Постанова № 34472109, 30.10.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2013 р. Справа № 821/3941/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Войтович І.І.,

при секретарі - Сердюк О.О.

за участю:

представника позивача - Шевченко О.А.

представника відповідача - Кротко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фермерського господарства "Турбаї"

до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 08.10.2013 року № 0000682200 та визнання дій протиправними,

встановив:

До Херсонського окружного адміністративного суду звернулося Фермерське господарство «Турбаї» (далі - позивач) до Цюрупинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення №0000682200 від 08.10.2013 року та визнання дій протиправними.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення рішення відповідачем зроблено висновок про те, що позивач на час вирощування сільськогосподарської продукції не мав трудових ресурсів та виробничих потужностей необхідних для здійснення вирощування сільськогосподарської продукції в задекларованих обсягах. Зазначив, що позивач не погоджується з такими висновками податкового органу, оскільки вони зроблені з порушенням норм діючого податкового законодавства. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що перевіркою встановлено відсутність у позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність в позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань. Здійснення господарських операцій та постачання товару між позивачем та контрагентами не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Фермерське господарство "Турбаї" зареєстровано рішенням Цюрупинської районної державної адміністрації 10.11.2004 року. Взято на податковий облік в ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області 10.11.2004 року.

Позивач є суб'єктом спеціального режиму оподаткування (свідоцтво від 01.09.2012 року №200061184). Згідно довідки від 09.04.2013 року №1315/10/15-015 виданої ДНІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС ФГ "Турбаї" є платником фіксованого сільськогосподарського податку на 2013 рік.

Основними видами діяльності господарства згідно довідки відділу статистики у Цюрупинському районі Херсонської області від 31.05.2012 року є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; вирощування однорічних і дворічних культур; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля квітами та рослинами; оптова торгівля фруктами та овочами.

Також, судом встановлено, що у період з 23.08.2013 року по 26.08.2013 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.07.2013 року. За результатами перевірки складено акт №394/22-0/33201869 від 27.09.2013 року.

З вищенаведеного акта перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення, а саме: встановлено їх завищення на суму 2211397, 00 грн. та на 96, 26 грн. вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом 12 податкових звітних періодів сукупно в тому числі по періодах: вересень 2012 року - 2583, 00 грн.; жовтень 2012 року - 2583, 00 грн.; листопад 2012 року - 2583, 00 грн.; грудень 2012 року - 3038, 00 грн.; лютий 2013 року - 2115387, 00 грн.; пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України встановлено, що ФГ «Турбаї» не може бути сільськогосподарським виробником; пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України; пункту 209.11 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, що ФГ «Турбаї не може бути суб'єктом спеціального режиму; пункту 209.2, пункту 209.11 статті 209, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість по загальній декларації на суму 425753, 00 грн. в тому числі по періодам: жовтень 2012 року - 517, 00 грн., листопад 2012 року - 517, 00 грн.; грудень 2012 року - 608, 00 грн.; січень 2013 року - 517, 00 грн.; лютий 2013 року - 423077, 00 грн.

На підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000682200 від 08.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 532191, 25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 425754, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 106438, 25 грн.

Не погоджуючись з вищенаведеним податковим повідомленням-рішенням та діями щодо позбавлення статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, а також суб'єкта спеціального режиму оподаткування позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 05.02.2013 року між ПАТ «Креатив» та ФГ «Турбаї» було укладено договір купівлі-продажу (постачання) насіння соняшнику урожаю 2012 року у кількості 500 тонн на загальну суму 2525000, 00 грн.

Згідно Договору ФГ «Турбаї» (продавець) зобов'язується передати у власність ПАТ «Креатив» (покупець) вищезазначену кількість насіння соняшника за вищезазначену суму.

Відповідно додаткової угоди від 26.04.2013 року до Договору від 05.02.2013 року внесено зміни до пункту 4.1 та викладено в наступній редакції, а саме: кількість товару, тонни (залікова вага, визначена шляхом перерахунку на базисні норми показників якості, вказаних в п 2.1 даного Договору) 507, 156 тонн.

Орієнтована сума договору в тому числі ПДВ 2525005, 20 грн.

На виконання вищезазначеного договору ПАТ «Креатив» на розрахунковий ФГ «Турбаї» перераховані грошові кошти в сумі 2525000, 00 грн. (платіжне доручення №409 від 12.02.2013 року), а останній в свою чергу здійснив поставку товару.

Позивачем в адресу ПАТ «Креатив» 12.02.2013 року за №1/2 виписана податкова накладна на загальну суму 2525000, 00 грн., яка зареєстрована в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Сума ПДВ в розмірі 423077, 00 грн. по вищезазначеній господарській операції задекларована позивачем в декларації з ПДВ (скорочена) за лютий 2013 року в рядку « 7» податкові зобов'язання та в рядку « 17» сума, яка залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок.

Реалізація насіння соняшника позивачем в адресу ПАТ «Креатив» задокументовано видатковими накладними: №1 від 14.02.2013 року, №2 від 15.02.2013 року, №3 від 15.02.2013 року, №4 від 16.02.2013 року, №5 від 17.02.2013 року, №6 від 18.02.2013 року, №7 від 23.02.2013 року, №8 від 23.02.2013 року, №9 від 26.02.2013 року, №10 від 26.02.2013 року, №11 від 28.02.2013 року, №12 від 28.02.2013 року, №РН-14 від 28.05.2013 року.

На момент здійснення господарської операції та до теперішнього часу позивач та його контрагент зареєстровані як платники ПДВ.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

В п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України зазначено, що право на право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що позивачем були виконанні вимог податкового законодавства стосовно відображення та декларування сум ПДВ в податковій звітності за господарською операцією щодо продажу насіння соняшнику.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що позивач на час вирощування сільськогосподарської продукції не мав трудових ресурсів, виробничих потужностей та необхідної кількості земель необхідних для вирощування с/г продукції в задекларованих обсягах, а як наслідок був позбавлений статус платника фіксованого сільськогосподарського податку та статусу платника спеціального режиму оподаткування, виходячи з наступного.

10.05.2012 року між позивачем та ТОВ «Агро-Лекс» укладено Договір про надання послуг. Предметом даного Договору є: надання всіх видів посівних та передпосівних сільськогосподарських послуг технікою, надання послуг з вирощування та збирання урожаю. Строк дії даного Договору до 10.05.2015 року.

08.08.2012 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір нежитлового приміщення за №20, предметом якого є нежитлове приміщення (склад) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 400 кв.м.

Крім того у користуванні позивача є земельні ділянки загальною площею 76,7 га., з яких: 34,18 га. (пасовища) в тому числі пасовища поліпшені - 31,70 га., полезахисні лісосмуги - 1,88 га., господарські шляхи - 0,60 га., рілля - 42,52 га. (оренда паїв у фізичних осіб). Договори оренди на земельні ділянки у розмірі 42,52 га. Були юридично оформлені (пройшли державну реєстрацію) 17.12.2012 року, але фактично позивач користувався вищезазначеними землями весь 2012 рік.

Главою 2 розділу ХІV Податкового кодексу України регулюються відносини зі справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з п.п.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 ст.302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Пункту 308.6 статті 308 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником податку скасовується: у разі подання платником податку письмової заяви щодо добровільного зняття з такої реєстрації; за рішенням контролюючого органу: а) якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення; б) у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цієї глави. При цьому такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку відповідач позбавив позивача статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку саме через недотримання положень статті 301 Податкового кодексу, тобто, за перевищення частки не сільськогосподарського товаровиробництва з вересня 2012 року - лютий 2013 року (25% загального обсягу доходу суб'єкта господарювання).

Відповідно до п. 308.4 ст.308 Податкового кодексу України Дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29-2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При визначені змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку суд виходить з того, що згідно п.п.14.1.233 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно п.п.14.1.77 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм податкового законодавства, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку, землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитись у власності чи користування такого виробника.

Водночас, Податковий кодексу України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. Будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, не зважаючи з яких підстав виникло таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як слідує із змісту п.308.4 ст.308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарського продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користування особи на будь-яких умовах.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок та те, що право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Проте, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, суд вважає, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користування товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Оренда є лише одним із видів права користування землею.

Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарським угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва про розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин, продукція вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки. Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, відсутні підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстроване, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформленні з недоліками. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянок, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Щодо дій відповідача по позбавленню позивача статусу суб'єкта спеціального режиму оподаткування то суд зазначає, що при визначенні підстав для застосування особою спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість застосовуються правила, аналогічні з набуттям статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України. Відповідно до вказаної норми якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

Отже, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом наступних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому, сільськогосподарським відповідно до пункту 209.7 ст.209 Податкового кодексу України вважаються сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України.

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

При цьому, недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарської товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість.

В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до фермерського господарства у разі недотримання останнім норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства. Також, відсутні підстави для визначення особі податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В п.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим, а тому його слід задовольнити.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області №0000682200 від 08.10.2013 року.

Визнати протиправними дії Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області щодо позбавлення Фермерського господарства "Турбаї" статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2013 рік.

Визнати протиправними дії Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області щодо позбавлення Фермерського господарства "Турбаї" статусу суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства "Турбаї" (код ЄДРПОУ 33201869) судовий збір в сумі 2328, 41 грн. (Дві тисячі триста двадцять вісім гривень 41 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 листопада 2013 р.

Суддя Войтович І.І.

кат. 8.2.1