Постанова № 34501199, 15.10.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. Справа № 903/542/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Огороднік К.М. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Наумчук В.А. (довіреність № 846/08 від 11.02.2013 р. )

від відповідача - не з'явився

від органу прокуратури - Панчелюга К.М. ( посвідчення № 001244 від 22.08.2012 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області на рішення господарського суду Волинської області від 15.08.13 р. у справі № 903/542/13

за позовом Прокурор м.Луцька в інтересах держави та територіальної громади міста Луцька в особі Державного комунального підприємства "Луцьктепло"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-2"

про стягнення 197 811, 92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2013 року у справі № 903/542/13 (суддя Бондарєв С.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-2" на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" 100 802,16грн., в т.ч. 98 009,76 грн. основного боргу, 1 000,00 грн. пені, 1 585,56 грн. 3% річних та 206,84 грн. суми індексу інфляції. Відмовлено в частині стягнення 97 009,76 грн. пені.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд виходив лише з доводів відповідача та не брав до уваги пояснення позивача та прокурора. Зазначає, що суд не оцінив ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у справі. Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2013 року у справі № 903/542/13 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2013 р. вважає незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зокрема зазначає, що рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2013 року у справі № 903/542/13 обґрунтоване, прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням всіх обставин справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що стверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресатам.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 року внесено зміни до складу колегії суддів у справі № 903/542/13 в зв'язку з неможливістю прийняти участь в судовому засіданні з даної справи судді Мамченко Ю.А. через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах та визначено наступний склад: головуючий суддя Тимошенко О.М., Огороднік К.М., судді Коломис В.В.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, відзив на неї дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2013 року у справі № 903/542/13 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2010р. між Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-2" був укладений договір №1-177 на надання послуг по теплопостачанню, згідно з яким позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги по теплопостачанню, а відповідач оплачувати їх на умовах і в строки, передбачені цим договором і додатками до нього.

В договорі про зміни до договору на надання послуг по теплопостачанню №1-177 від 22.11.2010р. № б/н від 25.10.2012р., сторони визначили дані споживача: приміщення по вул. Ковельській, 1 та приміщення ДНЗ №40 в 55-му мікрорайоні. Вартість послуг в місяць - 70 693,50 грн.

На виконання умов договору позивач за період з листопада 2012р. по квітень 2013р. надав відповідачу послуги по теплопостачанню на суму 186 302,68грн., що стверджується рахунками №592 від 26.11.2012р., №407 від 20.12.2012р., №779 від 31.01.2013р., №800 від 28.02.2013р., №714 від 22.03.2013р., №611 від 23.04.2013р. та не заперечено відповідачем.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язувався проводити передоплату за послуги в розмірі 100% вартості послуг, визначених згідно з додатком № 1 в термін до 01 числа розрахункового місяця.

Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково, що призвело до звернення кредитора з позовом до суду.

Як зазначалось раніше, рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2013 року у справі № 903/542/13 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Пунктом 6 ст.276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Тарифи на послуги затверджені рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 682-1 від 06.10.2011р.

Заборгованість за спожиту теплову енергію на день розгляду спору становить 98 009,76 грн., стверджується договором №1-177 на надання послуг по теплопостачанню від 22.11.2010р., договором про зміни до договору на надання послуг по теплопостачанню №1-177 від 22.11.2010р. № б/н від 25.10.2012р., рахунками за період з 26.11.2012р. по 23.04.2013р. (а.с. 12-14), відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-2" в силу ст.193 ГК України, якою встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст.230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4.4 договору встановлено, що при порушенні строку оплати послуг позивача відповідач сплачує йому пеню у розмірі 1% від суми простроченого боргу за кожен день прострочки платежу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 1 ст. 233 ГК України, згідно якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пленум Вищого господарського суду України (у абзаці 1 п. 3.17.4. постанови) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року зазначив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На цьому наголошено і у постановах Вищого господарського суду України від 27.09.2012р. №5004/63/12, від 31.10.2012 р. у справі №2/20/2012/5003.

Відповідно до п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Апеляційний суд вважає, що місцевим судом правомірно задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені, з огляду на те, що договір від 25.10.2012р. про зміни до договору на надання послуг теплопостачання №1/177 від 22.11.2010р. укладено відповідачем з метою опалення приміщення ДНЗ №40 в 55 мікрорайоні площею 2 642,6кв.м. (на час завершення будівництва); будівництво завершено в грудні 2012р.; роботи передані замовнику (Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації); об'єкт збудований для управління освіти Луцької міської ради; з січня 2013р. даний об'єкт експлуатується управлінням освіти Луцької міської ради, однак по квітень 2013р. відповідач змушений був оплачувати вартість наданих послуг, оскільки переоформлення договорів на теплопостачання на даний об'єкт своєчасно не було проведено; замовником на сьогоднішній день, за виконані роботи по будівництву ДНЗ №40, не доплачено відповідачу 1 404 363,55грн. (а всього борг замовника складає 3 093 623,59грн.).

Апеляційний суд звертає увагу, що заборгованість виникла не тільки з вини відповідача, внаслідок чого понесені ним додаткові витрати, що стверджується долученими до матеріалів справи 15.08.2013р. доказами (а.с. 50).

Отже, з огляду на вищевикладене та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України місцевий суд дійшов вірного висновку про зменшення розміру пені та її стягнення в сумі 1 000,00 грн.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, у позивача є всі підстави щодо нарахування 206, 84 грн. інфляційних втрат та 1 585,56 грн. 3% річних за період з 01.11.2012р. по 30.04.2013р. (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 10.07.2013р.).

Поруч з цим судом було частково задоволено клопотання відповідача та розстрочено виконання рішення господарського суду Волинської області на 4 місяці до 31.12.2013р., шляхом щомісячної сплати заборгованості рівними частинами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на те, що заборгованість виникла не тільки з вини відповідача, внаслідок чого понесені ним додаткові витрати, зокрема отримані кредити комерційних банків зі сплатою значних відсотків, що завдало відповідачу додаткових витрат.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області № 05/2/1-404вих13 від 27.08.2013 р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2013 року у справі № 903/542/13 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.