Рішення № 34492900, 28.10.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2013 р. Справа № 914/3098/13

За позовом:Фізичної особи-підриємця ОСОБА_1, м. Львів;до відповідача:Фізичної особи-підриємця ОСОБА_2, м. Львів;за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Латориця», м. Львів; ОСОБА_3, м. Львів;про:стягнення 60 643,81 грн. Суддя Крупник Р.В. Секретар Яслик Н.М.Представники сторін: від позивача: ОСОБА_4 - представник (довіреність від 27.08.2013 р.); від відповідача:ОСОБА_2; ОСОБА_5 - представник (договір про надання юридичних послуг б/н від 24.10.2013р.);від третьої особи ТОВ «Латориця»: від третьої особи ОСОБА_3: не з'явився; ОСОБА_3; ОСОБА_6 - представник (довіреність б/н від 04.04.2013р.).

Представникам сторін та третій особі роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

12.08.2013р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява фізичної особи-підриємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підриємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 62 314,09 грн.

Ухвалою суду від 12.08.2013р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.08.2013 р.

29.08.2013р. розгляд справи відкладено на 07.10.2013р. у зв'язку з тим, що станом на день слухання справи від відповідача не повернулося повідомлення про вручення йому ухвали суду від 12.08.2013р. Крім цього, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ТОВ «Латориця».

26.09.2013р. через канцелярію суду позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просить суд зменшити позовні вимоги та винести рішення, яким стягнути з відповідача 18 534,78 грн. боргу, 322,96 грн. три відсотки річних, 1 484,46 грн. пені, 16,21 грн. інфляційних втрат та 40 285,40 грн. неустойки.

Ухвалою суду від 07.10.2013р. заяву про зменшення позовних вимог прийнято судом до розгляду, за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду справи до 27.10.2013р., розгляд справи відкладено на 21.10.2013р. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У зв'язку з тим, що станом на 21.10.2013р. позивач не виконав вимог суду від 29.08.2013р. та ухвали від 07.10.2013р. щодо направлення позовної заяви та доданих до неї документів третім особам, що беруть участь у справі та надання доказів направлення суду, судом 21.10.2013р. було винесено окрему ухвалу щодо позивача. Зазначеною ухвалою суд зобов'язав ФОП ОСОБА_1 вжити відповідних заходів реагування та повідомити суд про результати розгляду ухвали.

В судове засідання 28.10.2013р. представник позивача з'явився, позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав, просив суд їх задоволити повністю.

В засіданні представник позивача зазначив, що 03.09.2011р. між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір оренди № 8. На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове, платне користування приміщення загальною площею 84 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказане приміщення належить на праві власності ТОВ «Латориця», з яким позивач 03.09.2011р. уклала Договір про спільну сумісну діяльність № 27/08, за умовами якого на ФОП ОСОБА_1 покладено обов'язок забезпечувати ефективне використання цього приміщення.

Як зазначив представник позивача, протягом строку дії Договору оренди №8 від 03.09.2011р., в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасного внесення орендної плати, утворилася заборгованість у розмірі 18 534,78 грн. У зв'язку із даною заборгованістю позивачем було направлено лист відповідачу про відмову від продовження цього договору на новий термін, а також прохання повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі. Однак, не зважаючи на факт закінчення строку договору оренди, та небажання позивача продовжувати цей строк, відповідачем не було повернуто позивачу приміщення та не було погашено заборгованість за договором. А тому, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 534,78 грн. боргу, 322,96 грн. три відсотки річних, 1 484,46 грн. пені, 16,21 грн. інфляційних втрат, 40 285,40 грн. неустойки та виселити останнього із займаних ним приміщень.

Крім цього, станом на 28.10.2013р. позивачем усунуто порушення, які стали підставою для винесення окремої ухвали, а саме надіслано позовну заяву і додані до неї документи третім особам у справі - ТОВ «Латориця» та ОСОБА_3, докази такого надіслання надано суду.

Відповідач та його представник в судове засідання 28.10.2013р. з'явився, через канцелярію суду подав зустрічний позов до ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору оренди № 8 від 03.09.2011р., а також Договору про спільну сумісну діяльність № 27/08 від 03.09.2011р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Латориця».

