Ухвала суду № 34467949, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/36542/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Ланченко Л. В. Маринчак Н. Є. Малюги Ю. В. Сушко Р. В., Черванчук С. П. Денисенко Ю. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 рокуу справі№ 826/1383/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Автономні джерела струму»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2013 року у справі № 826/1383/13-а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Автономні джерела струму» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2013 року у справі № 826/1383/13-а скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 04.10.2012 року № 0004632280 та № 0004642280.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 198.3 п. 198 Податкового кодексу України, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржену постанову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва позапланової документальної перевірки ТОВ «Автономні джерела струму» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Аеромакс-сервіс», ПП «МКМ-сервіс», ПП «Авторесурс-сервіс» за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року, складено акт від 20.09.2012 року № 1-22-/0-32704119, яким зафіксовано порушення позивачем: абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результатів чого занижено податок на прибуток в сумі 995 029,00 грн.; пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 797 803,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 04.10.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення форми: «Р»: № 0004632280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 237 390,00 грн., у тому числі за основним платежем 995 029,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 242 361,00 грн.; № 0004642280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 991 694,00 грн., у тому числі за основним платежем 797 803,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 193 891,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності факту виконання сторонами господарських зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно із п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Апеляційним судом встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених позивачем з ПП «Аеромакс-сервіс», ПП «МКМ-сервіс», ПП «Авторесурс-сервіс» підтверджується наявними у справі належними доказами.

На момент виписування податкових накладних позивачу вказані контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також як платники податку на додану вартість.

В подальшому придбані у вказаних контрагентів матеріали використані позивачем для виготовлення малообслуговуваної акумуляторної батареї лужної нікель-кадмієвої для пасажирських вагонів в комплекті з перемичками з кондиціонуванням повітря в пластмасовому корпусі (15 шт.), а також малообслуговуваної акумуляторної батареї лужної нікель-кадмієвої для пасажирських вагонів в комплекті з перемичками без кондиціонування повітря в пластмасовому корпусі (11 шт.). Зазначені акумуляторні батареї в подальшому реалізовані Державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач».

Судом апеляційної інстанцій вірно зазначено, що невиконання такими контрагентами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Оскільки судом апеляційної інстанцій встановлено, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено порушення позивачем, що стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позову.

Доводів касаційної скарги про безтоварність спірних операцій викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року у справі № 826/1383/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Л. В. Ланченко

Н. Є. Маринчак