Рішення № 34476632, 30.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12994/13 30.10.13

За позовомПершого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1пророзірвання договору, звільнення земельної ділянки та стягнення збитків у розмірі 238 042,50 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача 1:не з'явивсявід позивача 2:не з'явивсявід позивача 3:Глущенко М.М.від відповідача:не з'явивсявід прокуратури:Ущаповська О.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (надалі - «Підприємство») звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - «Підприємець») про розірвання договору, звільнення земельної ділянки та стягнення збитків у розмірі 238 042,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2012-12/113 від 21.12.2012 р., у зв'язку з чим прокурор вказує на наявність підстав для розірвання такого договору та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку. Крім того, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 238 042,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 24.07.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. розгляд справи відкладено до 31.07.2013 р. у зв'язку із неявкою позивача 1 та відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

31.07.2013 р. до канцелярії суду від прокурора надійшло клопотання про призначення судової експертизи у справі №910/12994/13.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. у справі призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, розгляд справи зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

18.10.2013 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерту №8391/13-42/8791/13-41/8908/10120/13-45 від 11.10.2013 р. за результатами проведення судової експертизи у справі №910/12994/13 за позовом першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору, звільнення земельної ділянки та стягнення збитків у розмірі 238 042,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2013 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду га 30.10.2013 р.

В судове засідання прокурор та представник позивача 3 з'явилися, на виконання вимог ухвали суду надали пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримали.

Представники позивачів 1 та 2 в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №25305284 та №25305276.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: АДРЕСА_1, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №16854340 від 19.07.2013 р. та матеріалами справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2011 р. між Підприємством (сторона-1) та Підприємцем (сторона-2) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНН-2011-12/191 (надалі - «Договір 1»), а 21.12.2012 р. Підприємством (сторона-1) та Підприємцем (сторона-2) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2012-12/113 (надалі - «Договір 2»).

Відповідно до п. 1.1 Договорів сторона-1 надає за плату право на організацію та експлуатацію 70 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 8 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: АДРЕСА_2, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Пунктом 1.3 Договорів визначено, що сторона-2 набуває право на організацію об'єкту з моменту набрання чинності даним договором.

Згідно з п. 5.1 Договору 1 він вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2012 р. і діє до 31.12.2012 р., а згідно з п. 6.1 Договору 2 він вважається укладеним та набирає чинності 01.01.2013 р. і діє до 31.12.2013 р.

Відповідно до п. 6.4 Договору 2 сторона-1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у разі несплати стороною-2 послуг сторони-1 в розмірі щомісячного платежу протягом одного місяця з дня закінчення строку відповідного платежу; у разі грубого або систематичного порушення умов договору; у разі використання об'єкту не за цільовим призначенням або всупереч умов договору.

Спір у справі виник у зв'язку із грубим порушенням відповідачем зобов'язань за Договорами, у зв'язку з чим прокурор вказує на необхідність розірвання Договору 2 та зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку.

Відповідно до п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №8 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з укладенням, зміною, розірванням, виконанням, припиненням договорів оренди земельних ділянок, інших договорів щодо користування земельними ділянками, у тому числі про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами користування земельною ділянкою, господарським судам слід виходити з правил виключної підсудності, встановлених частиною дев'ятою статті 16 ГПК, а якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині п'ятій цієї статті, то така справа піддягає розгляду в господарському суді міста Києва.

Згідно з ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до умов Договорів, відповідачу надавалось право на організацію та експлуатацію місць для паркування транспортних засобів, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, справа розглядається за правилами виключної підсудності в господарському суді міста Києва.

Договори є договорами надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем 3 відповідачеві права на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: АДРЕСА_2, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. 6.4 Договору 2 сторона-1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у разі несплати стороною-2 послуг сторони-1 в розмірі щомісячного платежу протягом одного місяця з дня закінчення строку відповідного платежу; у разі грубого або систематичного порушення умов договору; у разі використання об'єкту не за цільовим призначенням або всупереч умов договору.

Прокурор стверджує, що Підприємцем грубо та систематично порушувалися зобов'язання за Договором 2, що виявилися у облаштуванні місць для паркування у кількості більшій, ніж передбачено п. 1.2 Договору 2.

Зокрема, пунктом 1.2 Договору 2 визначено, що під об'єктом в цьому договорів визначено 70 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 8 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: АДРЕСА_2, що розташовані в межах територіальної зони паркування м. Києва.

Таким чином, умовами Договору 2 було передбачене право Підприємця на облаштування 78 місць для паркування (70+8).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В той же час, із довідки Державної фінансової інспекції в місті Києві вбачається, що станом на дату проведення перевірки повноти надходження платежів за паркування та дотримання бюджетного законодавства при використанні коштів на виконання робіт та закупку товарів Підприємством, відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 фактично використовувалось 163 місць для паркування транспортних засобів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт використання об'єкту всупереч умовам Договору 2, оскільки Підприємством фактично використовувалась більша кількість місць для паркування, ніж це визначено умовами такого договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стосовно обов'язку позивача надіслати повідомлення відповідачу про розірвання договору суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6.5 Договору про дострокове розірвання договору сторона-1 надсилає стороні-2 повідомлення не менше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання договору. Повідомлення про розірвання договору вважається таким, що направлене належним чином, якщо направлене стороною-1 стороні-2 за адресою, зазначеною в цьому договорі. Договір вважається розірваним після спливу 30 календарних днів з дати надсилання стороною-1 повідомлення про розірвання.

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 17.06.2008 р. у справі №8/32пд та у інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/1624/2011 від 21.11.2011 р.

За таких обставин позовні вимоги прокурора про розірвання Договору 2, укладеного між Підприємством та Підприємцем, є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, прокурор просить зобов'язати Підприємця звільнити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути таку земельну ділянку Підприємству.

Пунктом 6.7 Договору 2 встановлено, що після припинення або розірвання договору (окрім випадку оформлення права власності/ права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку) сторона-2 втрачає право на експлуатацію об'єкту. Сторона-2 зобов'язана не пізніше дати припинення/розірвання даного договору звільнити ділянку, на якій розташований об'єкт.

З урахуванням встановлення судом наявності підстав для розірвання Договору-2, вимога прокурора про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, та повернути її Підприємству є правомірною та обґрунтованою.

Також прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 238 042,50 грн.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода -наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Разом з тим, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Суд відзначає, що облаштування Підприємцем більшої кількості місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не може виключати вину відповідача у порушенні зобов'язань за Договором 2, а також свідчить про його протиправну поведінку.

При цьому, стосовно розміру завданих збитків (упущеної вигоди) суд відзначає наступне.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокурором в позовній заяві було вказано, що внаслідок експлуатації відповідачем більшої кількості місць для паркування, ніж передбачено Договором 2, у період з 01.01.2012 р. по 03.04.2013 р. Підприємству було завдано збитків у розмірі 238 042,50 грн., які були розраховані за формулою: 6,00 грн.*366 днів*85 місць для паркування + 6,50 грн.*93 дні*85 місць для паркування.

В той же час, для правильного вирішення спору у даній справі та з метою встановдення реальної кількості місць для паркування транспортних засобів, які експлуатує Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на паркувальному майданчику за адресою: АДРЕСА_2 в межах територіальної зони паркування м. Києва, та точної суми коштів, недоотриманих Підприємством внаслідок облаштування відповідачем більшої кількості місць на спірному паркувальному майданчику, ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

18.10.2013 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта №8391/13-42/8791/13-41/8908/10120/13-45 від 11.10.2013 р. за результатами проведення судової експертизи у справі №910/12994/13 (надалі - «Висновок»).

Із Висновку вбачається, що територіальною громадою міста Києва в особі Підприємства від Підприємця недоотримано (упущена вигода) грошових коштів у розмірі 104 734,50 грн. за період з 01.01.2013 р. по 03.04.2013 р. Крім того, вказаним висновком встановлено, що на момент обстеження на паркувальному майданчику, розташованому в АДРЕСА_2 в межах ІІІ територіальної зони для паркування Підприємцем фактично облаштовано 249 машино-місць для паркування транспортних засобів.

Таким чином, є доведеним факт недоотримання територіальною громадою міста Києва в особі Підприємства грошових коштів у розмірі 104 734,50 грн.

Суд відзначає, що причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками полягає у тому, що у випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором 2 та облаштування визначеної п. 1.2 такого договору кількості місць, територіальна громада міста Києва в особі Підприємства не зазнала би збитків у розмірі 104 734,50 грн.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не доведено вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за Договором 2, як підстави для визнання порушника невинуватим.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог прокурора та стягнення з Підприємця на користь Підприємства збитків у розмірі 104 734,50 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Підприємця збитків у розмірі 133 308,00 грн. необхідно відмовити, оскільки прокурором не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України завдання збитків Підприємству на вказану суму.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Суд відзначає, що недоотримання грошових коштів внаслідок неправомірних дій відповідача перешкоджає Підприємству здійснювати належним чином свою діяльність у галузі створення транспортної інфраструктури міста Києва. При цьому, органами, уповноваженими здійснювати управління у даній сфері, є Київська міська рада та Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Враховуючи викладене, Перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс».

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» задовольнити частково.

2. Розірвати договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2012-12/113 від 21.12.2012 р., укладений між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6) Видати наказ.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6) грошові кошти у розмірі 104 734 (сто чотири тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 50 коп. Видати наказ.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 388 (чотири тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 69 коп. Видати наказ.

6. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.11.2013 р.

Суддя В.П. Босий