Господарським судом відмовлено в прийнятті зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 з підстав, викладених у відповідній ухвалі від 28.10.2013р.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог ФОП ОСОБА_1 заперечив, просив залишити їх без задоволення. Пояснив суду, що справді, між ним та ФОП ОСОБА_1 було укладено Договір оренди приміщення, згідно якого він став користуватися приміщенням загальною площею 84 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За користування цим приміщенням ним вносилася орендна плата в обсягах про які зазначено позивачем, по мірі надходження йому коштів від контрагентів. Станом на теперішній час, його обладнання перебуває в спірному приміщенні, однак господарської діяльності в цьому приміщенні він вести не може, у зв'язку із суперечками, які існують між співзасновниками ТОВ «Латориця», яке являється власником орендованого приміщення.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.10.2013р. проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні повністю.

Зокрема зазначив, що Договір оренди № 8 від 03.09.2011р., а також Договір про спільну сумісну діяльність № 27/08 від 03.09.2011р. є недійсними, а тому не породжують правових наслідків, передбачених ними. Недійсність Договору оренди полягає в тому, що зі сторони орендодавця, всупереч вимогам ст.761 ЦК України, він підписувався особою, яка не мала права цього робити, так як ФОП ОСОБА_1 не являється власником нерухомого майна, яке нею передавалося в оренду. Покликання позивачки на Договір про спільну діяльність, як на доказ того, що вона уповноважена була на укладення договору оренди, на думку представника відповідача, є безпідставним з двох причин, а саме: по-перше, зі змісту вказаного договору не вбачається, що позивачку уповноважено на укладення договорів оренди; по-друге, сам Договір про спільну сумісну діяльність теж є недійсним, оскільки зі сторони власника - ТОВ «Латориця» підписувався директором ОСОБА_8, який незаконно був призначений на цю посаду, що підтверджується наявними в матеріалах справи рішеннями судів. Крім цього, на думку представника відповідача, Договір про спільну діяльність укладено із перевищенням повноважень, оскільки з п.11.9 Статуту ТОВ «Латориця» вбачається, що для укладення такого договору повинна була бути згода засновників товариства, котра є відсутньою.

Представник третьої особи - ТОВ «Латориця» в судове засідання 28.10.2013р. не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду. Через канцелярію суду співзасновником ТОВ «Латориця» - ОСОБА_8, від імені товариства подано письмові пояснення в яких він підтримує позовні вимоги та просить їх задоволити повністю.

В судове засідання 21.10.2013р. з'явилася третя особа - ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 Через канцелярію суду подала заперечення на позов, в якому зазначила, що вона являться співзасновником ТОВ «Латориця» із часткою в статутному капіталі у розмірі 50%. На її думку другий співвласник - ОСОБА_8 не мав права укладати договір про спільну сумісну діяльність з позивачем, адже на момент укладення даного договору він не являвся директором ТОВ «Латориця», а також через те, що для укладення такого договору він повинен був бути уповноважений рішенням загальних зборів учасників товариства. Укладений між позивачкою та відповідачем договір оренди вважає недійсним, оскільки ФОП ОСОБА_1 відповідно до умов договору про спільну сумісну діяльність № 27/08 від 03.09.2011р. не мала права передавати в оренду майно ТОВ «Латориця» третім особам. А тому, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні також зазначив, що позивачкою не доведено порушення її права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого вона звернулася до суду, оскільки не доведено її права власності або наявності іншого майнового права на спірне нерухоме майно.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та її представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2011р. між ФОП ОСОБА_1 (надалі - позивач )та ФОП ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) укладено Договір оренди № 8 (надалі - Договір оренди), предметом котрого є те, що орендодавець (позивач) зобов'язується передати в оренду орендарю (відповідачу), а орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти в тимчасове, платне користування приміщення загальною площею 84,00 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50-54).

Приміщення надається для здійснення діяльності у сфері діагностики та ремонту автомобілів (п.1.3 Договору).

Згідно п.1.2 Договору оренди розмір місячного орендного платежу становить грошову суму у гривнях, яка еквівалентна 252 доларам США згідно з офіційним курсом НБУ, станом на день проведення оплати. Орендна плата сплачується в безготівковій формі на визначений орендодавцем рахунок або у готівковій формі.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. орендні платежі сплачуються в безготівковому порядку, не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю, за який вноситься орендна плата. Протягом 5 (п'яти) днів з моменту 03.10.2011р. орендар зобов'язаний сплатити суму орендної плати за другий та останній місяць користування приміщенням. При цьому, сторони погодили, що орендна плата за перший місяць користування приміщенням не здійснюється.

Строк оренди становить з 03.09.2011р. по 03.10.2012р., з переважним правом орендаря на подальше продовження дії цього Договору на наступний строк (п. 3.1. Договору оренди).

Передача приміщення в оренду здійснюється в присутності представників сторін і оформляється Актом прийому-передачі приміщення, що підписується сторонами згідно п. 2.1. Договору оренди.

На виконання умов Договору оренди, 03.09.2011р. позивач передав, а відповідач прийняв приміщення, яке являється предметом Договору оренди та що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи Актом прийомки-передачі майна від 03.09.2011р. (а.с.55).

В пунктах 2.6, 2.7 та 12.1 Договору оренди сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє 13 (тринадцять) календарних місяців, тобто з 03.09.2011р. по 03.10.2012р. У випадку припинення цього Договору орендар зобов'язаний протягом 20 календарних днів повернути орендодавцю приміщення у стані, не гіршому ніж за час передачі його в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, у випадку необхідності орендар зобов'язаний здійснити ремонтні роботи для приведення приміщення в належний стан, а орендодавець, в свою чергу, повинен прийняти приміщення по Акту приймання-передачі приміщення. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання Акту приймання-передачі. Обов'язок по складанню Акта покладається на Сторону, яка передає приміщення іншій Стороні по Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з наданого позивачем оригіналу витягу з журналу платежів (а.с.56-57) та не заперечується відповідачем протягом строку дії Договору оренди відповідачем в готівковій формі було сплачено лише 7 635,00 грн. орендної плати.

21.09.2012р. у зв'язку із наявною заборгованістю по орендній платі, позивачем направлено відповідачу претензію щодо її повного погашення, що підтверджується квитанцією про направлення (а.с.62). Однак, як встановлено судом, конверт із даною претензією повернувся позивачу у зв'язку із закінченням терміну його зберігання (а.с.59-60).

З матеріалів справи, зокрема листа від 01.10.2012р., опису вкладання в цінний лист та квитанції про направлення (а.с. 64-65) вбачається, що позивачкою направлено відповідачу лист, в якому вона повідомила останнього про закінчення 03.10.2012р. строку дії Договору оренди, відсутність її наміру, як орендодавця, на його продовження та прохання повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі після закінчення дії Договору.

Як зазначається представником позивача у зв'язку із направленням даного листа, Договір оренди №8 від 03.09.2011р. припинив свою дію 03.10.2012р., оскільки в силу положень ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У зв'язку з тим, що відповідачем заборгованість з орендної плати не було сплачено, після закінчення строку дії договору об'єкт оренди не повернуто позивачу, останній звернувся в суд стягнути з відповідача 18 534,78 грн. боргу, 322,96 грн. три відсотки річних, 1 484,46 грн. пені, 16,21 грн. інфляційних втрат, 40 285,40 грн. неустойки, згідно ч.2 ст.785 ЦК України, та виселити відповідача із займаних ним приміщень.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач, а також третя особа - ОСОБА_3 зазначають, що Договір оренди №8 від 03.09.2011р. є недійсним, оскільки ФОП ОСОБА_1 не вправі була укладати його та передавати відповідачу в оренду майно, так як вона не являється власником цього майна. З матеріалів справи, зокрема Реєстраційного посвідчення від 10.11.1998р. (а.с.42) вбачається, та не заперечується позивачем, що в цілому будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ТОВ «Латориця». А тому, на думку відповідача, укладаючи Договір оренди позивач порушила вимоги ст. 761 ЦК України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За приписами ст.ст. 626, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно норми закріпленої в ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України вчинення особою правочину з перевищенням обсягу цивільної дієздатності є підставою для визнання його недійсним.

Водночас, суд бере до уваги також той факт, що згідно позиції Пленуму ВГСУ, викладеної в п.2.7 Постанови від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Також, в Постанові №35/5005/4044/2012 від 30.07.2013р. ВГСУ висловив позицію, що до моменту визнання судом договору недійсним, його положення є чинними і обов'язки за ним повинні виконуватися на умовах, погоджених сторонами під час його укладення.

Відтак, з огляду на викладене, враховуючи той факт, що ні відповідачем, ні третьою особою - ОСОБА_3 не було надано доказів того, що Договір оренди №8 від 03.09.2011р. визнано недійсним до моменту виникнення спору між сторонами, а також той факт, що подальше визнання договору недійсним можливе лише на майбутнє, суд вважає, що на момент розгляду справи, положення вказаного договору є чинними і обов'язки за ним повинні виконуватися на умовах, погоджених сторонами під час його укладення.

Крім цього, суд відхиляє доводи відповідача, що ФОП ОСОБА_1 не вправі була укладати з ним Договір оренди, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 283 ГК України, з якими кореспондуються положення ст. 759 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (ч.2 ст.283 ГК України).

За приписами ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Таким чином суд зазначає, що наймодавцем майна може виступати не лише власник цього майна, але і особа, якій належать майнові права (титульний володілець), а також особа уповноважена на укладення такого договору.

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2011р. між позивачкою та ТОВ «Латориця» укладено Договір про спільну сумісну діяльність № 27/08 (надалі - Договір про спільну діяльність), за умовами якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх зусиль сумісно діяти з метою приведення приміщення по АДРЕСА_1 власником якого є ТОВ «Латориця», у належний для експлуатації стан та забезпечення ефективного використання вказаного приміщення з метою отримання прибутку(а.с. 37-39).

При цьому, відповідно до п.4.1 Договору про спільну діяльність внесок у спільну діяльність ТОВ «Латориця» складається із надання можливості ФОП ОСОБА_1 брати участь у спільній діяльності, що здійснюється сторонами, на матеріальній базі і у приміщенні ТОВ «Латориця»; надання можливості ФОП ОСОБА_1 у процесі здійснення спільної діяльності користуватися необхідними інженерними та іншими комунікаціями, застосування яких є необхідною умовою належного проведення спільної діяльності.

Водночас, згідно п.4.2 Договору про спільну діяльність внесок ФОП ОСОБА_1 у спільну діяльність становить забезпечення ефективного використання приміщення по АДРЕСА_1 площею 259 кв.м.; трудової діяльності її працівників, зайнятих на об'єкті, де здійснюється спільна діяльність; роботі по проведенню бухгалтерського та іншого обов'язкового обліку, а так само по сплаті податків, інших обов'язкових платежів відповідно до результатів спільної діяльності.

Разом з тим, в Розділі 3 Договору про спільну діяльність сторони передбачили, що ведення спільних справ за даним договором, а так само керівництво спільною діяльністю покладається на ФОП ОСОБА_1 Всі фінансові операції по спільній діяльності здійснюються через поточний рахунок ФОП ОСОБА_1 ТОВ «Латориця» має право здійснювати контроль за діяльністю Сторони-2 шляхом перевірки бухгалтерських та інших документів останньої.

Відповідно до п.9.2 Договору термін його дії складає 14 місяців і діє з 03.09.2011р. по 03.11.2012р.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2011р. сторони уклали Договір про внесення змін до Договору про спільну діяльність, за умовами якого збільшили площу приміщення, яке є предметом спільної діяльності до 299 кв.м., а також встановили, що термін дії Договору складає 60 місяців і діє з 03.09.2011р. по 03.09.2016р. (а.с.40).

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК України).

За приписами ст. 1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

Таким чином, станом на момент укладення із відповідачем Договору оренди №8 від 03.09.2011р. позивачка перебувала у договірних відносинах із власником приміщення, яке передавалося в оренду, і відповідно до цих відносин вона уповноважувалася на забезпечення ефективного використання цього приміщення з метою отримання прибутку.

Суд відхиляє доводи як відповідача, так і третьої особи ОСОБА_3, що за умовами Договору про спільну діяльність, ФОП ОСОБА_1 не уповноважувалася на укладення договору оренди, з огляду на те, що передача майна в оренду є одним із способів реалізації права користування цим майном.

Так, суд зазначає, що право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.

Водночас, право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом майно).

Оскільки, надання майна в оренду не має наслідком його відчуження, то такі дії є способом реалізації права користування на що ФОП ОСОБА_1 уповноважувалася за умовами Договору про спільну діяльність.

Та обставина, що в Договорі оренди №8 від 03.09.2011р. не вказані власник приміщення, а також договір, який слугував правовстановлюючим документом для орендодавця не свідчить про відсутність таких прав у ФОП ОСОБА_1 з підстав викладених вище. Укладаючи договір оренди, відповідач не був позбавлений права пересвідчитись у наявності таких прав.

Також суд зазначає, що укладення позивачкою, як орендодавцем, Договору оренди №8 від 03.09.2011р. жодним чином не порушує права та інтереси відповідача, оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що ним фактично було одержано в користування приміщення по АДРЕСА_1.

Більше того, покликання відповідача на відсутність у ФОП ОСОБА_1 повноважень щодо укладення Договору оренди, як на підставу для відмови в позові, відхиляються судом з огляду на те, що укладення договору оренди без згоди власника, порушує права лише власника, а не орендаря та не може впливати на виконання орендарем обов'язку з оплати орендної плати, що виник з реалізованого ним права на оренду. Вказаної правової позиції притримується ВГСУ в Постанові №17/52/2012/5003 від 08.08.2013р.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.1135 ЦК України учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

Суд також бере до уваги той факт, що власник приміщення - ТОВ «Латориця» протягом розгляду справи, не зазначав щодо перевищення ФОП ОСОБА_1 своїх повноважень при укладенні Договору оренди, не заявляв про недійсність вказаного договору, а також не заявляв самостійних вимог на предмет позову.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача та третьої особи ОСОБА_3 про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з тим, що Договір про спільну діяльність від 03.09.2011р. є недійсним, так як його було укладено з перевищенням повноважень, передбачених Статутом ТОВ «Латориця», оскільки цей договір є дійсним станом на момент розгляду справи. Ні відповідачем, ні третьою особою не було надано доказів того, що його визнано недійсним до моменту виникнення спору між сторонами. Разом з тим, суд зазначає, що Договір про спільну діяльність, як і Договір оренди майна можуть бути визнані судом недійсними лише на майбутнє.

При цьому, аргументи відповідача про перевищення повноважень директора при укладенні Договору про спільну діяльність відхиляються судом ще й тому, що таке перевищення аж ніяк не може впливати на права та обов'язки відповідача, як сторони договору оренди, яка фактично одержала в користування майно і за користування яким, законодавством встановлено обов'язок здійснювати оплату.

Разом з тим, суд не бере до уваги і аналогічних аргументів третьої особи - ОСОБА_3, оскільки предметом розгляду даної справи є не корпоративний спір між ОСОБА_3 та ТОВ «Латориця», а стягнення орендної плати та виселення з займаних приміщень. Суд наголошує на тому, що ОСОБА_3 не позбавлена можливості звертатися за захистом своїх прав до суду з вимогою про стягнення збитків чи про визнання Договору про спільну діяльність недійсним, якщо вона вважає, що він порушує її корпоративні права.

З огляду на все викладене вище, суд констатує, що ФОП ОСОБА_1 є належним позивачем в даній справі, як сторона Договору оренди вона вправі заявляти позовні вимоги щодо стягнення орендної плати та штрафних санкцій, а також як титульний володілець та сторона Договору про спільну діяльність на яку покладено обов'язок забезпечувати ефективне використання приміщення, вона вправі заявляти вимоги щодо усунення перешкод в користуванні цим приміщенням.

Встановивши наведені обставини справи, позовні вимоги про стягнення боргу є такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. Договору загальна сума місячної орендної плати за цим Договором становить грошову суму у гривнях, яка еквівалентна 252 (двом стам п'ятдесяти двом) доларам США згідно офіційного курсу НБУ станом на день проведення оплати, без ПДВ. Платежі сплачуються в безготівковому порядку, не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю, за який вноситься орендна плата. Протягом 5 (п'яти) днів з моменту « 03» жовтня 2011 року орендар зобов'язаний сплатити суму орендної плати за другий та останній місяць користування приміщенням. При цьому сторони погодили, що орендна плата за перший місяць користування приміщенням не здійснюється.

В прохальній частині позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 534,78 грн. орендної плати.

Судом встановлено, що загальний розмір орендної плати за весь період дії Договору оренди (з врахуванням офіційного курсу долара США) повинен дорівнювати 26 161,08 грн.

Як вбачається з Журналу внесення орендних платежів (а.с.56-57), відповідачем орендну плату було внесено лише частково, у розмірі 7 635,00 грн., до сплати залишилося 18 526,08 грн.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач, орендна плата вносилась ним не в повному обсязі як це було погоджено сторонами в Договорі оренди, а по можливості, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем в його господарській діяльності.

Відповідно до положень7 ст. 193 ГК України та ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної суми боргу підлягатимуть частковому задоволенню, у розмірі 18 526,08 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положеннями пункту 11.2. Договору оренди встановлено, що у випадку неналежної або несвоєчасної сплати орендної плати, встановленої цим Договором, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1 484,46 грн. пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд відмічає, що цей розрахунок здійснений невірно, зокрема, пеня розраховувалася позивачем понад шість місяців (180 днів), що прямо суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Розмір пені обрахований судом є меншим та складає 1 360,80 грн. Таким чином, до стягнення з відповідача підлягатиме 1 360,80 грн. В стягненні пені за період понад шість місяців слід відмовити.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з заяви про зменшення позовних вимог, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 322,96 грн. - три відсотки річних. Суд, перевіривши розрахунок обчислення трьох відсотків річних, приходить до висновку про правильність здійсненого обрахунку.

З приводу заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 16,21 грн. інфляційних втрат суд відмічає наступне.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (ч. 1 ст. 524 ЦК України).

Частиною ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Вказана правова норма кореспондується з положеннями ст. 533 ЦК України.

Як зазначив ВГС України в п. 10 Оглядового листа від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Враховуючи той факт, що грошове зобов'язання у договорі було виражене в доларах США, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 16,21 грн.

У відповідності до п. 3.1. Договору оренди строк оренди становить з 03.09.2011р. по 03.10.2012р.

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди в частині сплати орендної плати, а також тим, що дія зазначеного договору закінчувалася 03.10.2012р., позивач звертався до відповідача з вимогою погасити існуючу заборгованість та звільнити орендоване приміщення. Факт направлення даного повідомлення відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №7904003262750 від 02.10.2012р. та описом вкладення у цінний лист.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, а також не заперечив відповідач, станом на 28.10.2013р. орендоване приміщення за актом прийому-передачі відповідачем не повернене.

Відповідно до положень ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У випадку припинення цього Договору орендар зобов'язаний протягом 20 календарних днів повернути орендодавцю приміщення у стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального зносу. Приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення (п. 2.6. Договору оренди).

У зв'язку з тим, що об'єкт оренди позивачу у встановлений Договором оренди строк повернений не був, позивач просить стягнути з відповідача 40 285,40 грн. неустойки.

В п. 5.4. Постанови Пленуму від 29.05.2013р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» ВГС України зазначив, що неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Як вбачається з розрахунку неустойки, така розраховувалася позивачем починаючи з 03.10.2012р.

Однак, такий розрахунок є неправильним, адже умовами Договору оренди, а саме п. 2.6. встановлено, що у випадку припинення Договору, орендар зобов'язаний протягом 20 календарних днів повернути орендодавцю приміщення.

Таким чином початок нарахування неустойки повинно було розраховуватися з 24.10.2012р. - наступного дня, від дня, коли об'єкт оренди мав бути повернений орендодавцю.

Здійснивши перерахунок неустойки, суд зазначає, що така підлягає стягненню частково, у розмірі 37 271,68 грн.

З приводу заявленої вимоги щодо виселення відповідача із займаного ним приміщення, то така вимога є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, з огляду на те, що позивач, як титульний володілець нерухомого майна згідно Договору про спільну діяльність, вправі використовувати речово-правові засоби захисту свого права від посягання третіх осіб, в тому числі вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння тощо. Така можливість надається позивачу як володільцю майна главою 29 ЦК України.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати, пені, трьох відсотків річних, неустойки та виселення відповідача з приміщення є доведеними, обґрунтованими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов з урахуванням зменшених позовних вимог задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_2) 18 526,08 - боргу, 322,96 грн. - три відсотки річних, 1 360,80 грн. - пені та 37 271,68 грн. - неустойки.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_2) 2 777,86 грн. - судового збору.

4. Виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) із займаних ним приміщень, загальною площею 84 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

5. В решті позову - відмовити.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2013 р.

Суддя Крупник Р.В.