Ухвала суду № 34477916, 21.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2013 р. м. Київ К-25798/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника відповідача Литвиненка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області (правонаступника Державної податкової інспекції в м. Свердловську)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010

у справі №2а-193/09/1270

за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит»

до Державної податкової інспекції у м.Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, визнання факту завищення податкових зобов'язань та факту бездіяльності посадових осіб, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010, позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 11.04.2008 № 0000232342/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 12288985 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 12535259 грн., а всього в сумі 24824244 грн., та від 11.04.2008 № 0000242342/0 про визначення позивачеві податку на додану вартість в сумі 120411, 00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 60205,50 грн., а всього в сумі 180616,50 грн. У задоволенні решти позову щодо визнання факту бездіяльності посадових осіб ДПІ в м.Свердловську в частині невідображення в акті перевірки від 20.01.2007 № 23-23-32355669 завищення податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. відмовлено.

ДПІ в м. Свердловську подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення у частині задоволення позову, а в іншій частині - залишити без змін. Посилається на порушення судами норм матеріального права при ухваленні судових рішень в частині задоволення позову, а саме: п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у м.Свердловську на її правонаступника Державну податкову інспекцію у м.Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у м.Свердловську проведена виїзна планова перевірка ДП «Свердловантрацит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2007, за результатами якої складено акт від 31.03.2008 № 329-23-32355669, на підставі якого прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 11.04.2008 № 0000232342/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 24824244 грн., у т.ч. 12288985 грн. основного платежу та 12535259 грн. штрафних (фінансових) санкцій, в результаті зафіксованого в ході перевірки порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР;

податкове повідомлення-рішення від 11.04.2008 № 0000242342/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 180616,5 грн., в т.ч. 120411 грн. основного платежу та 60205,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, в результаті зафіксованого в ході перевірки порушення вимог п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій п. 5.9 ст. 5 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на що вказує відповідач в касаційній скарзі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган вважає, що позивач допустив порушення наведеної вище норми Закону 28.12.1994 № 334/94-ВР, оскільки неправильно визначав приріст балансової вартості запасів, що призвело до заниження валового доходу в загальній сумі 52040230 грн., в тому числі внаслідок:

не врахування до складу приросту балансової вартості товарів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції вартості електроенергії, газу та води, а також послуг з ремонту та збагачення вугілля, вугілля на виробничі потреби. Зокрема, при розрахунку матеріальної складової в залишках готової продукції та у незавершеному виробництві не враховано вартість електроенергії, газу, води, що призвело до заниження валового доходу в сумі 7013252 грн.;

неврахування до складу приросту балансової вартості матеріалів довготривалого використання. Позивач не веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості витрат по придбанню матеріалів довготривалого використання, які обліковуються на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», що призвело до заниження валового доходу в сумі 45026978 грн. Податковий орган вказує, що позивач включає до валових витрат звітного періоду витрати на придбання матеріалів та відображає їх вартість у декларації з податку на прибуток по рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у п. 04-11, але при розрахунку матеріальної складової в залишках готової продукції та напівфабрикатів враховує тільки витрати на придбання матеріалів довготривалого використання в частині щомісячного погашення за звітний період, а залишки витрат з придбання таких матеріалів, які обліковуються на рахунку № 39 «Витрати майбутніх періодів», в розрахунок приросту (убутку) не включає.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044 (далі П(С)БО 9 «Запаси») запаси - активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Відповідно до п. 5 П(С)БО 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 9 «Запаси» для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу;

Відповідно до п. 1.2 Постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442 (у редакції постанови від 22.08.2002 № 928) електрична енергія (активна) - енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» від 12.07.2001 № 2665-III газ - корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20° C) і є товарною продукцією.

З огляду на наведені вище положення законодавства, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що електрична енергія, газ та вода не є запасами у розумінні П(С)БО 9 «Запаси», оскільки вони не мають таких основних складових запасів як утримання та складування. Електрична енергія, газ та вода відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками, які включають в себе одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, утримання.

Електроенергія, газ та вода не утримувались, не зберігалась у позивача на складах, у незавершеному виробництві та у залишках готової продукції, що виключає висновок про наявність приросту балансової вартості таких товарів на кінець звітного періоду, а відтак, можливість виникнення у позивача різниці між балансовою вартістю електроенергії, газу та води на кінець звітного періоду та балансовою вартістю таких товарів на початок того ж звітного періоду, яка включається до валового доходу за правилом абз. 4 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з позицією судів про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем валового доходу внаслідок не включення при веденні обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів до такої вартості витрати на капітальний ремонт, на послуги з переробки рядового вугілля та на використання вугілля на потреби виробництва, оскільки такі витрати не є запасами у розумінні п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та П(С)БО 9 «Запаси».

Пункт 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає включення до розрахунку приросту (убутку) вартості отриманих послуг витрати, які у бухгалтерському обліку формують елемент собівартості продукції. Під дію цього пункту підпадають лише запаси, які відповідають таким умовам: витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до валових витрат, які мають балансову вартість та які існують на складах або у незавершеному виробництві або у залишках готової продукції.

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанції про необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем валового доходу в сумі 45026978 грн. внаслідок неврахування до складу приросту балансової вартості матеріалів довготривалого використання, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДП «Свердловантрацит» включає до валових витрат звітного періоду витрати на придбання матеріалів та відображає їх вартість у декларації з податку на прибуток по рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у п.04-11», але при розрахунку матеріальної складової в залишках готової продукції та напівфабрикатів враховує тільки витрати на придбання матеріалів довготривалого використання в частині щомісячного погашення за звітний період, а залишки витрат по придбанню таких матеріалів, які рахуються на рахунку № 39 «Витрати майбутніх періодів», в розрахунок приросту (убутку) не включає.

Податковий орган встановив заниження валового доходу у загальній сумі 45026978грн., в т.ч. за 4 квартал 2006 року - 45383371 грн., виходячи з того, що за даними бухгалтерського обліку на початок 2006 року рахувалися витрати майбутніх періодів у сумі 46429092грн., які не брали участі у попередніх податкових періодах, тобто до періоду, що перевірявся. Однак, при проведенні попередніх перевірок станом на 30.09.2006 податковий орган підтвердив правильність розрахунку приросту (убутку) запасів, у тому числі в незавершеному виробництві.

При цьому зворотні відомості, на підставі яких відповідачем зроблено розрахунки приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві, не містять інформації про об'єм валових витрат, понесених позивачем у періоді, що перевірявся, при придбанні допоміжних матеріалів. За даними бухгалтерського обліку станом на 01.01.2007 залишок витрат майбутніх періодів, який взято для розрахунку приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві, накопичено за певний період часу, що підтверджується актом перевірки, згідно із яким на початок звітного 2006 року залишки балансової вартості по придбанню матеріалів довготривалого використання на підприємстві існували, але вони у передніх податкових періодах не брали участі у розрахунку приросту (убутку) запасів та не рахуються у залишках податкового обліку приросту станом на 01.01.2006.

Враховуючи наведене, висновок судів про те, що відповідач поставив під сумнів висновки попередніх перевірок станом на 30.09.2006 щодо підтвердження правильності розрахунку приросту (убутку) запасів, у тому числі в незавершеному виробництві, та здійснив розрахунок приросту (убутку) запасів у незавершеному виробництві за період, що перевірявся, на підставі лише зворотних відомостей, які не містять інформації про обсяг валових витрат, понесених позивачем у періоді, що перевірявся, при придбанні допоміжних матеріалів, ґрунтуючись на непідтверджених первинними документами даних, є правильними.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» при вирішенні справи щодо валових витрат за операціями з придбання позивачем пиломатеріалів, які використані на закладення конструктивних зазорів залізничних вагонів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, порушення наведених норм Закону контролюючий орган обґрунтовує тим, що витрати на пиломатеріали, які використано на закладення конструктивних зазорів залізничних вагонів, не є витратами позивача у межах господарської діяльності, оскільки такі витрати за умовами договору від 12.01.2007 № 95/1-07 є витратами перевізника, відповідно позивач не мав права відносити їх до складу валових витрат, а мав обов'язок визначити базу оподаткування з податку на додану вартість за операцією з передачі товарів у межах балансу платника податку для невиробничого використання виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Виходячи з положень п. 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 796/5987, суди дійшли правильних висновків, що позивач мав обов'язок перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, позивач зобов'язаний був вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, позивач зобов'язаний був вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із «шапкою»).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, структурні підрозділи позивача закладали зазори у вагонах пиломатеріалами, для відправки готової продукції вуглеотримувачу з метою запобігання втрати вугілля відповідно до вимог вищевказаних правил. Вказані витрати пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, тобто у даному випадку не відбувалось передачі товарів (робіт, послуг) в межах балансу для невиробничого використання.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на що вказує відповідач в касаційній скарзі, при вирішенні справи щодо податкового кредиту з частини суми податку, сплаченого при придбанні товарів, що, на думку відповідача, не використовуються в оподатковуваних операціях.

