Постанова № 34469946, 30.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року № 914/1960/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"на рішення та постановугосподарського суду Львівської області від 17 липня 2013 року Львівського апеляційного господарського суду від 03 вересня 2013 рокуу справі№ 914/1960/13за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Орметпром"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"про стягнення 33 381,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 33 381, 67 грн., яка складається із 32 745, 60 грн. основного боргу, 65,49 грн. інфляційних втрат і 570, 58 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.07.2013 р. (суддя - Сухович Ю.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.09.2013 р. (головуючий - Хабіб М.І., судді - Гриців В.М., Якімець Г.Г.), позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 32 745, 60 грн. основного боргу, 570, 58 грн. 3 % річних, 65, 49 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким у позові відмовити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частина 1 ст. 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За умовами ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 32 745,60 грн. за видатковими накладними № РН-0000025, № РН-0000026 від 05.06.2012 р., які були підписані представниками сторін, зокрема від відповідача - Захарків М. та скріплені печатками сторін.

Однак, відповідач вказаний товар не оплатив.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

20.09.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 20/09 про оплату протягом 20 днів з моменту отримання даної претензії основної суми заборгованості в розмірі 32 745, 60 грн., яку відповідач отримав 27.09.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7730402557455. Проте, вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв'язку із тим, що відповідач свої грошові зобов`язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виник основний борг у розмірі 32 745, 60 грн., що підтверджується видатковими накладними та актом звірки взаєморозрахунків, то місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 32 745, 60 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, господарські суди прийшли до правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 65,49 грн. та 3 % річних у розмірі 570, 58 грн.

Щодо посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, однак представники відповідача у судове засідання не з'явилися, натомість відповідачем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що його представник бере участь в іншому судовому засіданні. Оскільки суд апеляційної інстанції явку сторін не визнав обов'язковою, а клопотання про відкладення розгляду справи не підтверджене належними доказами, то апеляційний суд, керуючись ст. ст. 75, 77 ГПК України, правомірно розглянув справу за наявними в ній матеріалами. При цьому, суд прийшов до правильного висновку, що відповідач не був позбавлений можливості забезпечити у засідання явку іншого представника.

Отже, посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Відтак, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 17 липня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03 вересня 2013 року у справі за № 914/1960/13 - без змін.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л. Стратієнко