Ухвала суду № 34521960, 24.10.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

24.10.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц- 797\2611\13 р. Головуючий в першій

Категорія 27 інстанції Рубан М.В.

Доповідач в апеляційній

інстанції Зотов В.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Зотова В.С.,

суддів - Козуб О.В., Лівінського С.В.,

за участю секретаря: - Пасічник Г.В.,

представника відповідача - Олійникової Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 28 серпня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в особі Севастопольської філії про стягнення безпідставно набутих грошових та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_5 у травні 2013 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Севастопольської філії та просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1603,17 грн. та моральну шкоду у розмірі 16000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 2005 році між сторонами у справі був укладений договір кредиту, якій рішенням суду був розірваний та з позивача був стягнутий залишок заборгованості, якій він сплатив в добровільному порядку, однак відповідач в 2012 році без належних правових підстав здійснював неодноразове списання з платіжної (зарплатної) картки позивача грошової суми, всього відповідачем безпідставно отримано грошові кошти в сумі 1603,17 грн., мотивуючи це стягненням залишку заборгованості за договором кредиту. У зв'язку із існуванням непогашеної заборгованості (перебуванням даних позивача за повідомленням відповідача в електронній базі кредитних історій) позивачу відмовляли інші банківські установи в наданні кредитів, що призвело до завдання останньому моральної шкоди, яку позивач оцінює в 16000,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 28 серпня 2013 року позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в особі Севастопольської філії про стягнення безпідставно набутих грошових та відшкодування моральної шкоди задоволений частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в особі Севастопольської філії (код ЄДРПОУ 22260486) на користь ОСОБА_5 суму безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 1603,17 грн., судовий збір в розмірі 229,40 грн., а всього 1831,57 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуально права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 21 листопада 2005 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір про надання на кредитний рахунок позивача суми в розмірі 5000,00 грн. зі сплатою 4 процентів в місяць на строк до жовтня 2008 року.

З рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 січня 2007 року вбачається, що вказаний кредитний договір було розірвано, з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» було стягнуто суму заборгованості за вказаним кредитним договором, що утворилася станом на 10 липня 2006 року яка складається з: 4944,00 грн. - суми непогашеного кредиту, 1508,06 грн. - суми непогашених відсотків за кредитом, вирішено питання про судові витрати, а всього стягнуто 6546,58 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили 10.02.2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що вказану суму боргу позивач сплатив в повному обсязі до 05 жовтня 2007 року, що підтверджується платіжними квитанціями від 21 вересня 2006 року, від 08 грудня 2006 року, від 21 червня 2007 року, від 11 серпня 2007 року, від 05 жовтня2006 року (а.с. 8), що не заперечується відповідачем.

З виписки по особовому рахунку ОСОБА_5 відповідач здійснював у період з 22 березня 2012 року по 06 червня 2012 року неодноразове списання з платіжної (зарплатної) картки позивача грошової суми, всього списано відповідачем - 1603,17 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 20 квітня 2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. № 1682) про роз'яснення підстав для здійснення списання коштів з платіжної (зарплатної) картки позивача (а.с.9).

З відповіді ПАТ КБ «Приватбанк» від 14 травня 2012 року (вих. №30.1.0.0/2-120426/2390) на вказану заяву відповідач вбачається, що за кредитним договором від 21 листопада 2005 року існує прострочена заборгованість в розмірі 2000,19 грн., тому відбувається примусове списання коштів з картки позивача.

У ході розгляду справи у суді першої інстанції, з пояснень представника відповідача вбачається, що вказана заборгованість утворилася за період часу з 10 липня 2006 року по 10 лютого 2007 року, тобто за час розгляду судом справи до дня набрання законної сили рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 січня 2007 року.

Відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Аналізуючи наведену норму закону суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що в даному випадку позивач ініціатором списання грошової суми в розмірі 1603,17 грн. за період здійснення такого списання з 22 березня 2012 року по 06 червня 2012 року не являвся.

Крім того, передбачених статтею 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» підстав для ініціювання списання грошової суми в розмірі 1603,17 грн. за період здійснення такого списання з 22 березня 2012 року по 06 червня 2012 року з рахунку позивача немає.

Пунктом 1.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21 січня 2004 року № 22 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976) встановлено, що банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Відповідно до пункту 1.7. Інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Пунктом 5.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено, що примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Доказів того, що з боку позивача мало місце доручення на списання з його рахунку грошової суми в розмірі 1603,17,00 грн. чи, що списання мало місце на підставі виконавчих документів відповідачем у порушення статті 60 ЦПК України не представлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на зазначений п. 5.4 Умов надання банківських послуг, як на правомірне списання коштів з карткового рахунку позивача не можуть бути прийняти до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.4 Умов надання банківських послуг (в редакції наказу № С-89 від 24.05.2005 року, що діяла в момент укладення кредитного договору із позивачем) при непогашенні заборгованості клієнта за кредитним лімітом, відсотками, а також перевитрати платіжного ліміту, в тому числі в результаті курсової різниці, виражених в іноземній / національній валюті у встановлені даним договором строки, банк має право здійснювати списання (стягнення) коштів у грошовій одиниці України / іноземній валюті з будь-якого рахунку клієнту в розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в іноземній валюті України за договором, та купівлю продаж іноземної валюти на Міжбанківському Валютному Ринку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Законом визначені такі підстави, зокрема, нормою ч. 2 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 січня 2007 року, яке набрало законної сили 10 лютого 2007 року, кредитний договір від 21 листопада 2005 року між сторонами у справі було розірвано, то між сторонами у справі були припинені договірні відносини, тому списання Банком коштів у період з 22 березня 2012 року по 06 червня 2012 року з карткового рахунку позивача, відкритого після розірвання договору кредиту, на підставі умов договору кредиту та Умов надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною такого договору, є безпідставним (позадоговірним).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у собі за рахунок іншої особини (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 1 статті 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що оскільки правові підстави для набуття Банком грошової суми в розмірі 1603,17 грн. з карткового рахунку позивача відсутні, такі грошові кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню, а позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Приватбанк» суми в розмірі 1603,17 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Що стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивач як на підставу своїх позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди посилається на те, що у зв'язку із існуванням непогашеної заборгованості (перебуванням даних позивача в електронній базі кредитних історій), тобто існування інформації про недобросовісну поведінку позивача (несплата коштів) під час перебування у кредитних відносинах з відповідачем, позивачу відмовляли інші банківські установи в наданні кредитів. Однак з наданих позивачем відповідей банківських установ (а.с. 12, 14,15) не вбачається, що позивачу було відмовлено в наданні кредитних коштів саме з причин його неналежної кредитної історії. Отже, позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди з вини саме відповідача.

Також позивач зазначив, що безпідставні дії відповідача щодо здійснення списання грошових коштів з його карткового рахунку завдало позивачу моральних страждань. Однак доказів на підтвердження цієї обставини позивачем не надано.

Доводів, які б свідчили про те, що рішення суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.

На підставі вищевикладеного, судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно визначені правовідносини, які виникли між сторонами та застосовані норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, і ухвалено судове рішення, яке відповідає фактичним обставинам у справі, наданим сторонами доказам та нормам матеріального права.

Рішення відповідає вимогам закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційної скарзі, колегія не знаходить, а тому воно відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 305, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товарситва Комерційний Банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 28 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законну силу з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня оголошення.

Головуючий: В.С.Зотов

Судді: О.В.Козуб

С.В.Лівінський