Постанова № 34490785, 21.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
21.10.2013
Номер справи
826/10569/13-а
Номер документу
34490785
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 жовтня 2013 року № 826/10569/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Налив» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2013 №0000651530ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Налив» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2013 №0000651530.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10569/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 08.08.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України, за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №105/1-1530-37165882 від 01.02.2013, прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000651530, яким позивачу, за порушення ст.185 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 5656,25грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 4525грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1131,25грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Комплекс Айсем АГ».

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на обставинах, викладених в акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва №695/22-2/37264194 від 06.04.2012 про результати проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Комплекс Айсем АГ» з питань достовірності визначення показників декларації з ПДВ за червень, липень 2011.

Зокрема, вказаний акт №695/22-2/37264194 від 06.04.2012 містить в собі інформацію про відсутність у даного суб'єкта господарювання складських приміщень, автомобільного транспорту, устаткування; загальна чисельність працівників (згідно інформації ДПІ) відсутня.

З вищезазначених обставин посадовим особами контролюючого органу вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Комплекс Айсем АГ» здійснюється поза межами правового поля, правочини останнього з контрагентами є фіктивними, відповідно до ч.1 ст.215, ч.3 ст.203 ЦК України нікчемними та в силу ст.216 ЦК України не створюють правових наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.203, 215, 216 ЦК України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем і контрагентом угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки, так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за правильне в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи це наступним.

Так, на підтвердження фактичності надання ТОВ «Комплекс Айсем АГ» експедиційних послуг, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії рахунків на оплату №2406 від 24.06.2011 та №2807 від 28.11.2011. Як вбачається зі змісту вказаних рахунків, підставою для оплати експедиційних послуг є договір №240611 від 24.06.2011, наявності якого судом не встановлено.

До того ж, позивачем долучено до матеріалів справи завірені належним чином копії: актів надання послуг від 24.06.2011 та 28.07.2011, платіжних доручень та податкових накладних №2405 від 24.06.2011, №2804 від 28.07.2011.

На думку позивача, вказані документи є цілком достатнім, належним та допустимим доказом правомірності формування податкового кредиту в спірній сумі.

До того ж, обґрунтовуючи наявність об'єктів оподаткування ПДВ, позивач посилається на те, що замовлення з боку ТОВ «Налив» експедиційних послуг у ТОВ «Комплекс Айсем АГ», було обумовлено наявністю договірних правовідносин ТОВ «Налив» з ТОВ «Полтаваоблкомбікорм», ТОВ «Інагротрейд», ТОВ «Нео Форте», ТОВ «Євромед», в рамках яких позивач виступав Експедитором, а вказані підприємства Замовниками, а з урахуванням великого обсягу робіт, ТОВ «Налив» був вимушений залучити до їх виконання ТОВ «Комплекс Айсем Аг», як особу, що надавала експедиційні послуги в інтересах позивача на користь вказаних третіх осіб.

При цьому, представник позивача звертає увагу суду на те, що в рамках договорів, укладених між ТОВ «Налив» (Експедитор) та вказаними третіми особами (Замовниками), передбачено право Експедитора на залучення до виконання експедиційних послуг третіх осіб, в даному випадку ТОВ «Комплекс Айсем Аг».

Дійсно, матеріали справи містять в собі пакет документів, що підтверджують виконання ТОВ «Налив» експедиційних послуг на користь третіх осіб, як то: договори, акти надання послуг, товарно-транспорті накладні, які дають змогу чітко ідентифікувати зміст та обсяг господарських операцій, що виконані безпосередньо позивачем.

Втім, наголошуючи на виробничій необхідності залучення ТОВ «Комплекс Айсем Аг», представником позивача не прийнято до уваги того, що згідно акта надання послуг від 24.06.2011, ТОВ «Комплекс Айсем АГ» нібито було надано позивачу експедиційні послуги з перевезення на загальну суму 14100грн., в той час як власне позивачем - ТОВ «Налив», жодному з вказаних вище контрагентів - Замовників, транспортно-експедиційні послуги 24.06.2011 не надавались, а представник позивача не зміг пояснити суду, які саме послуги та в якому обсязі були надані ТОВ «Комплекс Айсем Аг» 24.06.2011.

Крім того, представник позивача не зміг пояснити суду взаємозв'язок між наданими йому з боку ТОВ «Комплекс Айсем Аг» експедиційними послугами 28.07.2011 на суму 13050грн., згідно акту надання послуг від 28.07.2011, та наданням позивачем 28.07.2011 експедиційних послуг на користь ТОВ «Нео Форте», втім на суму 3500грн., згідно акта №9 від 28.07.2011.

Більш того, посилання позивача на залучення ним ТОВ «Комплекс Айсем Аг» до виконання експедиційних послуг в інтересах ТОВ «Полтаваоблкомбікорм», ТОВ «Інагротрейд», ТОВ «Нео Форте», ТОВ «Євромед», спростовуються належним чином оформленими ТТН: №65 від 16.06.2011, №0522249 від 27.07.2011, №47, згідно яких перевезення вантажу фактично здійснено ПП ОСОБА_2 (ТТН№65 від 16.06.2011, №0522249 від 27.07.2011) та ТОВ «Транссервіс» (ТТН№47).

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на необхідність надання додаткових документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, однак, окрім вищевказаних рахунків на оплату, актів надання послуг та податкових накладних, інших документів позивачем надано не було.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту, зокрема, наявність податкових накладних, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 КАС України), доведено не було.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

Так як в ході розгляду справи позивачем не представлено належних та допустимих доказів фактичності виконання спірної господарської операції, суд вважає за можливе погодитьсь з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного отримання експедиційних послуг від ТОВ «Комплекс Айсем Аг, внаслідок чого ТОВ «Налив» позбавлено можливості віднесення суми до податкового кредиту перевіряємого періоду.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Попередній документ : 34490784
Наступний документ : 34490786