Постанова № 34468131, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/31685/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011

у справі № 2а-11681/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтафарм" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0001222330/0, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 350 000 грн. (у тому числі 250 000 грн. за основним платежем та 100 000 грн. за штрафними санкціями).

Постановою названого суду від 21.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011, позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано в частині визначення платникові 100 000 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість; в решті позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем не доведено реальності виконання операцій з поставки послуг з пошуку контрагентів та проведення перемов в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Домострой», тоді як нарахування позивачеві штрафних санкцій у період дії мораторію на задоволення вимог його кредиторів є неприпустимим.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також статтям 12, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати частково оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість Товариства за травень 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 25.08.2010 № 6210/233/32439942 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит за операціями з придбання послуг з пошуку контрагентів у товариства з обмеженою відповідальністю «Домострой» за контрактом-дорученням від 10.04.2010 № SB-4/10 у зв'язку з фіктивністю цих операцій. При цьому ДПІ посилається на те, що: названий контрагент не має необхідного штату працівників для виконання операцій з поставки цих послуг; власне надання цих послуг не є діяльністю, притаманною цьому постачальникові з огляду на його види діяльності за КВЕД; товариство з обмеженою відповідальністю «Домострой» не задекларувало відповідну суму податкових зобов'язань за наслідками виконання розглядуваних операцій, що підтверджується даними Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України в розрізі контрагентів.

Судами додатково було встановлено, що позивач не подав належних документів на підтвердження факту виконання розглядуваних послуг. Так, у матеріалах справи відсутні звіти виконавця, листування, а також будь-які інші докази, які б підтвердили як факт вчинення названим контрагентом дій у процесі пошуку потенційних покупців для Товариства, так і власне винайдення для позивача відповідних покупців.

Враховуючи, що відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є, зокрема, реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), то за даних обставин суди цілком обґрунтовано визнали незаконним формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями.

У той же час висновок судів про незаконність нарахування позивачеві штрафних санкцій на суму виявленого заниження є невірним. Так, відповідний висновок суди мотивували тим, що ухвалою господарського суду Харківської області від 18.08.2010 порушено провадження у справі № Б-50/155-10 про банкрутство Товариства та введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів.

Втім, як випливає зі змісту статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що ж стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання. Тож оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

У справі, що переглядається, обов'язок зі сплати оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем виник у Товариства за податковим повідомленням-рішенням від 06.09.2010 № 0001222330/0, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство Товариства. А відтак дія мораторію на виконання цього зобов'язання не поширюється, що, в свою чергу, обумовлює правомірність нарахування податковою інспекцією штрафних санкцій на виявлену суму заниження в порядку підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 у справі № 2а-11681/10/2070 змінити в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0001222330/0 в частині визначення платникові 100 000 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 у справі № 2а-11681/10/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько