Рішення № 34492505, 29.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14161/13 29.10.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал»

до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Київська міська рада

про стягнення 82 951, 63 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Казила Г.М. за довіреністю № 39 від 15.01.2013 р.;

від відповідача: Божко В.П. за довіреністю № 3498-НЮ від 02.08.2013 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 82 951, 63 грн. шкоди. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 26.01.2001 р. між Київською міською радою та позивачем було укладено Договір на право тимчасового користування двома окремо виділеними в натурі земельними ділянками по вулиці Жилянській, 97 у місті Києві: за кадастровим номером 88:186:001 площею 5 718 кв.м. та за кадастровим номером 88:186:002 площею 14 390 кв.м. 15.02.2001 р. Позивач на виконання Наказу Міністерства транспорту України від 13.02.2001 р. № 88, виданого на виконання спільного Рішення Колегії Міністерства транспорту України та Київської міської державної адміністрації від 11.02.2000 р. № 5, передав з балансу по акту приймання-передачі від 15.02.2001 р., а відповідач прийняв на баланс по вулиці Жилянській, 97 у місті Києві будівлі, споруди з їх обладнанням, інженерними мережами та залізничними коліями разом з земельною ділянкою площею 14 390 кв.м. (кадастровий номер 88:186:002), на якій вони розміщені і не можуть бути відокремлені. Як зазначає позивач, на отриманій території та будівлях відповідач розмістив свій структурний підрозділ - Київську дистанцію електропостачання. При цьому, згідно тверджень позивача, фактично володіючи вказаною земельною ділянкою, відповідач юридичного оформлення необхідної документації по її вилученню не провів та право користування такою земельною ділянкою не оформив, проте як відповідно до діючого на момент передачі вказаного майна законодавства разом з нерухомим майном до набувача мало перейти й право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. Внаслідок зазначених обставин, в подальшому у 2006 році під час проведеної Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі перевірки було встановлено, що за даними земельного кадастру користувачем земельної ділянки кадастровий номер 88:186:002 рахується позивач, у зв'язку з чим вирішено донарахувати йому земельний податок та штрафні санкції на загальну суму 82 951, 63 грн. Позивачем було оскаржено відповідне податкове повідомлення-рішення в судовому порядку, однак в задоволенні такого позову було відмовлено, з огляду на що він був змушений сплатити нараховані йому податкові зобов'язання. Вважаючи, що вказані вище обставини є збитками, завданими йому неправомірною бездіяльністю відповідача щодо переоформлення спірної земельної ділянки, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14161/13 та призначено її до розгляду на 13.08.2013 р.

13.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 13.08.2013 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 13.08.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 27.08.2013 р.

15.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва зворотного боку облікової картки платника земельного податку ПрАТ «Транссигнал» за 2009 та 2010 роки, мотивоване тим, що вказані документи можуть підтвердити сплату відповідних податкових зобов'язань.

23.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити в судове засідання свого повноваженого представника, а також клопотання про витребування від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва інформацію про те, коли саме було позивачем сплачено податкове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 04.09.2006 р. № 000512311/0 за земельну ділянку кадастровий номер 88:186:002 площею 14 390 кв.м., розташовану за адресою: вул. Жилянська, 97 у м. Києві.

27.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача витрати у розмірі 82 951, 63 грн. та судовий збір у розмірі 1 720, 50 грн.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/14161/13 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. суддею Васильченко Т.В. прийнято справу № 910/14161/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. справу № 910/14161/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/14161/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. в порядку ст. 27 ГПК України вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Київську міську раду, розгляд справи відкладено на 29.10.2013 р.

28.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, відповідно до яких він вказує на те, що ним було дотримано строку позовної давності при зверненні з даним позовом до суду. При цьому, звертає увагу на те, що спірну суму коштів ним було сплачено на погашення податкового боргу 23.07.2010 р., проте як заявлений у даній справі позов направив до суду поштою 19.07.2013 р.

29.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він стверджує про пропуск позивачем строку позовної давності, який почав перебіг, на думку відповідача, з моменту прийняття Київським апеляційним адміністративним судом ухвали від 17.09.2008 р. про залишення без змін постанови господарського суду міста Києва від 06.06.2007 р. у справі № 11/111-А, якою було відмовлено позивачу в задоволенні позову про визнання нечинним відповідного податкового повідомлення-рішення, яке свою чергу, податкові зобов'язання за яким з означеного моменту набули статусу узгоджених. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що в період з 01.06.2009 р. по 31.12.2010 р. діяв укладений між сторонами Договір про відшкодування витрат зі сплати земельного податку, за яким всі умови були виконані, у зв'язку з чим він вважає надані позивачем платіжні доручення від 23.07.2010 р. такими, що не підтверджують сплату позивачем грошових коштів саме на виконання податкового повідомлення-рішення від 04.09.2006 р. Також, вказує на те, що переоформлення прав на спірну земельну ділянку не здійснюється з незалежних від нього причин через зволікання Київської міської ради з оформленням правовстановлюючих документів та, у зв'язку з не вжиттям позивачем заходів до внесення змін до договору оренди в судовому порядку.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва 29.10.2013 р. від відповідача в тому числі надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.

Представник третьої особи в судове засідання 29.10.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва 27.08.2013 р., у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Також, судом було розглянуто клопотання відповідача надійшло клопотання про витребування від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва інформацію про те, коли саме було позивачем сплачено податкове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 04.09.2006 р. № 000512311/0 за земельну ділянку кадастровий номер 88:186:002 площею 14 390 кв.м., розташовану за адресою: вул. Жилянська, 97 у м. Києві.

Так, суд звертає увагу на те, що необхідною умовою витребування судом доказів в порядку ст. 38 ГПК України є наведення у відповідному клопотанні обставин, що перешкоджають його наданню, тобто заявник має вказати на заходи, які вживались ним самостійно для отримання певного доказу, а також обставини, які свідчать про те, що з незалежних від нього причин відповідний доказ отримати не вдалось.

В даному випадку заявлене відповідачем клопотання не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2001 р. між позивачем та Київською міською радою було укладено Договір на право тимчасового користування землею, за умовами якого Київська міська рада надала, а позивач прийняв в тимчасове користування земельні ділянки загальною площею 66 108 кв.м. (ділянка № 88:186:001-51 718 кв.м., ділянка № 88:186:002 - 14 390 кв.м.) згідно з планом землекористування.

Відповідно до п. 1.2 Договору, земельні ділянки надаються в тимчасове довгострокове користування строком на 10 років для експлуатації та обслуговування комплексу будівель та споруд на вул. Жилянська, 97 у Радянському районі.

13.02.2001 р. Міністерством транспорту України було прийнято наказ № 88 «Про передачі будівель, споруд, обладнання, інженерних мереж та вилучення частини земельної ділянки Київського електротехнічного заводу «Транссигнал», відповідно до п. 1 якого Київський електротехнічний завод «Транссигнал» було зобов'язано передати з балансу, а Південно-Західній залізниці - прийняти на баланс будівлі, споруди з їх обладнанням, інженерними мережами та залізничними коліями на визначеній в натурі ділянці землі площею 14 390 кв.м., а також приміщення 2, 3, 4 поверхів побутового корпусу заводу загальною площею 1 500 кв.м., які розташовані на території заводу по праву сторону річки Либідь. Передачу зобов'язано було здійснити станом на 01.02.2001 р. у двотижневий термін згідно з чинним законодавством.

15.02.2001 р. позивач на виконання Наказу Міністерства транспорту України від 13.02.2001 р. № 88, передав з балансу по акту приймання-передачі від 15.02.2001 р., а відповідач прийняв на баланс по вулиці Жилянській, 97 у місті Києві будівлі, споруди з їх обладнанням, інженерними мережами та залізничними коліями разом з земельною ділянкою площею 14 390 кв.м. (кадастровий номер 88:186:002).

При цьому, згідно з п. 2 зазначеного Наказу Київський електротехнічний завод «Транссигнал» мав спільно з Південно-Західною залізницею в Управлінні земельних ресурсів в м. Києві підготувати необхідну документацію по вилученню земельної ділянки.

