Постанова № 34469509, 23.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 р.Справа № 2а/1570/8658/2011

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Колесниченко О. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Одесі апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області (правонаступник Білгород-Дністровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року позивач, публічне акціонерне товариство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт", звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідачем були незаконно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000392301 та № 0000521701, з огляду на те, що з боку позивача відсутні будь-які факти порушень вимог чинного податкового законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області від 06.06.2011 року № 0000392301 та № 0000521701.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.05.2011 року спеціалістами відповідача на підставі направлення від 25.03.2011 року № 399/23, виданого Білгород-Дністровською об'єднаною податковою інспекцією, з урахуванням вимог пункту 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 27 та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання за 1 квартал 2011 року проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

Перевірка проводилась з 28.03.2011 р. по 12.05.2011 р.. Термін проведення перевірки продовжувався з 26.04.2011р. по 12.05.2011р. на підставі наказу Білгород-Дністровської ОДПІ від 22.04.2011 р. №295.

За результатами зазначеної перевірки був складений Акт № 1418/2310/00480922 від 23.05.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.8.2. п.7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) з урахуванням вимог ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI (із змінами та доповненнями внесеними Законом України від 27.04.2010 № 2154-VI та Законом України від 03.12.2010 № 2774-VI та Законом України від 03.12.2010 № 2774-VІ), в результаті чого занижено та не сплачено авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік у розмірі 1962300 грн.; п.2.1 ст. 2 , п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 , п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п.8.1 ст. 8, п.п.1 п.10 ст.9. п.п.2 п.10 ст.9, п.п.3 п.10 ст.9 , п.17.2 ст.17, п.22.3 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-ІV в результаті чого підприємством занижено податок з доходів фізичних осіб у сумі 328 914, 56 грн.

На підставі акту перевірки від 23.05.2011 року відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000392301 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2452875 грн., з яких 1962300 грн. за основним платежем та 490675 грн. - штрафні санкції, № 0000521701 про визначення суми грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 400493,2 грн., з яких 320394, 56 грн. за основним платежем та 80098, 64 грн. - штрафні санкції.

Не погодившись із прийнятим податковими повідомленням-рішенням 06.06.2011 року № 0000392301 та № 0000521701 позивачем були надані в порядку апеляційного оскарження 10.06.2011 за вих. № 02/1043 та 02/1045 первинні скарги в ДПА в Одеській області.

Рішенням заступника Голови ДПА в Одеській області Карімова І.Ф. від 08.08.2011 року № 27628/10/25-0007 в задоволенні первинних скарг ПАТ «Гемопласт» було відмовлено, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення було залишено без змін.

16.08.2011 року ПАТ «Гемпопласт» за вих. № 02/1530 та 02/1529 були подані відповідні скарги до ДПА України.

За результатами розгляду повторних скарг Заступником Голови ДПС України Клименко О.В, були винесені рішення № 16283/6/25-0415 від 08.09.2011 року, якими позивачу відмовлено в задоволенні його повторних скарг.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є встановленими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду законність винесеного ним податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000392301 та № 0000521701, а висновки щодо наявності у позивача безумовного обов'язку щодо нарахування та сплати авансового внеску протягом шести місяців після закінчення звітного періоду без прийняття рішення про виплату дивідендів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, фактичним предметом спору у справі, що розглядається є обов'язок позивача - акціонерного товариства щодо сплати податку на прибуток та податку з доходів фізичних осіб із частини прибутку, яка становить 30% від загального прибутку акціонерного товариства за 2009 рік, який, у свою чергу, затверджений та розподілений загальними зборами вказаного акціонерного товариства 21.10.2010 року.

За змістом ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року, №1576-XII вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства, до компетенції яких належить крім іншого затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами.

На підставі п.12 ч.2 ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства» N 514-VI до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства.

Пунктом 1.9 ст.1 вищезазначеного закону дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Законом України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон N 2154) суттєво змінено порядок виплати дивідендів, зокрема, виключено норму із Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства", яка надавала право акціонерним товариствам виплачувати лише обсяг дивідендів, який встановлено рішенням загальних зборів.

Вказані зміни, з огляду на рішення Конституційного суду України від 30.11.201 року № 22-рп/2010 року, були діючими на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 30 Закону України N 514 "Про акціонерні товариства" визначено такий порядок виплати дивідендів: товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами; дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку; виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року; виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків; розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства; у разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Таким чином, у 2010 році акціонери Публічного акціонерного товариства підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» могли самостійно приймати рішення щодо дивідендів, виплачуваних своїм акціонерам лише стосовно розміру понад 30 відсотків.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" N 514 до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на викладене Закон України "Про акціонерні товариства"N 514 із набранням чинності підлягає виконанню всіма акціонерними товариствами.

Також Законом N 2154 внесено зміни до ст. 15 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства".

Застосування обов'язкової сплати дивідендів для всіх товариств обґрунтовано статтею 15 Закону України від 19.09.91 N 1576-XII "Про господарські товариства", в редакції, чинній на момент перевірки, яка визначає обов'язок товариств з балансового прибутку товариства сплачувати проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносити передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати обов'язкової суми дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Аналізуючи зазначену норму закону, колегія суддів зазначає, що обов'язковість сплати дивідендів не залежить від наявності рішення учасників товариства.

1 липня 2010 року є граничною датою сплати дивідендів господарськими товариствами, а отже, саме станом на цю дату позивачу слід автоматично нараховувати та сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток, а розмір прибутку, який залишається у розпорядженні господарського товариства, визначається шляхом вирахування із балансового прибутку сплаченої обов'язкової суми дивідендів.

Відповідно до пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав (крім платників податку, які підпадають під дію пункту 7.2, підпункту 7.8.5 пункту 7.8 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону).

Отже, позивач (емітент корпоративних прав), незалежно від прийнятого рішення щодо виплати дивідендів зобов'язаний нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з нарахування та виплати дивідендів, їх розмір не повинен бути менше 30 відсотків.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням загальних зборів позивача (протокол №19 від 21.07.10 року ) затверджено фінансові показники підприємства за 2009 рік у вигляді чистого прибутку у розмірі 26164000 грн.( а.с.42).

У зв'язку із чим, позивач зобов'язаний був нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 1962300 грн., а відтак податкове повідомлення -рішення від 06.06.2011 року № 0000392301 є правомірним та скасуванню не підлягає.

З приводу податкового повідомлення-рішення № 0000521701 від 06.06.2011 року ( а.с.10) колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.9.3.2 п.9.3 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №889) податковим агентом при виплаті дивідендів є будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощених систем оподаткування), або є звільненими від сплати такого податку з будь-яких підстав. Дивіденди, які нараховані платнику податку емітером корпоративних прав-резидентом, що є фізичною або юридичною особою, підлягають оподаткування за ставкою 15%, визначеного п. 7.1 ст.7 цього Закону.

Згідно п. 1.13 зазначеного Закону оподаткування передбачає собою порядок, пов'язаний з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.

Порядок обчислення податку податковим агентом платника податку, на користь якого нараховуються (сплачуються) дивіденди, зазначені у п. 9.3, встановлений пп. 9.3.3 та пп. 9.3.4 п. 9.3 ст. 9 Закону, у відповідності до яких, зокрема, резидент, який виплачує дивіденди платникам податку, надає податковому органу у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду, податковий розрахунок про нараховані дивіденди.

Водночас підпунктом 9.3.5 пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлюються особливості сплати податку до бюджету, а саме: доходи, зазначені у п. 9.3, кінцево оподатковуються при їх виплаті за рахунок платників податків.

Пунктом 1.15 статті 1 вказаного закону визначено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закон №889 встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що дата сплата податку з виплачених дивідендів не пов'язується з часом їх нарахування, оскільки за своєю суттю та ознаками такі дивіденди повинні виплачуватися платникам податку.

За встановлених судом обставин щодо обов'язку позивача нарахувати та виплатити дивіденди, колегія суддів погоджується із висновком податкового органу, що позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 320394,56 грн..

Враховуючи вищенаведене, оцінивши оскаржувані рішення податкового органу відповідно до положень ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що названі рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено) та з дотриманням інших вимог, встановлених названою статтею Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для визнання спірних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, тому, керуючись ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою слід відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області (правонаступник Білгород-Дністровської об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області) задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року у справі № 2а/1570/8658/2011 - скасувати.

Ухвалити у справі № 2а/1570/8658/2011 нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі - 28 жовтня 2013 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян