Постанова № 34469984, 29.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2013 року Справа № 909/122/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЦвігун В.Л., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,відповідача-Кравець О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013у справі№909/122/13-г за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доІвано-Франківського національного технічного університету нафти та газупро відшкодування 73377,10 грн. шкодиЗа клопотанням фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 22.10.2013 здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 05.03.2013 (суддя Булка В.І.) позов задоволено з підстав доведеності позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 (судді: Костів Т.С., Желік М.Б., Якімець Г.Г.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити в силі, посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.1166 ЦК України ст.224 ГК України та ст.ст.33,101 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що ним за власні кошти та за погодженням орендодавця збудовано на орендованій площадці торговий павільйон вартістю 73377,10 грн., який відповідач внаслідок обману безпідставно набув у власність та не повернув кошти за його будівництво, чим завдав позивачу матеріальної шкоди. Також заявник вказує на постійні відмови відповідача у задоволенні неодноразових звернень позивача щодо укладення договору оренди площадки внутрішнього дворика з метою торгівлі в спорудженому павільйоні.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Між Івано-Франківським державним технічним університетом нафти і газу (орендодавець) та позивачем (орендар) 01.12.2003р. підписано договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності. Згідно п.1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - площадку внутрішнього дворика, площею 23 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, внутрішній дворик головного корпусу університету (в приміщенні, що споруджується в процесі реконструкції внутрішнього дворика); майно передається в оренду з метою торгівлі квітами. Орендна плата погоджена сторонами в додатку №1 до договору оренди. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна (п.2.1 договору). Строк оренди зазначеного майна становить 3 роки. Договір вступає в дію не раніше моменту введення в експлуатацію внутрішнього дворика головного корпусу університету та підписання акту прийому-передачі об'єкта оренди. Дата підписання даного акта прийому-передачі є датою набуття договором чинності (п.10.1 договору).

Враховуючи, що докази введення в експлуатацію внутрішнього дворика та підписання сторонами акту прийому-передачі відсутні, відсутні і докази сплати орендної плати, зазначений договір чинності не набрав, права та обов'язки, обумовлені цим договором, у сторін не виникли раніше 27.02.2006р., оскільки саме 27.02.2006р. складено акт комісії про введення в експлуатацію завершеного будівництвом квіткового павільйону по АДРЕСА_1, який (акт) визначений підставою для прийому-передачі площадки внутрішнього дворика площею 23 кв.м. в оренду згідно п.10.1 договору від 01.12.2003. Також 27.02.2006р. між сторонами був підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення в оренду. Відповідно, з вказаної дати підлягає обчисленню строк оренди.

01.03.2006р. між сторонами укладено подібний договір оренди площадки внутрішнього дворика з терміном дії один рік - з 01.03.2006р. до 01.03.2007р. Однак, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна (п.2.1 договору). Проте, орендоване майно за договором від 01.12.2003 повернуте не було, а після укладення договору від 01.03.2006 акт приймання-передачі майна в оренду не складався. Після 01.03.2007р. договірні відносини між сторонами не припинялись (п.10.6 договору), що підтверджується узгодженими розрахунками базової орендної плати за оренду державного майна, оплатою звітів про оцінку права оренди частини площі внутрішнього дворика. Чинність договору оренди припинилася з 01.03.2011р. за ініціативою орендаря, що не заперечувалось сторонами у судових засіданнях.

Апеляційним судом відхилено посилання відповідача на самовільний характер будівництва павільйону позивачем на орендованій площадці як таке, що не стосується суті спору, оскільки оцінку цим відносинам надано чинними судовими рішеннями у справах №3-22/16 та №з-8/59.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2011 у справі №5010/958/2011-3/29, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012, відмовлено у позові ФОП ОСОБА_4 до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу про стягнення 71805 грн. в якості відшкодування вартості невідокремлюваних поліпшень орендованого майна після припинення договору оренди.

Позивач стверджує, що з вини відповідача він зазнав збитків у розмірі 73377,10 грн., оскільки перед укладенням договору оренди майна та до початку проведення позивачем будівельних робіт відповідач зобов'язаний був дотримуватись вимог щодо допустимої і безперешкодної забудови; саме відповідач узгодив дії позивача по зведенню кіоску; саме відповідачем надавалась позивачу для здійснення робіт по благоустрою дворику технічна документація; саме відповідачем укладались і узгоджувались умови договору оренди майна та визначалось місце розташування кіоску; позивач сплачував, а відповідач приймав орендні платежі на підставі оплачених позивачем, як орендарем, фінансових звітів. Отже, тільки зі згоди адміністрації університету позивач проводив торгівлю квітами. Позивач зазначав, що відповідач унеможливив користування цим майном за його цільовим призначенням, доступу до майна позивач не має.