Однак, як зазначає позивач, фактично володіючи вказаною земельною ділянкою, розмістивши на ній структурний підрозділ - Київську дистанцію електропостачання, відповідач юридичного оформлення необхідної документації по її вилученню не провів та право користування такою земельною ділянкою не оформив, проте як відповідно до діючого на момент передачі вказаного майна законодавства разом з нерухомим майном до набувача мало перейти й право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване.

23.02.2001 р. позивач самостійно звернувся до Голови Київської міської державної адміністрації Омельченко О.О. з листом № 241, відповідно до якого просив припинити його право користування земельною ділянкою площею 14 390 кв. м. (кадастровий № 88:86:002), яка на підставі рішення сесії Київської міської ради № 204/925 від 29.06.2000 р. передана у тимчасове користування Київському електротехнічному заводу «Транссигнал».

У відповідь на вказане звернення позивача, листом № 225-СК-933 від 07.09.2006 р. Київська міська рада повідомила ВАТ «КЕЗ «Транссигнал» про те, що його звернення було направлено 27.02.2001 р. в постійну комісію Київради з питань містобудування та землекористування для подальшого розгляду.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» за період 01.04.2005 р. до 31.03.2006 р., за результатами якої складено Акт перевірки від 31.08.2006 р. № 391/23-6/00260652.

Податковою перевіркою було встановлено, що за позивачем обліковується земельна ділянка площею 14 390 кв. м. (кадастровий № 88:86:002), розташована за адресою: вул. Жилянська, 97, проте як ним за період, що перевірявся, земельний податок за вказану земельну ділянку не нараховувався та не сплачувався.

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0007512311/0 від 04.03.2006 р., яким позивачу згідно з абз. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ч. 14 Закону України «Про плату за землю» та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок у розмірі 65 232, 70 грн., в т.ч. щодо земельної ділянки кадастровий № 88:86:002 -55 301, 09 грн., та штрафні (фінансові) санкції, всього - 32 616,35 грн., в т.ч. щодо несплати земельного податку відносно земельної ділянки кадастровий № 88:86:002 - 27 650, 54 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, третя особа Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду міста Києва від 06.06.2007 р. у справі № 11/111-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 р. № К-18664/08, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем правомірно та у відповідності до положень податкового і земельного законодавства донараховано позивачу суму податкових зобов'язань з земельного податку та застосовані відповідні штрафні санкції, оскільки відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, проте як відповідна документація щодо передачі в користування земельної ділянки за кадастровим № 88:86:002 загальною площею 14390 кв. м. ДГТО «Південно-Західна залізниця» в установлений чинним законодавством спосіб не затверджена, не оформлена і сама передача не проведена.

Під час провадження у даній справі, судом також встановлено, що відносно позивача неодноразово складались й інші податкові повідомлення-рішення щодо донарахування податкових зобов'язань з земельного податку.

При цьому, у 2010 році господарським судом міста Києва розглядався спір між позивачем та відповідачем щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності відповідача щодо переоформлення спірної земельної ділянки та як наслідок нарахування податковими органами податкових зобов'язань позивачу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. у справі № 51/614 (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові акти мотивовані, зокрема, відсутністю вини відповідача в тому, що спірну земельну ділянку до цього часу не переоформлено, оскільки встановлено, що відповідач неодноразово звертався у відповідні органи для оформлення необхідних документів (лист Київській міській державній адміністрації від 23.02.2001 р. № 119-УСТ-264, лист Шевченківській районній державній адміністрації у м. Києві від 13.01.2006 р. № 43, лист Київській міській раді від 10.05.2006 р. № 455, лист Київській міській раді та Головному управлінню земельних ресурсів від 06.09.2006 р. № 877).

На підставі зазначеного судами зроблено висновок про відсутність вини відповідача у зволіканні відповідних органів в оформленні необхідних документів по вилученню спірної земельної ділянки у позивача, та про відсутність підстав вважати, що витрати, які поніс позивач за податковим повідомленням-рішенням підлягають відшкодуванню відповідачем, оскільки позивач їх поніс не з вини відповідача.

Обставини, встановлені при розгляді зазначеної справи суд вважає такими, що не підлягають повторному доведенню при розгляді даного спору.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на приписи ст. ст. 224, 225 ГК України, які визначають поняття та склад збитків, а також приписи ст. 1166 ЦК України, яка визначає наслідки завдання майнової шкоди.

З системного аналізу чинного законодавства, яке визначає поняття шкоди та збитків, вбачається, що поняття «шкода» є ширшим за поняття «збитки», оскільки шкода може бути відшкодована, як в грошовій формі, так і в натурі, проте як збитки відшкодовуються лише в грошовій формі, у зв'язку з чим шкода завжди включає в себе збитки.

Таким чином, слід дійти висновку, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди у формі збитків, завданої відповідачем через бездіяльність щодо переоформлення спірної земельної ділянки.

Розглядаючи зазначені вимоги, необхідно виходити з наступного.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

У свою чергу, рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Відшкодування збитків, як окремий спосіб захисту, визначений п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України та категорія яких розкривається в приписах ст. 22 ЦК України, передбачає як спеціальний предмет доказування, так і може стосуватись лише випадків завдання матеріальної шкоди або спричинення упущеної вигоди.

Так, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266 - 6/492 від 30.05.2006 р.).

Також, відповідно до приписів ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Вищенаведеною нормою права законодавцем визначені загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).

Значення шкоди в деліктних зобов'язаннях визначається цільовим призначенням, що включає усунення майнових наслідків правопорушення, відновлення майнової сфери потерпілого у вигляді, який вона мала до заподіяння йому шкоди.

Таким чином, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним статті 1166 ЦК України, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» із змінами і доповненнями, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна майну юридичної особи шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивачу податковими органами було донараховано податкові зобов'язання з земельного податку відносно земельної ділянки, яка фактично ще у 2001 році була передана відповідачу, проте як останній не вчиняє дій щодо юридичного оформлення прав на неї.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Перевіряючи доводи позивача на предмет їх обґрунтованості, судом встановлено, що відповідач неодноразово звертався у відповідні органи для оформлення необхідних документів (лист Київській міській державній адміністрації від 23.02.2001 р. № 119-УСТ-264, лист Шевченківській районній державній адміністрації у м. Києві від 13.01.2006 р. № 43, лист Київській міській раді від 10.05.2006 р. № 455, лист Київській міській раді та Головному управлінню земельних ресурсів від 06.09.2006 р. № 877).

Однак, з незалежних від відповідача причин спірна земельна ділянка так і не була переоформлена з позивача на відповідача.

Таким чином, на думку суду, в даному випадку відсутній головний елемент складу цивільного правопорушення - вина, що унеможливлює притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування майнової шкоди у формі сплати збитків.

Крім того, зважаючи на те, що понесені позивачем витрати у вигляді сум податкових зобов'язань за платежами земельного податку та штрафних санкцій є обов'язковими платежами, які сплачує землекористувач земельної ділянки з урахуванням вимог земельного та податкового законодавства України, суд дійшов висновку, що понесені позивачем вищевказані витрати помилково ототожнені з матеріальною шкодою, в розумінні ст. 1166 ЦК України, яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.

У свою чергу, заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності суд залишає без задоволення, враховуючи наступне.

В позові може бути відмовлено як з підстав пропуску строку звернення до суду, так й за безпідставністю позовних вимог. Тому суд має з'ясовувати не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін, оскільки відмова в позові з мотивів пропуску позовної давності можлива лише за умови наявності у позивача суб'єктивного права, про захист якого він просить, факту його порушення відповідачем та пропущення позивачем позовної давності без поважних причин.

Якщо судом встановлено, що суб'єктивне право позивача відповідачем не порушено, в позові необхідно відмовити саме з підстав необґрунтованості, а не пропуску строку позовної давності.

Так, як на тому наголошено в п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, а отже саме з цих підстав суд відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака