Постанова № 34491195, 15.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2013 року № 826/10481/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 №№0000392270, 0000382270, 0000402270; від 22.04.2013 №№0003872270, 0003882270, 0003862270.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 №№0000392270, 0000382270, 0000402270; від 22.04.2013 №№0003872270, 0003882270, 0003862270.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10481/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 05.09.2013, яке в подальшому відкладалось та було зупинено з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом протокольно замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Актів перевірок щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірок встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України, за письмовим клопотанням сторін про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2013 відповідачем, на підставі актів перевірок від 11.12.2012 №1935/1/15-225-30466424, №1936/1/15-225-30466424, №1758/1/15-225-30466424, прийнято наступні спірні податкові повідомлення - рішення, а саме:

- 0000392270, яким позивачу, за порушення п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 50937грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 40750грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10187грн.;

- 0000382270, яким позивачу, за порушення п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 62712грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 50170грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 12542грн.;

- 0000402270, яким позивачу, за порушення п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 2025грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1620грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 405грн.;

Крім того, за результатами розгляду скарги позивача на вказані податкові повідомлення-рішення, на підставі рішення про результати розгляду скарги ДПС у м. Києві від 27.03.2013 №4896/7/12-1-03, відповідачем, відповідно до абз.5 п.123.1 ПК України, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення від 22.04.2013:

- 0003872270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по штрафним (фінансовим) санкціям в розмірі 10187грн.;

- 0003882270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по штрафним (фінансовим) санкціям в розмірі 12543грн.;

- 0003862270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по штрафним (фінансовим) санкціям в розмірі 10187грн.;

Як вбачається з актів перевірок та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг», ТОВ «Компанія «Скат».

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на обставинах, викладених в акті ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 03.09.2012 №1467/22-50/36702094 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платником податків ПП «Торговий дім «Ліор» - особою, з якою позивач у господарські взаємовідносини не вступав.

До того ж, приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування ПДВ, внаслідок нікчемності та недійсності правочинів між позивачем та ТОВ «Компанія «Скат», контролюючий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.04.2012 №122/22-4/35264344 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія «Скат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Мон Шері» за період 01.08.2011 по 31.08.2011, з яким позивач, однак, у господарські взаємовідносини в перевіряємому періоді не вступав.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача помилковими, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.203, 215, 216 ЦК України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Так, 01.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Організація по наданню соціальних послуг» укладено Договір транспортного експедирування №15-04/11.

Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок Клієнта виконувати перевезення вантажу Клієнта та надавати пов'язані з перевезенням вантажу транспортно-експедиційні послуги. Послуги за Договором надаються протягом строку дії цього Договору на підставі заявок Клієнта (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору вартість наданих Експедитором послуг узгоджується Сторонами і вказується у акті наданих послуг, який складається та підписується Сторонами. Належним чином оформлений акт є підставою для оплати послуг Експедитора відповідно до умов Договору протягом 3 (трьох) банківських днів після складання акту наданих послуг.

На виконання умов п.1.4 Договору Сторонами були підписані акти приймання-передачі наданих послуг №91/3 від 03.12.2011, №116 від 10.12.2011, №120 від 17.12.2011, №127 від 24.12.2011, №150 від 31.12.2012, у яких вартість послуг визначена згідно перевезеного товару за товарно-транспортними накладними, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивачем проведено оплату послуг за договором, на підтвердження чого надано належним чином завірені копії банківських виписок від 12.12.2011, від 22.12.2011, від 29.12.2011.

За наслідками вказаних господарських взаємовідносин ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг» на користь позивача виписано наступні податкові накладні .сума ПДВ по яким в розмірі 50170грн. віднесена позивачем до податкового кредиту за грудень 2011, а саме: ПН. №2 від 03.12.2011, ПН. №7 від 10.12.2011, ПН. №11 від 17.12.2011, ПН. №22 від 24.12.2011, ПН. №65 від 31.12.2011.

До того ж, як вбачається з матеріалі справи, 01.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Скат» укладено Договір транспортного експедирування №04/11-3.

Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок Клієнта виконувати перевезення вантажу Клієнта та надавати пов'язані з перевезенням вантажу транспортно-експедиційні послуги. Послуги за Договором надаються протягом строку дії цього Договору на підставі заявок Клієнта (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору вартість наданих Експедитором послуг узгоджується Сторонами і вказується у акті наданих послуг, який складається та підписується Сторонами. Належним чином оформлений акт є підставою для оплати послуг Експедитора відповідно до умов Договору протягом 5 (п'яти) банківських днів після складання акту наданих послуг.

На підтвердження фактичності виконання господарських зобов'язань по даному договору, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних та актів: №249 від 06.08.2011, №250 від 13.08.2011, №251 від 20.08.2011, №252 від 31.08.2011 приймання передачі наданих послуг, які, оскільки іншого відповідачем не доведено, сприймаються судом як належним доказ повідомних в них обставин.

Позивачем на користь ТОВ «Скат» проведено оплату наданих послуг, що підтверджується банківською випискою від 09.08.2011, а ТОВ «Компанія «Скат» на користь позивача виписано податкові накладні, сума ПДВ по яких в розмірі 1620грн. включена Товариством до податкового кредиту за серпень 2011: ПН. №362 від 31.08.2011, ПН. №363 від 31.08.2011, ПН. №364 від 31.08.2011, ПН. №357 від 31.08.2011.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат, а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками взаємовідносин з контрагентом, підтверджуються копіями карток-рахунків 631 по контрагенту.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, внаслідок чого спірні податкові повідомлення - рішення від 15.01.2013 №№0000382270, 0000402270 підлягають визнанню протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

До того ж, суд приходить до переконання про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000392270 від 15.01.2013, враховуючи наступне.

Як вже зазначалось, вказаним податковим повідомленням-рішенням №0000392270 від 15.01.2013, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 40750грн. (за основним платежем) за період вересень 2011.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що за наслідками складеного відповідачем акта попередньої перевірки позивача №183/1-22-30-30466424 від 18.06.2012, суб'єктом владних повноважень-податковим органом, було прийнято податкове повідомлення - рішення №0002682230 від 02.07.2013, яким позивачу вже було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковий період, в тому числі, вересень 2011 в сумі 40750грн., що сторонами не заперечується.

Вказане податкове повідомлення - рішення позивачем не оскаржувалась, а сума грошового зобов'язання, в тому числі, за вересень 2011 в розмірі 40750грн. була сплачена, що підтверджується належним чином завіреними копіями банківських виписок та уточнюючого розрахунку №9039904792 від 12.07.2012, які наявні в матеріалах справи.

Таким чином, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає неприпустимим притягнення особи до відповідальності одного виду за одне і те саме порушення (стаття 61 Конституції України), з огляду на що, податкове повідомлення рішення №0000392270 від 15.01.2013 визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки податкові повідомлення рішення від 15.01.2013 №№0000392270, 0000382270, 0000402270, як встановлено судом в рамках даної адміністративної справи, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції в загальній сумі 32917грн., що визначені податковими повідомленнями - рішеннями №№0003872270, 0003882270, 0003862270 не відповідають ч.3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого ППР від 22.04.2013 №№0003872270, 0003882270, 0003862270 також підлягають визнанню протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 15.01.2013 №№ №№0000392270, 0000382270, 0000402270; від 22.04.2013 №№0003872270, 0003882270, 0003862270.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» (код ЄДРПОУ 30466424, адреса: 01013, м.Київ, Голосіївський район, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 2) судові витрати в сумі 1388 (тисячу триста вісімдесят вісім)грн. 09коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 33).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.