Ухвала суду № 34475399, 22.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3323/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

представника позивача - Ляпуна О.В.

представника відповідача - Федючок В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного малого підприємства "Оупен Систем" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000522203/1852 від 30.07.2013 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано вказане податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження відносин із ТОВ "Гранд Технолоджіс", їх реальності та повноти відображення за серпень 2012 року, про що складено Акт перевірки № 2939/22-3/23843190 від 12.07.2013 року. За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2012 року на 513 грн. На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000522203/1852 від 30.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах ( роботах, послугах) в розмірі 641,00 гривень, з яких: 513,00 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 128,00 грн. - за штрафними санкціями.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, що підтверджують факт реального здійснення господарських правовідносин позивача з контрагентом оформлені належним чином, з дотриманням вимог, визначених чинним законодавством України, що свідчить про правомірність формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції підставою для прийняття оскаржуваного рішення є віднесення до податкового кредиту сум ПДВ по операціях із контрагентом ТОВ "Гранд Технолоджіс", що фактично не здійснювались.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ "Гранд Технолоджіс", оскільки на підтвердження господарської операції позивачем до матеріалів справи надано копій первинних бухгалтерських документів, а саме: рахунок-фактуру № ГТ-0003240 від 16.08.2012 року, видаткову накладна № ГТ-0001593 від 04.09.2012 року, сертифікат якості від 04.09.2012 року, товарно-транспортну накладну № 56462000627523, податкову накладну № 82 від 16.08.2012 року.

Наведеними первинними документами підтверджується реальність здійснення господарських правовідносин позивача з ТОВ "Гранд Технолоджіс", оскільки вони оформлені належним чином, з дотриманням вимог, визначених чинним законодавством України, що свідчить про правомірність формування податкового кредиту. В спростування правильності складення первинних документів відповідачем не наведено належних та допустимих доказів.

З приводу посилань відповідача на господарські відносини ТОВ " ЕЛЕКОМ СІТІ" із ТОВ "Гранд Технолоджіс" контрагентом позивача. Колегія суддів вважає безпідставними, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податків до податкового кредиту. Діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 22.01.2009 року "Булвес" АД проти Болгарії".

Щодо посилань відповідача, що до перевірки не надано та не виявлено документів, що засвідчують якість товару, колегія суддів вважає безпідставними, по-скільки в матеріалах справи міститься сертифікат якості.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 жовтня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.