Рішення № 34493898, 03.10.2013, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 1509/1555/12

Провадження № 2/499/171/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"03" жовтня 2013 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Кравчука О.О., учасника цивільного процесу секретаря судового засідання Моторко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, про заборону вчинення відповідачем дій, що порушують право власності, та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Радісненської селищної ради Іванівського району Одеської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання: незаконним та скасування рішення селищної ради, свідоцтва про права власності на нерухоме майно недійсним, права власності на господарські будівлі,

В С Т А Н О В И В:

12.02.2009 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про витребування господарчих будівель та гаражу № 4/22, 4/23 по вул. Перемоги в смт. Радісне Іванівського району Одеської області (далі майно) з незаконного володіння ОСОБА_2 та заборони вчинення відповідачем дій, що порушують право власності на майно.

28.09.2010 ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, Радісненської селищної ради Іванівського району Одеської області (далі - Радісненська СР ), третя особа ОСОБА_3 про визнання: недійсним рішення № 83 Радісненської СР «Про присвоєння юридичної адреси та встановлення нумерації гаражів, господарських будівель збудованих в смт. Радісне біля будинку по вул. Перемоги, 4», в частині, присвоєння нумерації господарським будівлям на імя ОСОБА_1; рішення двадцять четвертої сесії Радісненської СР від 14 травня 2010 року за № 350-V про оформлення права власності на гараж та сарай на імя ОСОБА_1 незаконним та скасувати; свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 травня 2010 року видане виконавчим комітетом Радісненської СР на господарські будівлі недійсним; права власності на господарські будівлі (гараж та сарай), що знаходяться за адресою: вул. Перемоги, буд. № 4/22 смт. Радісне Іванівського району Одеської області та зобовязати КП «Іванівське бюро технічної документації» скасувати державну реєстрацію права власності на господарські будівлі оформленні на імя ОСОБА_1, яка ухвалою суду від 22.11.2010 обєднана в одне провадження з первісним позовом.

Під час судового розгляду ОСОБА_2 зробив усну заяву відмовившись від позовних вимог в частині зобовязання КП «Іванівське бюро технічної інвентаризації» скасувати державну реєстрацію права власності на господарські будівлі, оформлені на імя ОСОБА_1

ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити, а проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечували вважаючи їх безпідставними.

ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні позовні вимоги за зустрічною заявою підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити, а проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 заперечували вважаючи її безпідставною.

Представник відповідача Радісненської СР у судовому засіданні проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3, у судовому засіданні зустрічну позовну заяву вважала обґрунтованою та просила її задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник пояснили, що ОСОБА_2 неправомірно користується належним їй на праві власності майном, заяв щодо переоформлення майна на інших осіб не подавала, майно було закріплене за квартирою в якій вона проживає, право власності на майно підтверджується свідоцтвом на нерухоме майно від 14.05.2010.

ОСОБА_2 та його представник пояснили, що з грудні 1999 року користується гаражем, який був збудований на земельній ділянці, що передана ОСОБА_3, здійснював завершення будівництва гаража, з 2000 року користується також збудованим ним сараєм, рішення Радісненської СР щодо присвоєння юридичної адреси, нумерації, оформлення права власності майна на імя ОСОБА_1 неправомірні, не могли бути виданими, так як він тривалий час користується спірним майном й про вирішення в 2010 році Радісненською СР питання надання ОСОБА_1 майна ніхто не повідомляв незважаючи на те, що він продовжував добросовісно користуватися майном. Складання технічної документації на майно відбулось з порушенням правил, так як працівники БТІ на місце розташування майна фактично не прибували.

Голова Радісненської СР ОСОБА_4 пояснив, що на підставі списку, який складений депутатом селищної ради Іванівського району Одеської області ОСОБА_5 відбулось присвоєння юридичної адреси, нумерації майна в тому числі й майна ОСОБА_1, акти на земельну ділянку щодо майна не оформлювались, ОСОБА_2 не повідомлявся про вирішення питання надання ОСОБА_1 майна.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 пояснила, що у 1984 році придбала спірний гараж у ОСОБА_1 та в подальшому у 1999 році продала гараж ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що виконує обовязки секретаря Радісненської СР, засвічувала в 1999, 2000 роках заяви ОСОБА_7, ОСОБА_1, які вільно погодились про передачу земельних ділянок на яких перебували відповідно гараж та сарай ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 продала гараж ОСОБА_2 та бачила в подальшому, що він користувався гаражем.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, має родинні стосунки з ОСОБА_1, не відомо чи продавався гараж, яким користувалась ОСОБА_3, та чи користування гаражем ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що є депутатом Радісненської СР, відомо про будівництво гаража батьком ОСОБА_1, склав списки користувачів гаражів та будівель й направив до Радісненської СР для погодження, на час складання списків гаражем користувався ОСОБА_2, відомо було про спір за гараж, при прийнятті радою рішення питання щодо осіб, які мають право на майно не зясовувалось.

Рішенням Радісненської СР від 28.11.2008 № 83 «Про присвоєння юридичної адреси та встановлення нумерації гаражів, господарських будівель збудованих в смт. Радісне біля будинку по вул. Перемоги, 4», гаражу і господарським будівлям ОСОБА_1 по вул. Перемоги, 4 в смт. Радісне Іванівського району Одеської області присвоєно юридичну адресу та нумерацію (а.с. 7-8).

Відповідно до рішення двадцять четвертої сесії Радісненської СР від 14.05.2010 № 350-V « Про оформлення права власності на гараж та сарай гр. ОСОБА_1, які знаходиться в селищі Радісне вулиця Перемоги№4/22, Іванівського району Одеської області» сесія ради вирішила оформити право власності, видати свідоцтво на право власності та зареєструвати свідоцтво на майно на імя ОСОБА_1 (а.с. 35).

28.05.2010 оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно гараж та сарай власником яких є ОСОБА_1 (а.с. 36-37).

За заявою від 24.12.1999 ОСОБА_3 передала земельну ділянку на якій збудований гараж ОСОБА_2 (а.с. 43).

За заявою від 12.05.2000 ОСОБА_1 передала земельну ділянку на якій збудований сарай ОСОБА_2 (а.с. 44).

Встановивши зазначені обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про застосування судом норм матеріального права, суд виходить із такого.

Статтями 13, 41 Конституції України (далі КУ) закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності.

Відповідно до статті 13 КУ власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обовязки, а й орієнтовно вказує на його зобовязання.

Статтею 41 КУ визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Цивільним кодексом та законами України визначений порядок набуття права власності гарантованого ст.41 КУ.

Так, право власності набувається на підставах, що визначені у главі 24 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

З ч.1, 2 ст. 328, ч.1, 2 ст. 331, ст.375 ЦК вбачається, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. У разі необхідності право власності на незавершене будівництво, за наявності визначених законом умов, може бути зареєстровано органом, який здійснює державну реєстрацію нерухомого майна. З такого ж моменту виникає право власності на перероблену річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу). Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову та набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Статтею 22 Закону України "Про основи містобудування" (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлювалось право на забудову земельних ділянок, наданих для містобудівних потреб, відповідно до якої забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Порядок вирішення питань забудови земельної ділянки встановлювався ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) в якій зазначалось, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону. Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи. Орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації.

З п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), вбачається, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: органами місцевого самоврядування:фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ.

Виходячи з наведених вище норм матеріального права, слід зазначити, що визначений законом, на виконання положень ст. 41 КУ, порядок набуття права власності загалом свідчить, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка отримала в установленому порядку земельну ділянку, отримала дозвіл на забудову, створила це майно з виконанням встановлених норм і правил, після закінчення будівництва обєкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. При цьому факт набуття особою права власності на майно не повинен порушувати права інших осіб щодо набуття права власності на нерухоме майно.

Вирішуючи справу суд перевірив загальний порядок, дотримання якого вимагається при встановленні права власності на нерухоме майно й констатує, що відповідачем за зустрічною позовною заявою Радісненською СР прийняття оскаржуваних рішень відбулось без врахування вимог відповідних правил, стандартів, нормативів, регламентів, дозволів на будівництво майна, а також без перевірки наявності у ОСОБА_1 права на майно та земельну ділянку на якій збудоване майно й дотримання прав та законних інтересів інших осіб.

Стаття 19 КУ закріплює принцип, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З смислу ст. 393 ЦК вбачається, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права особи визнається судом незаконним та скасовується. Особа права якої порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Таким чином, судом встановлені об'єктивні обставини вчинення відповідачем Радіснянською СР при прийнятті оскаржуваних рішень дій не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому такі рішення повинні бути визнані незаконними та підлягають скасуванню.

Встановлюючи право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, визначене ч.1 ст. 387 ЦК, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним суд вважає, що судовим розглядом не встановлено ознак незаконності, без відповідної правової підстави заволодіння майном ОСОБА_2

Так, ОСОБА_2 з 1999, 2000 років користується майном, яке відповідно придбав у ОСОБА_3, ОСОБА_1 В період з 1999 по 2009 роки до ОСОБА_2 будь-які вимоги про витребування майна не пред'являлися й він добросовісно користувався майном. У ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно виникло з моменту видачі 28.05.2010 свідоцтва, вже після направлення нею 12.02.2009 позовної заяви до суду, що вказує на відсутність у неї права вимоги за позовною заявою на вказаний момент. Вирішення питання про набуття права власності на майно ОСОБА_1 відбувалось без повідомлення ОСОБА_2, який станом на 28.05.2010 фактично користувався майном й вважав набутим його правомірно.

Аналізуючи зазначене та виходячи з положень ч.1 ст. 13 ЦК щодо меж здійснення цивільних прав, суд вбачає, що у ОСОБА_2 мались підстави на користування майном при відсутності заперечень протягом 10 років з боку інших осіб, а ОСОБА_1 набула право власності на майно не утримавшись від дій, які привели до порушення прав ОСОБА_2 на те саме майно.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволеними.

Перевіряючи обґрунтованість вимог ОСОБА_2 в частині визнання права власності на спірне нерухоме майно, суд констатує про відсутність достатніх підстав для задоволення такої вимоги виходячи з правової позиції викладеної раніше в мотивувальній частині цього рішення та вважає, що суд не повинен заміняти органи, які зобовязані приймати відповідні рішення для реалізації права ОСОБА_2О на набуття права власності на майно.

Вирішуючи справу керуючись процесуальними нормами суд зазначає, що за ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, в межах позовних вимог та на підставі поданих ними доказів.

З ч.1 ст.58 ЦПК України вбачається, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Виходячи з закріпленого Конституцією України принципу рівного набуття особами права власності на майно, наведених матеріальних та процесуальних норм, суд вважає, справедливим та можливим вирішення сторонами спору в частині вимог, які не задоволені судом у порядку набуття права власності на спірне майно, визначеному законом.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, про заборону вчинення відповідачем дій, що порушують право власності відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Радісненської селищної ради Іванівського району Одеської області про визнання: незаконним та скасування рішення селищної ради, свідоцтва про права власності на нерухоме майно недійсним, права власності на господарські будівлі задовольнити частково.

Рішення Радісненської селищної ради Іванівського району Одеської області від 28.11.2008 №83 «Про присвоєння юридичної адреси та встановлення нумерації гаражів, господарських будівель збудованих в смт. Радісне біля будинку по вул. Перемоги, 4» в частині присвоєння нумерації господарським будівлям на імя ОСОБА_1 визнати недійсним.

Рішення Радісненської селищної ради Іванівського району Одеської області від 14.05.2010 №350-V «Про оформлення права власності на гараж та сарай гр. ОСОБА_1, які знаходяться в селищі Радісне вулиця Перемоги №4/22 Іванівського району Одеської області» - скасувати.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.05.2010, видане виконавчим комітетом Радісненської селищної ради Іванівського району Одеської області на господарські будівлі визнати недійсним.

В задоволені іншої частини зустрічної позовної заяви - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційної скарги.

СуддяОСОБА_10