Ухвала суду № 34524693, 22.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7464/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Савченко А.І. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Аліменко В.О.,

при секретарі Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення № 219-13 від 05 квітня 2013 року та зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається наявність підстав для отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, позивач є громадянином Шрі-Ланки, 29 жовтня 2012 року звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причинами залишення країни громадянської належності позивач вказує, що він разом зі своєю сім'єю мешкав в місті Джафна. В той час в Шрі-Ланці була війна між Тигри визволення Таміл Іламу («ТВТІ») та урядом держави. Через те, що його брат у 2003 році приєднався до організації Тигри визволення Таміл Іламу, його разом з іншими громадянами чоловічої статі, після організації терористичного акту у квітні 2008 року, забрали до табору військових, де били та допитували про брата. Після звільнення через 10 днів, його зобов'язали кожного дня приходити до табору та відмічатись. У зв'язку з тим, що багато людей, які ходили до військового табору відмічатись, зникли безвісті, позивач злякався за своє життя та покинув країну свого походження.

05 квітня 2013 року Рішенням Державної міграційної служби України № 219-13 було відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 та 6 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та 13 частини 1 ст.1 Закону, відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон), в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до п.45,66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців зазначає, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Із п.195 Керівництва з процедури і критеріїв визначення статусу біженця вбачається, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником і, тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Колегія суддів вважає, що позивачем не наведено переконливих доказів, які б свідчили, що він має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування з підстав, передбачених Законом України про біженців та конвенційними ознаками з огляду на наступне.

Позивач зазначає політичні причини залишення країни громадянської належності.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивач на початку зазначав причиною свого приїзду на територію України те, що його брат приєднався до організації Тигри визволення Таміл Іламу. Згодом, під час співбесід зазначив, що саме підозра його у вчиненні терористичного акту у квітні 2008 року та покладення на нього обов'язку відмічатись за місцем проживання, стали причиною його виїзду з країни походження.

Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач зазначив, що перш ніж виїхати з країни, він проживав у іншому місті, в якому жодного переслідування з боку військових угрупувань не відчував та не зазнавав.

Отже, дані доводи позивача не дають підстав вважати, що в країні своєї громадянської належності позивач може переслідуватись за політичною, національною, релігійною чи іншими конвенційними ознаками.

Як вбачається з протоколу бесіди від 02.11.2012 року, позивач протягом 22 днів перебував на території Російської Федерації, однак, із заявою про надання йому статусу біженця до компетентних органів не звертався.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону статус біженця або додатковий захист не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Частина 22 статті 1 Закону дає визначення цього терміну: «Третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна:

- дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту;

- має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

- забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

- погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту».

З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином встановив обставини у справі, надав їм належну оцінку та прийшов до правильного висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 22.10.2013р.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Аліменко В.О.