Податковий орган виходить з того, що позивач здійснює господарську діяльність із виготовлення продукції, у зв'язку з чим ним придбавалась металопродукція та сплачувався податок на додану вартість за 20% ставкою. В ході виробничого процесу з виготовлення продукції на підприємстві виникли відходи виробництва, які в подальшому реалізовані позивачем як товар (металобрухт), що звільнений від оподаткування відповідно до вимог п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість». Враховуючи вимоги п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач повинен був зменшити податковий кредит за тими товарами, які раніше придбавались для застосування в оподатковуваних операціях, а потім фактично використані в операціях, звільнених від оподаткування.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 та п. 11.44 ст. 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Металосировина, у зв'язку із придбанням якої сплачені позивачем суми податку на додану вартість віднесені до податкового кредиту, повністю залучена до виробничого процесу із виготовлення продукції позивача з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності. Технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту.

Брухт чорних металів, який поставлявся позивачем, не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях. Зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у підпункті 7.4.3 цієї статті товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту.

Враховуючи наведене, підстави для зменшення позивачеві податкового кредиту за правилом п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону відсутні, оскільки метал, внаслідок придбання якого сформовано податковий кредит, як того вимагає п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону був повністю залучений до виробничого процесу, тобто використовувався у виготовленні продукції позивача. Оцінка ж ефективності такого використання (вихід готової продукції, наявність або відсутність відходів, подальше використання цих відходів) не впливає на податковий облік платника податку на додану вартість.

На користь наведеної позиції свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питань щодо формування податкового кредиту та закріплення у Податковому кодексі України норми, за змістом якої правила щодо пропорційного віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту не застосовуються і податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві (п. 199.6 ст. 199).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», на що вказує відповідач, при вирішенні справи щодо операцій видачі молока працівникам за шкідливість, оскільки вважає, що безоплатне забезпечення працівників, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, молоком на виконання вимог ст. 7 Закону України «Про охорону праці» не є поставкою товарів у розумінні п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Такі операції не здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами.

Зважаючи на викладене, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, оскаржувані судові рішення у частині задоволення позову залишаються судом касаційної інстанції без змін.

Разом тим суд касаційної інстанції вважає, що у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави відкривати провадження у справі та вирішувати позов, предметом якого були вимоги про визнання факту бездіяльності посадових осіб ДПІ в м.Свердловську в частині невідображення в акті перевірки завищення податкових зобов'язань.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу (у редакції, чинній на час подання даного позову та вирішення справи судами) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа може оскаржити до адміністративного суду будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, шляхом подання адміністративного позову з вимогами, перелік яких міститься у частині четвертій статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки такий перелік не є вичерпним, особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно - правових відносин, але тільки виходячи із закону, яким визначається порядок реалізації прав та свобод у сфері публічно-правових відносин та враховуючи компетенцію адміністративних судів (статті 17 Кодексу), а також повноваження суду при вирішенні справи (статті 162 Кодексу).

Отже, вимоги про визнання факту бездіяльності посадових осіб не підлягають розгляду в адміністративних судах.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання факту бездіяльності посадових осіб підлягають скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Свердловську Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання факту бездіяльності посадових осіб ДПІ в м.Свердловську в частині невідображення в акті перевірки від 20.01.2007 № 23-23-32355669 завищення податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 26365124 грн., з податку на додану вартість в сумі 70643 грн. та завищення нарахування податку на прибуток в сумі 6591281 грн. скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 в частині задоволення позову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в частині залишення без змін судових рішень з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун