Рішення № 34491790, 29.10.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 жовтня 2013 р. Справа № 902/1268/13

Провадження № 14/902/84/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.

представників:

позивача: Селецького О.В., довіреність №Д-748у/212 від 30.06.2011р.; Шендрікова Д.О., довіреність № Д-060/2013 від 01.03.2013р.;

відповідача: Ільчика О.В., довіреність №350/1/77/ПС від 11.01.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (вул. Дегтярівська, 36, м. Київ, 04119)

до: військової частини А-0215 (вул. Червоноармійська, 105, м. Вінниця, 21007)

про стягнення 2852416,5 грн. заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (позивач) звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до військової частини А-0215 (відповідач) про стягнення 2852416 грн. 50 коп. заборгованості.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.09.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1268/13 з призначенням її до розгляду.

26.09.2013р. ухвалою суду слухання справи відкладалося до 29.10.2013р. у зв'язку із необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

В ході розгляду справи по суті представники позивача позовні вимоги в частинні стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 322114 грн. 18 коп. підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладенні у позові. Провадження по справі в частинні стягнення суми основного боргу в розмірі 2530302 грн. 32 коп. просили припинити на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, про що надали суду довідку щодо руху коштів по взаєморозрахунках з військовою часиною А-0215 за період з 14.09.2012р. по 25.10.2013р. за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 14.09.2012р., з якої вбачається відсутність у відповідача за даними бухгалтерського обліку позивача заборгованості за вказаним договором.

Натомість, представник відповідача позов частинні стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 322114 грн. 18 коп. не визнав та категорично заперечував проти його задоволення, посилаючись на мотиви, наведені у своєму відзиві (вх. №08-46/11363/13 від 24.09.2013р., а.с. 75-81) та письмовому поясненні на позов (вх. 08-46/13000/13 від 29.10.2013р. ). При цьому також просив суд припинити провадження по справі в частинні стягнення суми основного боргу в розмірі 2530302 грн. 32 коп. у зв'язку із його сплатою на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України та вирішити питання щодо повернення суми судового збору з бюджету. Додатково зазначив, що військова частина А-0215 виконала всі передбачені бюджетним законодавством умови, за наявності яких здійснюються платежі державним казначейством України, а тому підстави для відповідальності відповідача відсутні. Ускладнення ситуації з наявними фінансовим ресурсом у грудні 2012р. та необхідність проведення головним управлінням державної казначейської служби України у Вінницькій області в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів фактично слід розцінювати як обставини непереборної сили, що виникли поза волею військової частини А-0215.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.09.2012р. між військовою частиною А-0215 (відповідач, замовник) та державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (позивач, постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д (а.с. 9-16).

Згідно із п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 договору та у специфікації товару (додаток №1 до договору). Замовник зобов"язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.4 Договору постачальник здійснює поставку товару за договором після отримання від замовника письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

Сума договору становить 2530302 грн. 32 коп., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 421717 грн. 05 коп. Ціна одиниці товару та сума договору можуть бути зменшені за взаємною згодою сторін (п.п. 3.1, 3.3 Договору).

Згідно із п.п. 4.1, 4.2 Договору розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012р. бюджетного року, на підставі наступних документів: рахунку фактури; видаткової накладної; акту прийому поставленого товару (додаток №4 до договору); акту прийому (форма №4, затверджена наказом міністерства оборони України №690 від 24.12.2010р.). Рахунок-фактура та податкова накладна оформлюються на військову частину А-0215 (м. Вінниця). Податкова накладна надається замовнику відповідно до чинного законодавства, що діє на час проведення розрахунків.

Відповідно до п. 4.5 Договору розрахунки за поставлений товар з постачальником замовник здійснює через відповідні реєстраційні рахунки відкриті в головному управлінні державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Термін дії договору до 31.12.2012р., а в частині гарантійних зобов'язань- до повного їх виконання (п. 10.2 Договору).

Додатками №1-5 до Договору сторони погодили найменування товару (піропатрони ПК-21М-2); ціну товару; зразок акта виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків, акта прийому поставленого товару; зразок витягу з формуляру (а.с. 17-22).

Додатковою угодою №1 до договору сторони виклали п. 5.1 Договоу в наступній редакції: «Постачальник здійснює поставку товару (пункт 5.4 Договору) до 14.12.2012р., після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару» (а.с. 23).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши в/ч А-1912 товар піропатрони капсульні ПК-21М-2, що підтверджується актом прийому №75/75 від 13.12.2012р. на суму 2530302 грн. 32 коп. (а.с. 25-27).

На підставі вище вказаного акта між представниками державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та військовою частиною А-1912 складено акти прийому поставленого товару відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. на суму 2530302 грн. 32 коп. (а.с. 28). Вказаний акт підписаний командиром військової частини А-1912 та головним бухгалтером державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт".

Крім того, судом встановлено, що між позивачем та військовою частиною А-1912 підписано видаткову накладну на відпуск товару за договором на суму 2530302 грн. 32 коп. (а.с. 29). В подальшому позивачем оформлено рахунок-фактуру №532, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р.; найменування та суму товару (а.с. 30).

Таким чином, зважаючи на вище викладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 2530302 грн. 32 коп.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, позивачем неодноразово на його адресу направлялися листи з вимогою сплатити наявну заборгованість за договором про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. (а.с. 31-33).

У відповідь на вказані вимоги позивача відповідачем надіслано йому листи, якими гарантовано погашення наявної заборгованості за договором після надходження коштів на відповідні цілі (а.с. 34-36).

Не погоджуючись з відповідями відповідача, позивачем 14.06.2013р. надіслано йому претензією №USE-13/3-7612 з вимогою негайно погасити наявну заборгованість за договором (а.с. 37-42).

08.07.2013 року командуванням Повітряних Сил Збройних Сил України на вказану претензію позивача надано відповідь №350/1/1071/ПС, в якій зазначено, що останнім проводиться робота щодо погашення існуючої кредиторської заборгованості за вказаним договором та борг буде після надходження коштів на відповідні цілі.

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено так і не було.

Наведенні вище обставини в їх сукупності, стали підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості згідно договору про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. між ними виникли зобов'язання, які мають елементи правової природи договору "Поставки".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В ході розгляду справи судом встановлено, що основний борг в сумі 2530302 грн. 32 коп. відповідачем було погашено після порушення провадження у даній справі. Вказаний факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №566 від 11.09.2013р., довідкою щодо руху коштів по взаєморозрахунках з військовою часиною А-0215 за період з 14.09.2012р. по 25.10.2013р. за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 14.09.2012р. та інформацією головного управління держаної казначейської служби у Вінницькій області (вх. №08-46/12995/13 від 29.10.2013р.), в якій зазначено про здійснення відповідачем оплати патронів на підставі поданого останні доручення.

У пункті п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основної заборгованості в сумі 2530302 грн. 32 коп., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 91065 грн. 58 коп. пені, 177121 грн. 16 коп. штрафу, 5055 грн. 54 коп. інфляційних втрат та 48871 грн. 90 коп.- 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом мір відповідальності.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Згідно із ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до п. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» вказано, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України (436-15), допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови від 06.12.2010 N 42/563; від 20.12.2010 N 06/113-38).

Крім того, в пункті 5 "Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010- 2011 рр." від 01.04.2012 розділу "Спори щодо виконання господарських зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань", зазначено, що, виходячи із положень ч.2 ст.231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення штрафних санкцій (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №42/562 та від 20.12.2010 у справі №06/113-38; від 28.02.2011 р. у справі № 23/22).

Між тим, згідно вимог ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Предметом розгляду даного спору є порушення грошового зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. Таким чином, нарахування позивачем пені та 7 % штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України за порушенння грошового зобов"язання є необґрунтованим та безпідставним, а відтак позовні вимоги останнього в частині стягнення 91065 грн. 58 коп. пені та 177121 грн. 16 коп. штрафу задоволенню судом не підлягають.

Поряд з цим, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 48871 грн. 90 коп.- 3% річних за період прострочення з 01.01.2013р. по 23.08.2013р. та 5055 грн. 54 коп. інфляційних втрат за період прострочення з січня 2013р. по червень 2013р.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 48871 грн. 90 коп., суд дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.

Однак, суд не погоджується з позовними вимогами про стягнення з відповідача інфляційних втрат з огляду на таке.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, встановив, що розрахунки розраховані позивачем невірно, без врахування листа Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012) від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок» замість позивача розрахованих останнім штрафних санкцій, 3% річних, тощо. Однак з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону або зробити це самостійно.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом (Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265) і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"). На цьому, зокрема, наголошує Вищий господарський суд України в постанові від 15.09.2010 року у справі № 11/14-10.

Окрім того, в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року зазначається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р]. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Даної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №5023/129/12 від 03.12.2012р.

Таким чином, визначальним, на думку суду, є нарахування позивачем інфляційних втрат за весь період прострочення відповідачем зобов'язання, тобто за період з січня 2013р. по серпень 2013р., так як інфляційні втрати самі по собі є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. Таким чином не врахування позивачем при розрахунку інфляційних втрат періодів, в яких була дефляція, тягне в свою чергу за собою завищення інфляційних втрат, а відтак і порушення прав відповідача, так як індекс інфляції за свою суттю є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

Поряд з цим, наданий до позову розрахунок інфляційних втрат свідчать про те, що позивач проводить розрахунок інфляційних за зобов'язанням грудня 2012р. за період з січня-червня 2013р. (тобто, за період, коли сукупний індекс інфляції становив 100,001998 %). В той же час, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за договором виникла у січні 2013 р., основна заборгованість відповідачем погашена у жовтні 2013 р., а з позовом позивач звернувся до суду 05.09.2013 р.

З офіційних повідомлень Державної статистики України вбачається, що індекси споживчих цін (індекси інфляції) у липні, серпні 2013р. становили: у липні - 99,9% та у серпні 99,3%. Зазначені показники не були враховані позивачем при розрахунку інфляційних втрат.

Суд звертає увагу позивача на те, що розрахунок суми заборгованості із урахуванням встановленого індексу інфляції повинен здійснюватися згідно приписів вищевказаних Інформаційних листів Вищого господарського суду України, а саме за весь час прострочення (січень 2013р. -серпень 2013 р., тобто в даному випадку з моменту виникнення заборгованості до моменту звернення з позовом до суду), який свідчить про відсутність збільшення суми боргу з урахуванням інфляції, а відповідно відсутність збитків у позивача від інфляційних процесів.

Таким чином, позивачем вибірково обрано періоди нарахування інфляційних втрат, а саме ті місяці, в яких була інфляція, водночас ті місяці, у яких була дефляція, ним при обрахунку вказаних втрат не враховано, що потягло за собою штучне завищення розміру інфляційних втрат. А тому, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 5055 грн. 54 коп. задоволенню судом не підлягають.

Щодо доводів відповідача про необхідність зменшення заявлених до стягнення 3% річних на від'ємну суму інфляційних втрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Тобто, проценти річних та інфляційні втрати є різними правовими інститутами, тому зменшення процентів річних на від'ємну суму інфляційної складової суперечить приписам ст.625 ЦК України.

При цьому, судом не беруться до уваги заперечення відповідача щодо відсутності в його діях вини, а відтак і підстав для нарахування штрафних санкцій за порушення зобов'язання, мотивовані нездійсненням оплати отриманого товару у зв'язку із зупиненням ДКСУ у Вінницькій області проведення платежів В/ч А-0215, так як на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року вказані ним обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Дану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року по справі № 3-28гс12.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України та п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

При цьому, судом не береться до уваги клопотання позивача, викладене у письмовому поясненні на позов (вх. 08-46/13000/13 від 29.10.2013р.) щодо вирішення питання повернення суми судового збору з бюджету, у зв'язку із сплатою суми основного боргу в розмірі 2530302 грн. 32 коп., з огляду на наступне.

Частиною другою статті 49 ГПК України передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача (Така правова позиція викладена у п. 4.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №916/1218/13 від 18.09.2013р.

А відтак, судовий збір в частинні сплаченого відповідачем основного боргу в сумі 2530302 грн. 32 коп., підлягає стягненню з останнього, так спір доведений до суду з його вини.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А-0215 (вул. Червоноармійська, 105, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 24981451) на користь державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (вул. Дегтярівська, 36, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 21655998) 48871 грн. 90 коп. 3% річних.

Провадження у справі в частині стягнення 2530302 грн. 32 коп. основного боргу припинити відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

В задоволенні 91065 грн. 58 коп. пені, 177121 грн. 16 коп. штрафу та 5055 грн. 54 коп. інфляційних втрат відмовити.

Стягнути з військової частини А-0215 (вул. Червоноармійська, 105, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 24981451) на користь державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (вул. Дегтярівська, 36, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 21655998) 51684 грн. 59 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04 листопада 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи