Ухвала суду № 34473673, 01.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/6660/13-а

01.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 801/6660/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 24.09.2013

за позовом Приватного підприємства "Фірма "Укрспецкомплект" (вул. К. Маркса, буд.34 кв.3, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 в порядку письмового провадження, адміністративний позов Приватного підприємства "Фірма "Укрспецкомплект" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим 05.04.2013: №0005661501 та №0007171502, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (яка є правонаступником Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 1 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Фірма "Укрспецкомплект" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013:№0005661501 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 10382,50грн., у тому числі: основний платіж- 8306,00грн., штрафні санкції-2076,50грн. та №0007171502 про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 8306,25грн., у тому числі: основний платіж- 6645,00грн., штрафні санкції- 1661,25грн.

Позов мотивовано протиправністю доводів відповідача стосовно визнання укладених правочинів позивачем із контрагентом КП "Альянс" недійсним, а також безпідставністю застосовування наслідків цього.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 8306,25грн. та податку на прибуток в сумі 10382,50грн., оскільки відповідач не надав суду доказів та не довів суду, що приймаючи податкові повідомлення-рішення він діяв на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством та Конституцією України. Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи, 05.04.2013 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення:№0005661501 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 10382,50грн., у тому числі: основний платіж- 8306,00грн., штрафні санкції-2076,50грн. та №0007171502 про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 8306,25грн., у тому числі: основний платіж- 6645,00грн., штрафні санкції- 1661,25грн.

Передумовою визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість став акт від 12.03.2013 №1590/15.2/32234338 невиїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП "Альянс" за період з 01.01.2010 по 31.03.2012.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що взаємовідносини позивача із КП "Альянс" мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, (з посиланням на зустрічні звірки, якими не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) через наступне.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою перевіряючого, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаного договору відповідачем(1) в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статтею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить таких посилань, не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарської операції їз контрагентом до суду не подано.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення щодо неправомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Згідно пункту 198.1 а) статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом КП «Альянс» в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку таких господарських операцій.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач при проведені господарських операцій із КП "Альянс" оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився факт підтвердження реального виконання сторонами правочинів, встановлено факти сплати позивачем заборгованості, в тому числі податку на додану вартість в ціні послуг. Надані позивачем під час перевірки первинні документи та податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що КП "Альянс" в перевіряємий період часу було зареєстровано у якості юридичної особи та являлось платником податку на додану вартість.

Судова колегія звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що придбання позивачем фітингів до водопровідного устаткування безпосередньо пов'язано зі здійсненням ним господарської діяльності у сфері торгівлі такими речами, оскільки одним з видів господарської діяльності позивача за КВЕД є- 46.74- оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалюваним устаткуванням і приладдям до нього (основний), 46.72- оптова торгівля металами та металевими рудами, 46.73-оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що подальше використання придбаних у КП «Альянс» фітингів вказує на правомірність формування витрат для цілей визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.

Слід зазначити, що рух активів, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з КП «Альянс» та його реальність безпосередньо підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на вирок Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 у справі № 123/3318/13-к, у зв'язку з недоведеністю належності доказів, оскільки обов'язковість та преюдиційність рішення або вироку суду поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Отже, обов'язковими для врахування судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду справи.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду. Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі. Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає. Вказану позицію викладено також і в Листі Вищого адміністративного суду від 14.11.2012 за №2379/12/13-12.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення щодо неправомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 8306,00грн. та податку на додану вартість в сумі 6645,00грн., є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 10382,50грн. та з податку на додану вартість в сумі 8306,25грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв не на підставі Законів України, тому неправомірно були донараховані позивачу податок на прибуток в сумі 8306,00грн. та податок на додану вартість в сумі 6645,00грн.

Оскільки судом встановлено помилковість визначення позивачу податку на прибуток в сумі 8306,00грн. та податку на додану вартість в сумі 6645,00грн. за наслідками перевари то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях фінансових санкцій по податку на прибуток в сумі 2076,50грн. та податку на додану вартість в сумі 1661,25грн. слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 801/6660/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко