Постанова № 34473556, 21.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/1714/13-а

21.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кобаля М.І.,

суддів Воробйової С.О. ,

Курапової З.І.

секретар судового засідання Чумаченко Н.Г.

за участю сторін:

позивач, - ОСОБА_2 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;

представник відповідача, Військової частини А2788- Левченко Олена Володимирівна, довіреність № 130 від 22.01.13;

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А2788 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 19.03.13 у справі № 801/1714/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Військової частини А2788 (вул. Кочалова, 3,Київ 126,03126)

про спонукання до виконання певних дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Військової частини А2788 про зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача заборгованість з виплати грошової компенсації за речове майно, не отримане ним під час проходження військової служби у розмірі 7453,64 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2013 адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини А2788 про спонукання до виконання певних дій, - задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з військової частини А 2788 (03126, Україна, м. Київ, вул. Кочалова, б. 3) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) невиплачену компенсацію за не отримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 7453,64 грн.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, та вказуючи на допущення судом першої інстанції порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Також разом з апеляційною скаргою, заявник апеляційної скарги подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано заявнику строк для усунення недоліків, а саме надати документ про сплату судового збору в розмірі 17 грн. 21 коп. та надати належні та допустимі докази, що підтверджують поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови.

На виконання ухвали суду від 08.08.2013 апелянтом сплачено судовий збір та надані докази, які підтверджують наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, тому ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини А2788, ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 21.10.2013.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 21.10.2013, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Позивач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив..

Втім, згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду України дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 проходив військову службу у званні підполковник на посаді старшого офіцера відділу матеріально-технічного забезпечення Управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних Сил України.

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 23.01.2013 № 38 підполковника ОСОБА_2, старшого офіцера відділу матеріально-технічного забезпечення Управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних Сил України звільнено з військової служби у відставку за пунктом б частини 6 (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми.

Відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 28.01.2013 № 18 позивач з 28.01.2013 виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення і направлений до Феодосійського об'єднаного міського військового комісаріату Автономної Республіки Крим.

Відповідно до довідки 2Ф, виданої Військовою частиною А 2788, про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільнені в запас підполковника ОСОБА_2, загальна сума складає 7453,64 грн. (а.с.8).

Як свідчать матеріали справи, позивач письмово 11.02.2013 звертався до командира Військової частини А 2788 про виплату грошової компенсації за належне йому, але не отримане протягом дії контракту речове майно за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Не отримавши зазначену грошову компенсацію, позивач звернувся із адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Вищенаведені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, суд першої інстанції виходив з того, що право на виплату компенсації за неотримане речове майно передбачене Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , а порядок виплати грошової компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час.

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Статтею 9 Закону №2011 (в редакції, що діяла до 01.01.2007) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів. За офіцерами, прикомандированими для роботи в органах державного управління, на підприємствах, в установах, організаціях і вищих навчальних закладах, зберігаються всі види матеріального забезпечення, гарантії та пільги за рахунок бюджету Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань. Перелік посад, що їх можуть займати офіцери, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 №1459-ІІІ призупинено з 11.03.2000 дію частини другої статті 9 Закону №2011, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).

Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 №1459-ІІІ не скасований та не визнаний неконституційним.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 №328-V (який набрав чинності з 01.01.2007) статтю 9 Закону №2011-XII викладено в новій редакції та доповнено статтею 9-1, згідно з якою військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військової службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, положення статті 9-1 Закону №2011регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.

На виконання вимог Закону №2011 Кабінетом Міністрів України 22.07.1998 було прийнято постанову №1135 "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час", яка діяла до 28.10.2004.

28.10.2004 постановою Кабінету Міністрів України №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - Положення №1444), згідно пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

Постанова набула чинності в день її прийняття.

Посилання позивача на Положення №1444 є безпідставним, так як ним визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, яке було призупинено Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів".

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" зупинено дію Закону №2011, який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

Отже, оскільки на момент звернення позивача з заявою про отриманням грошової компенсації замість речового майна Закон №2011 не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" №1444, не підлягає застосуванню, тому що суперечить положенням Закону №2011, то у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог позивача.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неодержаного речового майна в суду відсутні.

Позиція апеляційного суду ґрунтується, крім іншого, на правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в Постанові від 04.12.2012 року у справі № 21-345а12, а також в постанові від 19.03.2013 року, що відповідно до статті 244-2 КАС України є підставою для застосування в практиці всіма судами України.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неодержаного речового майна в суду відсутні.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи те, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевикладених підстав.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини А2788 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 19.03.13 у справі № 801/1714/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис М.І. Кобаль

Судді підпис С.О. Воробйова

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.І. Кобаль