнає вимоги банку до неї, бо розмір цих вимог повинен бути зменшений. Пояснювала також, що вона не читала умови договору від 7 травня 2007 року, коли його підписувала. Вказувала також, що позовна давність до вимог за кредитним договором спливла, тому вимоги банку не підлягають задоволенню. Також додавала, що порука ОСОБА_2 була припинена за минуванням 6-місячного строку, бо у договорі поруки не було обумовлено строк дії поруки, тому вимоги до ОСОБА_2 неправомірні. На підставі переліченого просила суд задовольнити її зустрічний позов та визнати недійсним кредитний договір від 7 травня 2007 року.

Представник ОСОБА_1, який діж на підставі угоди, ОСОБА_5, в судове засідання не зявився за невідомих суду причин повторно, на підставі чого суд розглянув справу у його відсутність з урахуванням положень ч. 2 ст. 169 ЦПК України.

Відповідачка ОСОБА_2, в судове засідання не зявилась, надавши суду заяву з проханням вирішити спір у її відсутність.

Суд, вислухавши учасників процесу, що зявились, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги ПАТ «Приватбанк» такими, що підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог, то відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Факт укладення договору 7 травня 2007 року між сторонами підтверджується копією кредитного договору від 7 травня 2007 року № 26М-07, за яким КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали договір, за умовами якого позичальнику було надано на споживчі цілі кредитні кошти в розмірі 22000 грн. строком повернення за затвердженим графіком (додаток № 1 до кредитного договору) до 4 травня 2009 року.

Відповідно до п. 4.1 договору до дати погашення кредиту разом із відсотками за графіком за користування кредитними коштами позичальник сплачує 21 % річних.

За п. 4.2 вказаного договору при несплаті сум у передбачені графіком терміни, вважається, що відсотки прострочені.

Відповідно до п. 4.3 угоди при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту у передбачені цим договором строки позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

При порушенні (п. 6.1 договору) позичальником зобовязання по сплаті відсотків за користування кредитом за вказаним кредитним договором позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від простроченого платежу за кожен день прострочки, однак не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України. При цьому за п. 6.4 кредитного договору нарахування неустойки провожиться протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобовязання повинно було бути виконане позичальником.

При цьому сторони вказаної угоди визначились за п. 6.7 вказаного договору, що строки позовної давності за вимогою про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки встановлюються тривалістю у 5 років (а. с. 9-11).

Зміна назви юридичної особи КБ «Приватбанк» на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та статутом ПАТ «КБ «Приватбанк» (а. с. 14, 16).

За довідкою-розрахунком заборгованості станом на 25 вересня 2012 року, наданою ПАТ КБ «Приватбанк», вбачається, що за кредитним договором від 7 травня 2007 року № 26М-07 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем складає загальну суму 26082,73 грн., з яких заборгованість по кредиту 7379,04 грн., заборгованість по нарахованим відсоткам 11408,45 грн., заборгованість по пені 7295,24 грн. (а. с. 4-5).

Факт наявності заборгованості у позичальника у вказаному вище розмірі підтверджується умовами кредитного договору від 7 травня 2007 року № 26М-07, за яким передбачено порядок сплати кредитних коштів та відсотків за їх використання, а також встановлена відповідальність за порушення умов виконання кредитного договору в частині сплати підвищених відсотків та пені.

Таким чином судом у судовому засіданні було встановлено, що у позичальника за кредитним договором від 7 травня 2007 року перед ПАТ КБ «Приватбанк» склалась заборгованість внаслідок порушення умов виконання кредитного договору.

На підставі ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Так умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором (понад 50 % вартості продукції).

Згідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Суд при цьому зазначає, що за розрахунком, наданим представниками позивача, вбачається, що позичальником за кредитним договором від 7 травня 2007 року було сплачено (графа восьма з права наліво) загалом 4676,75 грн. в погашення відсотків за кредитним договором. При цьому нараховано штрафних відсотків на прострочену заборгованість в розмірі 10918,40 грн. (графа девята з права наліво).

Таким чином, відрахувавши із загальної суми боргу за відсотками за цим розрахунком банка, що складає 11408,45 грн., суму боргу розраховану за підвищеними відсотками (10918,40 грн.), то можна встановити суму боргу, яка не була погашена ОСОБА_1 за сумою відсотків за користування кредитом, що складає 21%, та яка була передбачена графіком погашення за договором № 26М-07, враховуючи також, що сума за підвищеними відсотками була нарахована для погашення позичальнику вже після проведення відповідачкою останніх платежів по відсотках за користування кредитом.

Враховуючи перелічене суд дійшов висновку, що непогашена сума боргу за основними відсотками у ОСОБА_1 становить перед банком 490,05 грн., з огляду також на відсутність у розрахунку ПАТ «КБ «Приватбанк» вказівки на те, по яких саме відсотках фактично проводились позичальником платежі.

Суд таким чином встановив, що загальна сума компенсації банку за розрахунком, наданим позивачем, за кредитним договором від 7 травня 2007 року становить у позичальника суму нарахованих та не погашених штрафних відсотків (10918,40 грн.), а також суму пені (7295,24 грн.), що дорівнює загалом 18213,64 грн.

При цьому загальна вартість послуг, наданих КБ «Приватбанк» за кредитним договором від 7 травня 2007 року по споживчому кредитуванню позичальнику, ОСОБА_1, складає за встановленим графіком, що є додатком до договору кредиту № 26М-07, суму 27148,32 грн., яка складається з загальної суми кредиту (22000 грн.) та суми відсотків за користування кредитом (5148,32 грн.)

З урахуванням вказаного суд встановив, що 50% вартості наданої КБ «Приватбанк» позичальнику продукції за цим договором становить 13574,16 грн. (27148,32 грн. / 2 = 13574,16 грн.)

Виходячи таким чином з приписів ст. ст. 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», за кредитним договором від 7 травня 2007 року № 26М-07 встановлена по сплаті споживачем (позичальником) банку сума компенсації в розмірі 18213,64 грн. за розрахунком позивача, є непропорційно великою компенсацією за невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаним договором споживчого кредитування, оскільки перевищує 50% вартості наданої позивачем продукції.

Згідно до ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на перелічене суд вважає, що для дотримання принципу добросовісності, недопущення істотності дисбалансу прав ОСОБА_1 порівняно із правами банку за кредитним договором від 7 травня 2007 року, відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідним є зменшення розміру компенсації банку за порушення позичальником, ОСОБА_1, зобов'язань за кредитним договором від 7 травня 2007 року шляхом приведення нарахованої позивачем компенсації (18213,64 грн.) у співвідношення із 50% вартості наданого КБ «Приватбанк» позичальнику продукції (27148,32 грн.), що дорівнює 13574,16 грн., що буде відповідати інтересам ОСОБА_1 та не порушуватиме її прав як споживача послуг по кредитуванню.

На підставі наведеного суд вважає встановленим у судовому засіданні, що з відповідача, ОСОБА_1, на підставі її відповідальності за порушення умов кредитного договору від 7 травня 2007 року, підлягає стягненню заборгованість, що утворилась перед позивачем за кредитом, за відсотками та по компенсації банку за невиконання позичальником зобовязання.

Суд таким чином встановив, що зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню загальна сума заборгованості, встановлена судом за порушення відповідачкою умов кредитного договору від 7 травня 2007 року, в розмірі 21443,25 грн., що складається з сум неповерненого кредиту (7379,04 грн.), відсотків (490,05 грн.) та компенсації за порушення умов договору (13574,16 грн.)

Суд при цьому відхиляє доводи ОСОБА_3, яка посилалась на несправедливість передбаченої у кредитному договорі від 7 травня 2007 року (п. 4.6 договору) сплати витрат банку за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,5% від суми кредиту, бо жодних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення з неї сум, нарахованих за п. 4.6 кредитного договору, не предявляє, що також підтверджується розрахунком заборгованості, наданим представниками банку.

Також неспроможне посилання відповідачки на те, що вона не була обізнана з умовами кредитування, бо сама не заперечувала у судовому засіданні, що жодних вимог при укладанні договору до банку не предявляла, підписала кредитний договір, тим самим погодившись із його умовами, а, отримавши кредитні кошти, сплачувала за встановленим сторонами графіком суму кредиту та відсотки за користування кредитними коштами. При цьому протягом більш ніж шести років вона не висувала жодних претензій до КБ «Приватбанк» щодо необізнаності з умовами кредитування за договором від 7 травня 2007 року.

Суд не приймає до уваги доводи відповідачки також щодо наявності в кредитному договорі двох різних строків позовної давності в частині пені, бо за п. п. 6.1, 6.4 кредитного договору передбачено 3-річний термін, протягом якого саме нараховується пеня за порушення позичальником положень кредитного договору, а за п. 6.7 кредитного договору передбачено 5-річний строк саме позовної давності за договором, про який сторони добровільно домовились, про що свідчать підписи сторін угоди, тобто строк протягом, якого сторони можуть звернутись до суду за захистом своїх прав по стягненню кредиту, відсотків за користування кредитом та пені.

При цьому суд зауважує, що посилання ОСОБА_1 щодо невідповідності строку позовної давності за договором по стягненню пені нормам закону, то, незважаючи на те, що за ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення пені, однак на підставі ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, що безпосередньо узгодили між собою представники ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладенням договору кредитування від 7 травня 2007 року.

З таких самих міркувань суд відхиляє посилання ОСОБА_1, що строк позовної давності за спірним кредитним договором сплив, бо за ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Тому враховуючи, що за договором кредитування від 7 травня 2007 року сторони дійшли до згоди про необхідність виконати позичальником умови договору до 4 травня 2009 року (п. 1.3 договору), то перебіг позовної давності за цією угодою розпочався саме з цієї дати.

Таким чином 5-річний строк позовної давності за кредитним договором від 7 травня 2007 року спливатиме не раніше 4 травня 2014 року, тому позиція відповідачки в цій частині є неспроможною.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

За ч. 3 ст. 215 ЦК України вказано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину, серед іншого, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому за положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи положення Закону України «Про захист прав споживачів», та аналізуючи перелічені положення цивільно-процесуального законодавства, суд приходить до переконання, що підстави для визнання кредитного договору від 7 травня 2007 року № 26М-07, що був укладений між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, відсутні, та доводи, на які посилалась ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, є неспроможними.

На підставі переліченого суд приходить до висновку про необхідність в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Приватбанк» про визнання кредитного договору від 7 травня 2007 року недійсним відмовити.

Також суд зауважує, що за договором поруки від 7 травня 2007 року № 26М-07/1, укладеного між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, вбачається, що поручитель, ОСОБА_3, перед кредитором, КБ «Приватбанк», поручалась в тому ж обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 своїх зобовязань за кредитним договором № 26М-07 від 7 травня 2007 року, що включає сплату кредиту, відсотків за його використання, штрафних відсотків, пені та інших платежів за вказаним кредитним договором, що підтверджується підписами сторін. При цьому за п. 11 вказаного договору поруки зазначено, що цей договір вступає у силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобовязань за кредитним договором (а. с. 29).

Однак за п. 12 зазначеного договору поруки від 7 травня 2007 року сторони прийшли до згоди, що строк в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років, тобто сторони визначили таким чином строк дії поруки.

При цьому відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 1550 від 20 грудня 2007 року, вбачається, що ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_2, після чого дружині було присвоєно прізвище ОСОБА_2 (а. с. 90).

Згідно до ст. ст. 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. В разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

За п. 24 Постанови від 30 березня 2012 року № 5 Пленуму ОСОБА_6 Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В п. 2 ОСОБА_6 Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наведено сформульовані обов'язкові для всіх судів України правові позиції Верховного Суду України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (Постанови від 18 липня 2012 року № 6-78цс12, від 21 травня 2012 року № 6-48цс11, від 23 травня 2012 року № 6-33цс12), де зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК). Тому якщо з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК, то в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Також заначено, що в разі вказівки в кредитному договорі строку виконання основного зобов'язання, тобто строку повного погашення кредиту, визначеного конкретною датою, то за таких обставин в банківської установи виникає право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з цієї визначеної дати (строку повного погашення кредиту), та протягом наступних 6 місяців.

З договору поруки, укладеному банком з ОСОБА_3, вбачається наявність в ньому умови, за якою договір поруки від 7 травня 2007 року, що діє з моменту його підписання (7 травня 2007 року) до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, яка не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки (п. 11 договору поруки), оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому ця умова не може бути взята судом до уваги при визначенні строку дії зазначеного договору поруки.

Суд зауважує, що за п. 12 переліченого договору поруки від 7 травня 2007 року, був визначений строк дії договору поруки, який становить 5 років. З огляду на те, що договір поруки був укладений позивачем із поручителем 7 травня 2007 року, то строк його дії за цими умовами сплив 7 травня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що не заперечувалось представником позивача, що поручителю, ОСОБА_3, вперше направлявся лист від 26 вересня 2012 року про існування невиконаних зобовязань у боржника, ОСОБА_1, перед позивачем за кредитним договором від 7 травня 2007 року, з вимогою банка поручителю сплатити існуючу заборгованість, про що свідчить також реєстр відправлення кореспонденції поштою ПАТ «КБ «Приватбанк» (а. с. 6, 7-8).

Таким чином вимога про необхідність погасити існуючу заборгованість ОСОБА_1 перед банком представниками позивача були надіслані ОСОБА_2 лише 26 вересня 2012 року, тобто поза строком позовної давності, визначеним в договорі поруки від 7 травня 2007 року.

Суд приходить до висновку, що по вказаній справі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, які вказують про припинення поруки, якщо кредитор протягом визначеного договором поруки строку не пред'явить вимоги до поручителя.

За таких встановлених в судовому засіданні обставин у ПАТ «КБ «ПриватБанк» виникало право пред'явлення вимоги до поручителя, ОСОБА_2, для виконання порушеного зобов'язання ОСОБА_1, в строк до 7 травня 2012 року.

Однак такої вимоги до поручителя банк протягом зазначеного періоду часу не пред'явив, вимагаючи виконання зобовязання боржника від поручителів вже після спливу встановленого договорами поруки строку за листом від 26 вересня 2012 року.

При цьому доказів, які б свідчили про інформованість позивачем ОСОБА_2 за договором поруки про необхідність сплатити борг ОСОБА_1 за кредитним договором від 7 травня 2007 року, за наслідками розгляду справи суду не було добуто.

З урахуванням переліченого вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до відповідача, ОСОБА_2, заявлені як до поручителя, не ґрунтуються на законі, внаслідок припинення дії поруки, тому заявлені позовні вимоги банком до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

На підставі переліченого позов КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення зі ОСОБА_1 загальної суми боргу за договором від 7 травня 2007 року в розмірі 21443,25 грн.

Відповідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони, відповідно до частки задоволених вимог, понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Згідно копії платіжного доручення представниками банку було сплачено судовий збір у розмірі 260,83 грн. за подання до суду вказаного позову, на підставі чого суд вважає за необхідне стягнути на користь банку зі ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 229,40 грн.

На підставі ст. ст. 526, 530, 533, 549, 551, 610, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 7 травня 2007 року № 26М-07 в розмірі 21443 (двадцять одна тисяча чотириста сорок три) грн. 25 коп.

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору № 26М-07 від 7 травня 2007 року - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 229,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя