Рішення № 34507213, 22.10.2013, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа № 647/2236/13-ц

№ провадження 2/647/746/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2013 року Бериславський районний суд Херсонської області в складі: головуючого судді - В.С.Миргород при секретарі О.О.Онус за участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1

представника відповідача-позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області справу за первинним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, суд -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Бериславського районного суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики у якому посилається на те, що 01.03.2009 року надав позику відповідачам у сумі 120000 грн. про що свідчить розписка ОСОБА_4 Оскільки відповідачі по справі на даний час розірвали шлюб та ділять майно у судовому порядку просить стягнути ї відповідачів солідарно борг по договору позики.

ОСОБА_5 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, посилаючись на те, що згоди ОСОБА_4 на отримання позики не давала, ніяких грошей не отримувала.

Обидва позови ухвалою суду об»єднані у одне провадження.

В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 первинний позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві, зустрічний позов не визнали.

Позивач-відповідач ОСОБА_3 суду пояснив, що позику в сумі 120000 грн, він надав подружжю ОСОБА_3 для розвитку господарства, щоб останні купили собі земельну ділянку, облаштували її та вирощували виноград. Позику передав в себе вдома у приміщенні кухні та дана позика знаходилась у його будинку у кімнаті сина ОСОБА_4, який по мірі потреби брав гроші. На даний час ОСОБА_4 розлучився з ОСОБА_5 та у судовому порядку ділять спільне майно, а тому з метою повернути борг, який вони добровільно не повертають звернувся до суду з зазначеним позовом. Зустрічний позов не визнає, оскільки позику передавав у присутності ОСОБА_5, яка не заперечувала проти отримання позики, а коли настав час повертати позику почала заперечувати. Просить первинний позов задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 первинний позов визнав повністю, суду пояснив, що дійсно вони з дружиною ОСОБА_5 брали у його батька позику в сумі 120000 грн. на розвиток господарства. 01.03.2009 року фактично отримав приблизно 102000 грн. На позику придбали трактор, земельну ділянку, виноградний кол, дріт, заплатив за роботу, за буріння ям та купив крапельне зрошення, просить задовольнити первинний позов. Зустрічний позов не визнає, оскільки колишня дружина ОСОБА_5 знала про позику та давала свою згоду на неї, просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Позивачка-відповідачка ОСОБА_5 просила зустрічний позов задовольнити, оскільки ніякої позики вони у ОСОБА_3 ніколи не брали та за своїм складом характеру він у разі потреби ніколи б таких грошей у борг не дав. У 2009 році вони з ОСОБА_4 взагалі у будинку ОСОБА_3 не проживали, оскільки останній їх вигнав з будинку та вона не приходила у цій будинок, а тому ніяким чином не могла бути присутньою при укладенні договору позики та отриманні грошей. Про зазначене свідчить відсутність її підпису у укладенні договору позики та отриманні позики. Про наявність розписки про отримання у борг її колишнім чоловіком грошей в сумі 120000 грн. від свого батька ОСОБА_3 дізналась у липні місяці під час розгляду справи за її позовом про розподіл майна подружжя. Трактор, земельну ділянку , виноградний кол та дріт вони купили за спільні кошти, оскільки у ОСОБА_4 були дві земельні ділянки на яких вони вирощували насадження винограду, вирощували клубніку та продавали на ринку, за сезон вони могли отримати доходу 70-80 тис. грн..

Вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що первинні та зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав:

У відповідності до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 4 статті 10 ЦПК України - суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні до них правовідносини:

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що позивач-відповідач ОСОБА_3 01.03.2009 року уклав договір позики з відповідачем ОСОБА_4, відповідно до якого останній отримав позику в сумі 120000 грн. на потреби сім»ї (придбання землі, влаштування шпалери та крапельного зрошення, посадки винограду), яку зобов»язується повернути через чотири роки, але не пізніше кінця 2013 року, про що надано суду розписку (а.с.6).

Цей доказ не був спростований позивачем-відповідачем ОСОБА_5 належними та допустимими доказами у розумінні ст.. 57 ЦПК України.

Наявність у позивача-відповідача ОСОБА_3 розписки свідчить про неповернення відповідачем позики.

Судом встановлено, що позичальник відповідач по справі ОСОБА_4 на час укладення договору позики знаходився у зареєстрованому шлюбі у період з 18.11.2006 року по 29.06.2013 року з позивачкою-відповідачкою ОСОБА_5

Якщо той з подружжя, який отримав майно за договором, діяв в спільних інтересах подружжя (інтересах сім'ї), то вважається, що отримане майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, що закріплено в ч. 3 ст. 61 СК України, а саме: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. За такими зобов'язаннями боржниками стають як чоловік, так і жінка, що підтверджується ч. 2 ст. 73 СК України, а саме: стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї.

В судовому засіданні не встановлено, що 01.03.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики в інтересах сім»ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки належних та допустимих доказів ОСОБА_4 на підтвердження зазначеного суду не надав, а тому суд вважає, що ОСОБА_4 - позичальник є одноособовим власником отриманого по договору позики майна і це майно вважається об'єктом права приватної власності ОСОБА_4 та він є одноособовим боржником за зобов'язанням, яке виникає з цього договору.

Згідно частини 3 ст.65 СК України письмової згоди позивачка-відповідачка ОСОБА_5 на укладення договору позики відповідачу ОСОБА_4 з позивачем-відповідачем ОСОБА_3 на цю суму, що дорівнює до цінного майна, немає. (а.с.6).

Відповідно до ст..1049 ЦК України позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику) грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку що встановлені договором.

Своє зобов»язання по договору позики у частині строку повернення грошей, відповідач ОСОБА_4 зазначив у розписці (а.с.6), а саме через чотири роки, але не пізніше кінця 2013 року, що відповідає вимогам ст..1047 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та однією з загальних засад цивільного законодавства, передбаченою ч.5 ст..3 ЦК України є судовий захист цивільного права та інтересу.

Суд вважає, що право вимоги у позивача-відповідача ОСОБА_3, щодо неналежного виконання договору позики, виникає з 01.01.2014 року, а тому станом на час розгляду справи у суді його права та законні інтереси не порушені та не підлягають захисту у зв»язку з чим у задоволенні первинного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики належить відмовити.

Не підлягає задоволенню також зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, оскільки за змістом статтей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог що встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Кожна із зазначених вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Згідно з положеннями ст.203 ЦК України ( у редакції яка була чинною на момент вчинення правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У судовому засіданні не знайшло свого підтвердження факт недійсності правочину- договору позики, укладеного 01.03.2009 року, ОСОБА_3, як позикодавцем з ОСОБА_4, як позичальником (а.с.6), а тому у задоволенні позову належить відмовити.

Статтею 88 ч.1 ЦПК України передбачено, що стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З зазначеного вищу вбачається, що не підлягають задоволенню і вимоги щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до постанови №6 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, ст. ст.. 1046-1047, 1050-1051, 203, 215,216 ЦК України,ст.65, 61 СК України

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні первинного позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики належить відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним належить відмовити за його необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з часу проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд Херсонської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених ст..294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку про що постановляється ухвала.

Суддя В. С. Миргород