Водночас, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність у матеріалах справи жодного доказу відсутності у позивача доступу до майна та неможливості його використання внаслідок поведінки відповідача. Не було надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Крім того, жодних належних доказів понесення позивачем шкоди у вигляді вартості кіоску суду надано не було, як і не доведено інших елементів складу цивільного правопорушення, обов'язок доказування яких покладено на позивача. Посилання суду першої інстанції на зворотне є голослівним твердженням, доказів якого в матеріалах справи немає.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2)шкоди; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4)вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч.1 ст.182 та п.п.2,3 ч.2 ст.331 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та заявником не доведено введення в експлуатацію торговельного павільйону у порядку, передбаченому постановою КМ України від 22.09.2004 №1243, що була чинною в період будівництва павільйону в 2006 році. Адже, акт комісії від 27.02.2006 про введення в експлуатацію завершеного будівництвом квіткового павільйону по АДРЕСА_1, що підписаний виключно позивачем та працівниками відповідача, не є актом державної приймальної комісії в розумінні п.27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМ України від 22.09.2004 №1243. Крім того, позивачем не надано доказів затвердження акта комісії від 27.02.2006 органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, як того вимагає п.27 вказаного Порядку.

З врахуванням приписів ч.1 ст.182 та п.п.2,3 ч.2 ст.331 ЦК України колегія також відхиляє передчасні посилання позивача на набуття відповідачем внаслідок обману у власність торгового павільйону вартістю 73377,10 грн. після припинення орендних відносин між сторонами, оскільки доказів реєстрації за відповідачем спірного майна як нерухомого матеріали справи не містять та скаржником не надано.

Водночас, згідно зі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Касаційна інстанція вважає помилковими доводи скаржника щодо утримання відповідачем нерухомого майна, спорудженого позивачем, та неповернення коштів за його будівництво, оскільки згідно зі ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст.ст.1192,1213 ЦК України, передумовою для відшкодування збитків у грошовому виразі є факт втрати або пошкодження належного позивачу майна (павільйону). Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено та заявником не доводиться перебування спірного павільйону у незадовільному технічному стані чи його пошкодження, що виключає можливість відшкодування позивачу збитків в розмірі вартості цього майна.

Відтак, порушені заявником питання щодо безпідставного набуття відповідачем належного позивачу майна та обумовленого цим недотримання вимог ст.1212 ЦК України можуть бути предметом іншого позовного провадження, зокрема, віндикаційного позову, проте, жодним чином не доводять завдання збитків позивачу у заявленому розмірі.

Крім того, з врахуванням приписів ст.ст.1192,1212 ЦК України, колегія вважає передчасними посилання заявника на доведеність розміру завданих йому збитків за умови недоведеності втрати чи пошкодження належного позивачу майна.

Колегія погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність відсутності у позивача доступу до майна та неможливості його використання внаслідок поведінки відповідача, оскільки в разі реального існування таких перепон заявник не позбавлений можливості звернутися із заявами та скаргами до правоохоронних органів або ж позовами про усунення перешкод у користуванні майном на підставі ст.391 ЦК України. Натомість з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено вжиття ним наведених вище заходів з метою захисту своїх прав щодо розпорядження та користування квітковим павільйоном.

Колегія відхиляє голослівні посилання скаржника на постійні відмови відповідача у задоволенні неодноразових звернень позивача щодо укладення нового договору оренди площадки внутрішнього дворика з метою торгівлі в спорудженому павільйоні після 01.03.2011р., оскільки жодних доказів з цього приводу позивачем не представлено. Більше того, як встановлено судом, договір оренди від 01.03.2006 припинився з 01.03.2011р. за ініціативою орендаря (позивача), що не заперечувалось сторонами у судових засіданнях. Разом з тим, колегія не може прийняти до уваги нові докази, долучені до клопотання скаржника від 22.10.2013, оскільки в силу меж перегляду справи в порядку касації, встановлених ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не вправі збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Також не відповідають дійсності недоречні твердження заявника про будівництво торгового павільйону вартістю 73377,10 грн. на орендованій площадці за погодженням орендодавця, оскільки рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2011 у справі №5010/958/2011-3/29 (між тими ж сторонами), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012, встановлено факт неотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 згоди орендодавця на здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна у вигляді квіткового кіоску, спорудженого в порядку реконструкції внутрішнього дворика по АДРЕСА_1. Цей факт, що в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягає доведенню при вирішенню даного спору, покладено в основу рішення про відмову в позові по справі №5010/958/2011-3/29.

Отже, скаржник не обґрунтував та не довів завдання шкоди (реальних збитків) у вигляді втраченого чи пошкодженого майна позивача, протиправної поведінки відповідача у вигляді утримання та припинення доступу до майна позивача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини відповідача у заподіянні шкоди.

Інші наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі (договір оренди, акт приймання-передачі майна від 27.02.2006, акт комісії від 27.02.2006), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 у справі №909/122/13-г залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун