Постанова № 34475786, 22.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/2811/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

представників позивача - Беньковського А.А., Тінькова Д.Л.;

представника відповідача - Федючка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" (далі - позивач) до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Чемеровецького відділення (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 січня 2013 року форми "Р" №0000032301, №0000022301.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.09.30123 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представники позивача доводи апеляційної скарги підтримали.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований 27.10.1998 в Чемеровецькій районній державній адміністрації, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 23.10.1995 року в Чемеровецькому відділенні Городоцької МДПІ за №144 та зареєстрований платником ПДВ з 07.03.2008 згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100103340, виданого Чемеровецьким відділенням Городоцької МДПІ. Основним видом діяльності позивача є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю. Податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства внаслідок здійснення операцій з поставки товарів ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" відповідального за утримання до бюджету договору про спільну діяльність від 07.12.2007 року з ДП "Закупнянський кар`єр", за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки №189/22/22778415 від 29.12.2012 року. На підставі висновків акту перевірки №189/22/22778415 від 29.12.2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2013 року форми "Р" №0000032301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 33 815,00 грн., та №0000022301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36 756,00 грн. Вказані податкові повідомлення - рішення оскаржувались в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарг залишені без змін.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що фактично господарські операції по придбанню товару не відбувалась. За відсутності факту придбання товарів у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатись до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з п.п. 14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 ст. 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.8. ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.4. ст.138 ПК України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.139.1.9. ст.139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 року форми "Р" №0000032301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 33 815,00 грн. (за основним платежем), відповідач виходив з того, що позивачем порушено вимоги п.138.2, п.138.8.1 ст.138, ПК України, в результаті якого позивачем занижено податок на прибуток на суму 33 815 грн., за 3 квартал 2011 року , в зв'язку з неправомірним віднесенням у вказаному періоді до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, витрати в сумі 147 022,00 грн., по господарській операції з ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" відповідального за утримання до бюджету договору про спільну діяльність від 07.12.2007 року б/н з ДП "Закупнянський кар`єр", код ЄДРПОУ 503494884.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком податкового органу, з огляду на наступне.

В третьому кварталі 2011 року позивач включив до витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування вартість придбаного борошна вапнякового та біг-бег в ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" до бюджету договору про спільну діяльність від 07.12.2007 року б/н з ДП "Закупнянський кар`єр", код ЄДРПОУ 503494884 на суму 147 022 грн., в т.ч. ПДВ - 29405 грн., відповідно до договору поставки №94 від 01.06.2008 року.

Згідно п. 1.1 договору поставки №94 від 01.06.2008 року постачальник (учасник спільної діяльності ТОВ "Ресурс-Інвест-2007") зобов`язується поставити та передати у власність Покупця позивача товар у відповідності до видаткових накладних товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах визначених цим Договором. Поставка Товару за цим договором здійснюється за адресою: Хмельницька область, Чемеровецький район, смт. Закупне (п.1.2. Договору). Поставка зазначеного у пункті 2.1 цього Договору Товару здійснюється Постачальником протягом 30 робочих днів з дати оплати за Товар у розмірі 100 % загальної вартості товару, що підлягає поставці (п.2.3 Договору).

На підтвердження виконання сторонами умов договору поставки №94 від 01.06.2008 року позивачем під час проведення перевірки та до матеріалів справи надано: договір поставки №94 від 01.06.2008 року, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки з поточних рахунків позивача на підтвердження часткової оплати в сумі 140 000,00 грн., за придбаний товар, оборотно-сальдові відомості по рахунках: 281, 631 та картки рахунків: 281, 631 за липень та серпень 2011 року. Наведені документи первинного обліку відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджують факт придбання товару і реальність господарської операції з контрагентом, а тому, позивач має право включати відповідні суми до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість .

Щодо встановленої відповідачем під час перевірки тієї обставини, що у позивача станом на 31.08.2011 року перед УСД ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" рахувалася кредиторська заборгованість в сумі 1 022 931,44 грн., по господарським операціям щодо поставки продукції, що підтверджується довідкою позивача від 24.07.2013 року №2-24/07/13, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ідентифікувати вказані проплати позивача в рахунок виконання договору поставки №94 неможливо. Однак такий висновок не виключає того, що позивачем дійсно проводилися такі проплати в рахунок виконання цього договору.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч. 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо позиції відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних (далі -ТТН) як наслідок відсутності підтвердження фактично придбаного товару та не доведення факту їх використання у господарській діяльності,

Колегія суддів зважає на те, що відсутність ТТН або не заповнення певних даних у ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.

Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.

Крім того, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

В свою чергу, приймаючи оскаржуване рішення податковий орган не взяв до уваги той факт, що позивач в податковій декларації взагалі не враховував транспортні витрати, оскільки виробництво товару здійснювалось на виробничих потужностях ДП "Закупнянський кар'єр" і зберігався на його ж складі який розташований в цій самій місцевості, що й позивач, тому транспортування товару до позивача не відбувалося.

З наведеного слідує, що приймаючи оскаржуване рішення податковий орган дійшов помилкового висновку про не підтвердження факту придбання вказаного товару, а тому податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 року форми "Р" №0000032301 підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 24 січня 2013 року форми "Р" №0000022301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36 756,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 29405,00 грн., і штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 7351,00 грн., прийнятого на підставі висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України та заниження податку на додану вартість в липні та серпні 2011 року на загальну суму 29405,00 грн., у зв'язку з неправомірним віднесенням до податкового кредиту податку на додану вартість по господарській операції з придбання борошна вапнякового та біг-бег у УСД ТОВ "Ресурс-Інвест-2007", яка фактично не здійснювалась в межах господарської діяльності ТОВ "Каменяр" та не направлена на настання правових наслідків.

Колегія суддів вважає такі висновки безпідставними, з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, право на включення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту виникає у платника податку за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу витрат виробництва (обігу) за наявності податкової накладної, яка засвідчує факт поставки товару або надання послуги.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатись до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як слідує з матеріалів справи єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення є встановлена податковим органом відсутність операції з придбання борошна вапнякового та біг-бег у УСД ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" яка фактично не здійснювалась в межах господарської діяльності позивача та не направлена на настання правових наслідків.

З таким висновком, колегія суддів не погоджується, оскільки реальність господарської операції позивача з контрагентом вже встановлена, а тому в липні та серпні 2011 року включивши до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 29405,00 грн., на підставі податкових накладних № 12 від 29.07.2011 на суму 81748,86 грн., в тому числі ПДВ 13624,81 грн., №13 від 31.08.2011 на суму 94677,77 грн., в тому числі ПДВ 15779,63 грн., виписаних УСД ТОВ "Ресурс-Інвест-2007" позивач діяв правомірно.

Окрім того, приймаючи оскаржуване рішення податковий орган не врахував того, що товар який придбавав позивач реалізував численним покупцям. Наведене підтверджується низкою видаткових накладних, договорів з покупцями, довіреностей на отримання товару від позивача, оборотно-сальдові відомості по рахунках: 281, 631, та картки рахунків за липень та серпень 2011 року. Наведена первинна документація дає право позивачу включити в податковий кредит податок на додану вартість.

Посилання відповідача в акті перевірки про неможливість проведення перевірки ТОВ "Ресурс-Інвест-2007", колегія суддів вважає безпідставними, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями визнання нікчемним правочинну та господарської операції, а повинен керуватись підпунктом 21.1.1 п. 20.1 ст. 20 ПК України згідно якого, податковий орган зобов'язаний дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. Діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. ПК України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Неможливість встановлення сплати продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на формування податкового кредиту, якщо він виконав усі передбачені законом умови і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 22.01.2009 року "Булвес" АД проти Болгарії".

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 січня 2013 року форми "Р" №0000022301, №0000032301.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки позов задоволено повністю, на користь позивача має бути присуджено 1161,80грн. сплаченого судового збору, які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" задовольнити повністю .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Чемеровецького відділення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати та прийняти нову .

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Чемеровецького відділення від 24 січня 2013 року форми "Р" №0000022301, №0000032301.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" судові витрати (судовий збір) у розмірі 1161 грн. 80 коп. (одна тисяча сто шістдесят одна грн. вісімдесят коп.), які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків відповідача.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "29" жовтня 2013 р. .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.