Ухвала суду № 34461772, 30.10.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Наумова І.М.

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року справа №805/7782/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Яманко В. Г., суддів Васильєвої І. А., Казначеєва Е. Г., секретар судового засідання Гонтаренко М. Е., за участі позивача ОСОБА_2, особисто, представників відповідачів Самсонової Н. Ф., Бакурової Г. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі № 805/7782/13-а (суддя Наумова К. Г.) за позовом ОСОБА_2 до Маріупольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області про скасування наказів, поновлення на роботі, зобов'язання сплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, допомоги на оздоровлення, матеріальної компенсації за проїзд та нанесення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом (арк. спр. 2-3) до Маріупольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області про: 1) поновлення на роботі та посаді, як незаконно звільненого працівника; 2) зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також грошову компенсацію на оздоровлення за 2012 та 2013 роки; 3) зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача грошову компенсацію за нанесення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

12 липня 2013 року позивачем подано заяву про уточнення позову (арк. спр. 83-85), в якій визначено вимоги наступного змісту: 1) скасувати наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 17 від 18 лютого 2013 року про звільнення та поновити позивача на роботі та посаді, як незаконно звільненого працівника; 2) зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; 3) зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну компенсацію за проїзд до м. Донецька та м. Маріуполя згідно проїзних квитків; 4) зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну компенсацію згідно рапортів на оздоровлення за 2012 та 2013 роки; 5) зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну компенсацію у розмірі 20000 грн. за нанесення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог, позивачем вказано, що під час звернення 5 березня 2013 року у відділі кадрів йому видано трудову книжку та військовий квиток з приписом. У трудовій книжці вказаний наказ № 17 від 18 лютого 2013 року про звільнення, з яким позивач особисто ознайомлений не був, співробітники відділу кадрів надати відмовились. Позивач вважає, що звільнення є незаконним, оскільки здійснено без його особистої згоди, а саме на рапорті про звільнення за особистим бажанням відсутня дата.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року (арк. спр. 18) залучено в якості другого відповідача Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року (арк. спр. 141-145) у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Позивач не погодився з прийнятим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (арк. спр. 146-147).

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та наголошував на тому, що в телефонному режимі повідомляв відповідача про зміну рішення про звільнення та знаходження на лікарняному. Представники відповідачів проти апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 9-10), проходив службу в органах внутрішніх справ з 24 червня 1999 року в системі виконання покарань, на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби арештного дому при установі для отримання осіб, засуджених до арешту Маріупольського слідчого ізолятору з 29 листопада 2010 року по 1 березня 2013 року.

Позивач подав на ім'я начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області Приходько Ю. М. рапорт (арк. спр. 28, 54) про звільнення за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання. В рапортів позивач вказав, що від проходження військово-лікарняної комісії він відмовляється, стан здоров'я задовільний, наслідки відмови від проходження ВЛК йому роз'яснено. Також, позивач просив розглянути питання щодо звільнення на засіданні кадрової комісії за його відсутності, претензії з питання звільнення відсутні. Дата підписання на рапорті позивачем не зазначалася. Начальник Маріупольського слідчого ізолятору Переславський В. І. на рапорті зазначив резолюцію, у якій він клопоче по суті рапорту з 1 березня 2013 року. На рапорті також наявна резолюція начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області Приходько Ю. М. у якій зазначено: «ВК до наказу 18.02.2013».

Наказом Маріупольського слідчого ізолятору Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 4 о/с від 23 січня 2013 року (арк. спр. 53) за графіком відпусток (арк. спр. 48-52) позивачу надано чергову відпустку терміном 35 діб з 25 січня по 28 лютого 2013 року.

Маріупольським слідчим ізолятором 6 лютого 2013 року складено подання на звільнення позивача у запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, яке погоджено висновком старших начальників (арк. спр. 29, 56-59).

Кадровою комісією Маріупольського слідчого ізолятору, створеною наказом Маріупольського слідчого ізолятору № 3 від 2 січня 2013 року (арк. спр. 64), яка діє на підставі Положення (арк. спр. 65), вирішено підготувати та надати на розгляд Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області матеріали про звільнення ОСОБА_2, що підтверджується витягом з протоколу засідання кадрової комісії від 6 лютого 2013 року № 3 (арк. спр. 55). Склад кадрової комісії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області та відповідне Положення (арк. спр. 33) затверджено наказом Управління від 18 січня 2013 року № 30 (арк. спр. 32). Згідно протоколу № 7 від 18 лютого 2013 року кадрової комісії Управління (арк. спр. 34) вирішено звільнити позивача за пунктом 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 18 лютого 2013 року № 17 о/с (арк. спр. 13, 39) капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з вищезазначеної посади в запас Збройних сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) з 1 березня 2013 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 13 років 3 місяці 21 день, у пільговому обчисленні 14 років 0 місяців 21 день.

Як свідчать довідки Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 21 червня 2013 року № 12/6849 (арк. спр. 37), Маріупольського слідчого ізолятору від 13 червня 2013 року № 3188 (арк. спр. 59) позивач за отриманням витягу з наказу від 18 лютого 2013 року № 17 о/с щодо звільнення в запас Збройних Сил України або інших документів в період з 18 лютого 2013 року до дати складання довідок не звернувся.

За довідками Маріупольського слідчого ізолятору від 11 червня 2013 року № 3145 (арк. спр. 61), від 3 червня 2013 року № 2957 (арк. спр. 63) розмір грошового забезпечення позивача станом на 1 березня 2013 року склав 2147 грн. 69 коп. з якого: посадовий оклад - 775 грн., оклад за спеціальним званням - 120 грн., вислуга років - 223 грн. 75 коп., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 559 грн. 38 коп., премія - 391 грн. 56 коп., індексація грошового забезпечення - 78 грн. Вказане грошове забезпечення виплачено позивачу в повному обсязі, що ним не оскаржується. Також, в довідці Маріупольського слідчого ізолятору від 11 червня 2013 року № 3145 (арк. спр. 61) вказано, що рапорти про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2012, 2013 роках позивач не подавав, тому його посилання не неправомірну не виплату цієї допомоги є безпідставними.

Слідчим ізолятором направлено позивачу лист від 1 березня 2013 року № 1112 з вимогою про прибуття в установу для отримання трудової книжки, військового квитка, припису до військкомату у зв'язку зі звільненням (арк. спр. 66). Як встановлено судом першої інстанції, трудову книжку позивач отримав 5 березня 2013 року, що сторонами визнається.

За підпунктом «а» пункту 62 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби. Відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням.

За пунктом 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Отже, визначальними умовами при даному виді звільнення є власне бажання та складання рапорту не пізніше, чим за три місяці до дня звільнення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було складено рапорт на звільнення за власним бажанням та позивач не заперечує той факт, що рапорт написаний ним власноруч без примусу зі сторони відповідача.

Позивач, обґрунтовуючи вимоги позову та апеляційної скарги посилається на те, що перебуваючи в черговій відпустці, 16 січня 2013 року він повідомив начальника слідчого ізолятору Переславського В. І. телефоном про відмову від звільнення за власним бажанням, проте довести це доказами не має можливості.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції вказує, що вимогами Положення № 114 не визначений порядок повідомлення керівників про відмову особи від звільнення за власним бажанням.

Статтею 36 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має прав розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніш заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Позивач вказав, що телефонував начальнику слідчого ізолятору та повідомив його про відмову від звільнення, проте, за твердженням позивача, свідків цієї телефонної розмови з його боку не було.

До справи не надані докази того, що позивач подав письмовий рапорт про зміну свого рішення про звільнення за власним бажанням. За довідкою Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 21 червня 2013 року № 12/6850 (арк. спр. 38) рапорт від позивача про відкликання рапорту щодо звільнення з 18 лютого 2013 року до часу розгляду справи в суді до Управління не надходив. Начальником слідчого ізолятору повідомлення позивачем про зміну свого рішення про звільнення в будь-якій формі не підтверджено.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про не прийняття посилань позивача, як на підставу для скасування наказу про звільнення, на відсутність дати на рапорті про звільнення за власним бажанням, оскільки рапорт складений ним власноруч 24 січня 2013 року, що ним не заперечується.

Спірним питанням в даній справі є дотримання відповідачем порядку звільнення позивача, з огляду на перебування позивача на день звільнення - 1 березня 2013 року на лікарняному.

Позивач вказав, що перебував на лікарняному з 28 лютого по 11 березня 2013 року, про що повідомив безпосереднього керівника Могильного В. В., листок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність передав працівнику кадрової служби Кострубіній О. В., проте докази такого повідомлення та передання листка непрацездатності кадровій службі позивач не надав, відповідачем отримання цього документу не підтверджено.

Так, за довідкою Маріупольського слідчого ізолятору Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 13 червня 2013 року № 3187 ОСОБА_2 за час проходження служби в Маріупольському слідчому ізоляторі знаходився на лікарняному з 11 по 28 вересня 2012 року (листок звільнення від службових обов'язків № 39 від 11 вересня 2012 року) та з 14 по 22 січня 2013 року (листок звільнення від службових обов'язків № 000086 від 14 січня 2013 року), інших документів, або письмових підтверджень непрацездатності до сектору по роботі з особовим складом від ОСОБА_2 не надходило (арк. спр. 62).

З журналу реєстрації лікарняних листів в Маріупольському слідчому ізоляторі № 1451 вбачається, що у 2013 році позивач перебував на лікарняному з 14 по 22 січня 2013 року (листок звільнення від службових обов'язків № 000086 від 14 січня 2013 року), листок звільнення від службових обов'язків № 000413 у книзі не зареєстровано (арк. спр. 106-113).

За довідкою Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 14 червня 2013 року № 9/6547 (арк. спр. 36, 60) до відділу по роботі з персоналом управління ДПтС України в Донецькій області лікарняні листи ОСОБА_2, начальника відділення СПС Маріупольського слідчого ізолятору не надходили.

Лікарнею з поліклінікою Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області на запит апеляційного суду листом від 29 жовтня 2013 року № 501 (арк. спр. 182) повідомлено, що ОСОБА_2 знаходився на лікарняному, у зв'язку з чим йому було видано листок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність № 000413 (арк. спр. 90) за період з 28 лютого 2013 року по 11 березня 2013 року, лікарняний листок був закритий лікарнею та виданий 11 березня 2013 року ОСОБА_2 на руки. Письмове повідомлення Маріупольському слідчому ізолятору лікарня з поліклінікою не направляла. 11 липня 2013 року ОСОБА_2 прийшов з заявою про втрату лікарняного листка, тому цього ж дня за протоколом ВЛК № 712 був виданий лікарнею дублікат лікарняного листка № 001356 (арк. спр. 86) замість загубленого лікарняного листка № 000413.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Тобто, заборона звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності визначена статтею 40 КзпП України, але дана стаття встановлює лише порядок звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та не врегульовує випадок звільнення за власним бажанням.

Верховний Суд України в постанові від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс 12, предметом якої був спір про звільнення працівника з підстав, передбачених контрактом, в період його тимчасової непрацездатності, зробив правовий висновок про те, що відповідно до якого зміст терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» охоплює лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, і не поширюється на звільнення з підстав, передбачених пунктом 8 статті 36 КЗпП України, відтак, звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності з підстав, передбачених контрактом, не суперечить закону.

Позивача звільнено з посади за пунктом 64 «ж» Положення № 114 за власним бажанням, що є тотожним звільненню за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, тому на дані правовідносини стаття 40 КЗпП України не розповсюджується.

Таким чином, позивач правомірно звільнений за власним бажанням, ним не доведено документально відкликання рапорту про звільнення, так само, як не доведено своєчасне подання листка непрацездатності та попередження відповідача про його існування. Виплата матеріальної компенсації на оздоровлення за 2012 та 2013 рік не здійснена завдяки відсутності рапортів позивача, докази подання таких рапортів до справи не надано.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права та позивачем протилежного не доведено, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 200, 205, 206, 211, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 30 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя В.Г.Яманко

Судді Е.Г.Казначеєв

І.А.Васильєва