Ухвала суду № 34490396, 04.11.2013, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Василевича В.С.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Омега банк" на рішення Рівненського міського суду від 29 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" про визнання припиненими кредитного й іпотечного договорів, виключення запису з Державного реєстру іпотек та виключення запису з Єдиного реєстру заборон,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ПАТ „Омега Банк" про визнання припиненими кредитного й іпотечного договорів, виключення запису із Державного реєстру іпотек та виключення запису з Єдиного реєстру заборон. Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що позичальник ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором № 13 від 20 березня 2006 року перед відповідачем як правонаступником АКБ „ТАС-Комерцбанк" з погашення тіла кредиту та відсотків виконав ще 19 березня 2011 року. Проте згідно з довідкою № 861/02-1748 від 29 жовтня 2012 року банк нарахував позичальнику пеню в сумі 861,07 доларів США, у зв'язку з чим відмовив позивачам у звільненні майна з-під арешту. Посилаючись на пропуск банком спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, яка була нарахована відповідачем ще до 9 березня 2011 року, позивачі просили суд про задоволення пред'явлених позовних вимог.

Рішенням Рівненського міського суду від 29 серпня 2013 року позов задоволено. Зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 13, укладеним ним 20 березня 2006 року з АКБ „ТАС-Комерцбанк", а також іпотечний договір № 13/1, укладений 20 березня 2006 року між АКБ „ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 404, предметом якого була трикімнатна квартира АДРЕСА_1, визнано припиненими.

З Державного реєстру іпотек виключено запис про передачу в іпотеку як об'єкта обтяження трикімнатної квартири АДРЕСА_1, який був унесений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 як реєстратором у Державний реєстр іпотек за реєстраційним номером 2989264 на підставі іпотечного договору № 13/1 від 20 березня 2006 року, посвідченого цим же приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 404, контрольна сума Е9В05В36ГГ.

З Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна виключено запис про накладення заборони на відчуження трикімнатної квартири АДРЕСА_1 як об'єкта обтяження, який був унесений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 як реєстратором в Єдиний реєстр заборон за реєстраційним номером 2988968 на підставі іпотечного договору № 13/1 від 20 березня 2006 року, посвідченого цим же приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 404, контрольна сума 386288Е0Б34.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про остаточне погашення позичальником 9 березня 2011 року тіла кредиту і відсотків по ньому. Такий висновок суду спростовується наданим банком розрахунком, відповідно до якого станом на 10 липня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 по пені за кредитним договором № 13 від 20 березня 2006 року становить 736 доларів США 62 центи. Позивачами також не надано суду довідки про відсутність у позичальника заборгованості за кредитним договором. Нарахування банком пені було здійснено відповідно до умов укладеної кредитної угоди, за якою вона діє з дня її підписання і до повного виконання зобов'язання.

Тому, оскільки позичальник ОСОБА_1 не виконав у повному обсязі своїх зобов'язань перед кредитором, правові підстави для припинення кредитних та іпотечних правовідносин між сторонами відсутні.

Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 20 березня 2006 року між АКБ „ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ „Омега Банк", і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 13, відповідно до якого ОСОБА_1 на споживчі цілі було надано кредит у сумі 20000,00 дол. США під 14 % річних строком до 19 березня 2011 року (а. с. 4-7).

20 березня 2006 року між АКБ „ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого став ПАТ „Омега Банк", і ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитною угодою був укладений іпотечний договір №13/1, зареєстрований в реєстрі під № 403, за яким ОСОБА_2 передала банку в іпотеку належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Сторонами у справі визнано та не оспорюється, що 9 березня 2011 року позичальник ОСОБА_1 повністю погасив свою заборгованість перед банком за тілом кредиту і відсотками, що були передбачені та нараховані йому за кредитним договором № 13 від 20 березня 2006 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на непогашення позичальником 736,62 доларів США пені, яка була нарахована банком ОСОБА_1 відповідно до умов укладеної кредитної угоди. У зв'язку з цим відповідач вважав, що позичальник не виконав належним чином своїх кредитних зобов'язань перед банком, а тому підстав для припинення договору іпотеки немає.

Проте погодитися з такими доводами відповідача не можна.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 13 від 20 березня 2006 року між банком і ОСОБА_1 був укладений строком до 19 березня 2011 року та був виданий позичальнику на споживчі цілі.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) законом встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Таким чином, до позичальника ОСОБА_1, який відмовився у добровільному порядку погасити пеню, з вимогами про її сплату банк міг звернутися протягом одного року з дня закінчення строку кредитного договору, тобто до 19 березня 2012 року. Проте таким своїм правом відповідач не скористався і з вимогами про погашення пені ні до позичальника, ні до майнового поручителя не звертався, заперечивши наявність судових позовів про її стягнення.

Помимо наведеного, пунктом 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю заборонено вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

За таких обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про те, що на час пред'явлення позовних вимог у даній справі строк позовної давності щодо стягнення пені, нарахованої ОСОБА_1 банком за кредитним договором № 13 від 20 березня 2006 року, минув, а тому є всі підстави вважати зобов'язання позичальника за цим договором припиненим.

Статтею 17 Закону України „Про іпотеку" визначено перелік підстав для припинення іпотеки, зокрема: іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець не відновив її.

Статтею 3 Закону України „Про іпотеку" встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України „Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Подальше збереження в даному випадку іпотеки стосовно квартири позивачки ОСОБА_2 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна і в Державному реєстрі іпотек записів про те, що належне на праві власності ОСОБА_2 житлове приміщення перебуває під забороною, перешкоджає ОСОБА_2 як власнику цього нерухомого майна володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачеві належить і право визначення предмета та підстав позову.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Обраний позивачами у даній справі спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам закону (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Тому з урахуванням наведених вище обставин суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, законно й обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивачів.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Омега банк" відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 29 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: