ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"29" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/81921/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Ланченко Л. В. Маринчак Н. Є. Малюги Ю. В. Рубан Л. П. Харченко Р. І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 рокуу справі№ 2а-4869/11/1070за позовомПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В :
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 року у справі № 2а-4869/11/1070 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Держаної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 року № 0001092353.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову місцевого адміністративного суду. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 202, 228, 234, 655 Цивільного кодексу України, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області планової виїзної перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року складено акт від 06.09.2011 року № 328/23-011/00951770, яким зафіксовано порушення позивачем вимоги пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення сум податкового кредиту по правових відносинах з ТОВ «Агроникс-М» в сумі 216 704,00 грн.
На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0001092353, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 216 704,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що до складу валових витрат позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача суд вважав необґрунтованими.
Апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки господарські операції з поставки зернових культур не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами.
Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується, враховуючи наступне.
Підставою зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість стало включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем ТОВ «Агроникс-М» у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою ланцюга постачання товару.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного період) визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону)
У відповідності до пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового Кодексу України.
Судом першої інстанції встановлено, що факт поставки товару ТОВ «Агроникс-М» та оплати їх вартості підтверджується документально банківськими виписками, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними. На підтвердження доводів позивача про реальну поставку товару надані до справи договори, накладні на поставку товару, товарно-транспортні накладні на підтвердження факту перевезення, накладні на відпуск, акти зважування, витяги з бухгалтерських регістрів, докази оплати, податкові накладні, які були враховані судом першої інстанції в сукупності.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки судом не спростовані встановлені на підставі наявних в матеріалах справи доказів місцевим адміністративним судом обставини реальності господарських операцій по поставці товару на користь позивача.
Посилання апеляційного суду на недоліки складення товарно-транспортних накладних підлягають відхиленню, оскільки такі недоліки не позбавляють зазначені документи сили первинних бухгалтерських документів, як це передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», отже, не спростовують факт поставки товару та не мають наслідком позбавлення платника права на формування податкового кредиту по цим операціям.
Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, позов вірно задоволений судом першої інстанції.
Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в позові підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року у справі № 2а-4869/11/1070 скасувати.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 року у справі № 2а-4869/11/1070 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді Л. В. Ланченко
Н. Є. Маринчак
Судове рішення № 34467766, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 29.10.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-4869/11/1070. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: