Постанова № 34459197, 18.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 р. Справа № 804/11061/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Юхно І.В.

при секретарі - Фросіні С.Ю.

за участю:

представників позивача - Корнієнко М.Г.

Степури Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санпласт» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати повністю:

- податкове повідомлення - рішення (форма «Р») від 24.07.2013 року №0002982250, по якому сума грошового зобов'язання податку на прибуток складає 290 923,50 грн., з якої сума за основним платежем 232 739 грн. та розмір штрафної санкції 58 184,50 грн.;

- податкове повідомлення - рішення (форма «Р») від 24.07.2013 року №0002992250, по якому сума грошового зобов'язання податку на додану вартість складає 125 941,25 грн., з якої сума за основним платежем 100 753,00 грн. та розмір штрафної санкції 25 188,25 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі. Представники позивача не погоджуються із зазначеним висновком у Акті перевірки № 17/22-6/32350220 та вважають його таким, що не відповідає фактичним даним. В обґрунтування своєї позиції зазначили, що висновок акту перевірки № 17/22-6/32350220, щодо нікчемності укладеного правочину між Позивачем та ТОВ «Практик-М» ґрунтується на довідці Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС щодо зустрічної перевірки ТОВ «Практик-М» по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Інтако», у якого була отримана метизна продукція для подальшої реалізації Позивачу, згідно якої у ТОВ «Інтако» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а саме: основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Виходячи з вищевикладеного Відповідач робить висновок, що операції з поставки товарів по ланцюгу ТОВ «Практик -М» - ТОВ «Санпласт» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу послуг та не спричиняють реального настання правових наслідків. Зазначені висновки, на думку представників позивача були зроблені без дослідження первинних документів, наданих до перевірки. На виконання умов Договору ТОВ "ПРАКТИК-М" виписано видаткові та податкові накладні. Позивач здійснив оплату за отриманий товар, про що свідчать платіжні доручення які були надані до матеріалів справи. Представники позивача зауважили, що товарно-транспортна накладна не може бути документом, який підтверджує здійснення цієї господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію-перевезення, обов'язок якої по умовам Договору належав до ТОВ «Практик-М». Представники позивача вважають безпідставним твердження податкового органу про те, що при визначені бази оподаткування Позивача від здійснення господарської операції з поставки товару, крім наданих первинних документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, обов'язково повинна бути оформлена товарно-транспортна накладна. Окремо зазначили, що Товар був придбаний для використання у власній господарській діяльності відповідно до установчих документів, а саме: як комплектуючі для виробництва меблів, з подальшою реалізацією готової продукції з метою отримання прибутку, тому безпідставним є твердження податкового органу про те, що Позивачем не надано підтверджуючих документів щодо подальшої реалізації товарів, придбаних у ТОВ «Практик-М». Враховуючи вищевикладене позов просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в письмових запереченнях, які містяться в матеріалах справи проти позову заперечував в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що порушення належним чином зафіксовані в акті перевірки позивача №17/22-6/32350220 від 04.07.2013 року. Як зазначено в письмових запереченнях, документів, щодо транспортування товарів, а також документів, щодо подальшої реалізації товарів та послуг, придбаних ТОВ «Санпласт» у ТОВ «Практик-М» до перевірки не надано. Відповідач посилається на довідку від 09.04.2013 року № 659/22.2-04/3367537 Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС щодо зустрічної перевірки ТОВ «Практик-М» по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Інтако», в якій було встановлено відсутність у ТОВ «Інтако» необхідних умов для ведення господарської діяльності, а саме: основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Виходячи з вищевикладеного Відповідач прийшов до висновку, що операції з поставки товарів по ланцюгу ТОВ «Практик -М» - ТОВ «Санпласт» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу послуг та не спричиняють реального настання правових наслідків. Окрім того відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтако», за результатами яких, податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ «Інтако» має ознаки нереальності здійснення господарських операцій. У зв'язку з вищевикладеним відповідачем було зроблено висновок, що звіркою не підтверджується отримання ТОВ «Практик-М» товарів від контрагента-постачальника ТОВ «Інтако» за період, що звіряється та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Практик-М» до контрагентів-покупців. Окрім того відповідач в запереченнях посилається на те, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Практик-М» - ТОВ «Санпласт» порушують ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, а тому в силу вимог діючого законодавства є нікчемними. Підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не вбачається, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.

Згідно з ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Таким чином, суд вирішив розглядати справу за даної явки сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санпласт» (код ЄДРПОУ 32350220) перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, як платник податків та зборів, у тому числі (у період, що розглядається) податку на прибуток, податку на додану вартість.

На підставі наказу від 25.06.2013 року №578, виданого Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (надалі - Відповідач), згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст.79 Податкового кодексу України та з урахуванням матеріалів зустрічної звірки ТОВ «Практик-М», код ЄДРПОУ 33675372, за період з 1.05.2012 року по 31.07.2012 року (проведеною Західною МДПІ м.Харкова Харківської області ЛПС) посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпласт» (надалі - Позивач) з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Практик-М» (код ЄДРПОУ 33675372) за період з 01.05.2012 по 31.08.2012 року.

За результатами даної перевірки податковим органом складено акт №17/22-6/32350220 від 04.07.2013 року, в якому зафіксовано порушення ТОВ «Санпласт»:

1. п.п.14.1.27, ст.138,140,142,143 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), витрати за II -III квартали 2012року було завищено в сумі 503763,60грн., у тому числі за II квартал 2012року у сумі 133526,90 грн., за III квартал 2012 року у сумі 370236,70 грн., що отримані безоплатно від невстановленої особи без укладання будь - яких угод. Заниження податку на прибуток II -III квартали 2012року склало 105790,36грн., у тому числі за II квартал 2012року у сумі 28040,65грн., за III квартал 2012 року у сумі 77749,71 грн.;

2. п.п.135.5.4, п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), доходи за II -III квартали 2012 року ТОВ «Санпласт» підлягають збільшенню в сумі 604516,32 грн., у тому числі за II квартал 2012 року у сумі 160232,28грн., за III квартал 2012року у сумі 444284,04 грн. - вартість товарів (з ПДВ ) що отримані безоплатно від невстановленої особи без укладання будь - яких угод. Заниження податку на прибуток II-III квартали 2012року склало 126948,43 грн., у тому числі за II квартал 2012року у сумі 33648,78грн., за III квартал 2012року у сумі 93299,65грн.

3. ст.185, ст.188, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів від ТОВ «Практик -М» ( код ЕДРПОУ 33675372) на суму 100752,70грн., у т.ч. за травень 2012 року сума ПДВ у розмірі 19613,29 грн., за червень 2012 року сума ПДВ у розмірі 7092,09грн., за липень 2012року сума ПДВ у розмірі 30726,44 грн., за серпень 2012 року сума ПДВ у розмірі 43320,90 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 100752,70грн., у т.ч. за травень 2012 року сума ПДВ у розмірі 19613,29 грн., за червень 2012 року сума ПДВ у розмірі 7092,09 грн., за липень 2012 року сума ПДВ у розмірі 50726,44 грн., за серпень 2012року сума ПДВ у розмірі 43320,90 грн.

Не погодившись з актом перевірки №17/22-6/32350220 Позивач надав заперечення на акт перевірки.

23.07.13 Відповідач надав відповідь на заперечення Позивача№1500/10/226, якою висновок акту перевірки № 17/22- 6/32350220 залишено без змін.

На підставі акту перевірки №17/22-6/32350220 було прийнято:

- податкове повідомлення - рішення (форма «Р») від 24.07.2013 року №0002982250, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток на суму 290 923,50 грн. (двісті дев'яносто тисяч дев'ятьсот двадцять три гривні, п'ятьдесят копійок), в тому числі за основним платежем 232 739 грн. (двісті тридцять дві тисячи сімсот тридцять дев'ять гривень) та за штрафними санкціями 58 184,50 грн. (п'ятьдесят вісім тисяч сто вісімдесят чотири гривні, п'ятьдесят копійок;

- податкове повідомлення - рішення (форма «Р») від 24.07.2013 року №0002992250, по якому сума грошового зобов'язання податку на додану вартість складає 125 941,25 грн. (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятьсот сорок одна гривня, двадцять п'ять копійок), з якої сума за основним платежем 100 753,00 грн. (сто тисяч сімсот п'ятьдесят три гривні) та розмір штрафної санкції 25 188,25 грн. (двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят вісім гривень, двадцять п'ять копійок).

Судом встановлено, що відповідач не визнає включення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту відповідно до податкових накладних отриманих ТОВ «Санпласт» від ТОВ «Практик-М», та вважає, що у ТОВ «Санпласт» відсутнє право на формування валових витрат по операціям з придбання ТМЦ від ТОВ «Практик-М» з підстав того, що вважає угоду, укладену позивачем з ТОВ «Практик-М» нікчемною.

Висновок Відповідача у акті перевірки № 17/22-6/32350220, щодо нікчемності укладеного правочину між Позивачем та ТОВ «Практик-М» ґрунтується на підставі отриманої довідки від 09.04.2013 року № 659/22.2-04/3367537 Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС щодо зустрічної перевірки ТОВ «Практик-М» по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Інтако», у якого була отримана метизна продукція для подальшої реалізації Позивачу. Згідно довідки № 659/22.2-04/3367537 у ТОВ «Інтако» (контрагента контрагента позивача) відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а саме: основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Виходячи з вищевикладеного Відповідач робить висновок, що операції з поставки товарів по ланцюгу ТОВ «Практик -М»-ТОВ «Санпласт» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу послуг та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Наведена правова позиція відповідача спростовується з огляду на фактичні обставини справи, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Практик -М» (Постачальник) був укладений договір №20090324/1 від 24.03.2009 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язаний передати у власність Покупцю товар (метизну продукцію) відповідно накладних, а Покупець зобов'язаний прийняти його і оплатити на умовах, передбачених даним Договором. Окрім того між ТОВ «Санпласт» та ТОВ «Практик -М» було також укладено додаткову угоду №1 від 03.01.2009 року до договору №2008003/1. На підтвердження здійснення вказаної операції ТОВ «Практик -М» було складено та надано на адресу позивача наступні документи, копії яких було надано до суду: накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні. Розрахунки за придбані товари були здійснені ТОВ «Санпласт» у безготівковій формі, що підтверджується наданими до суду копіями платіжним доручень. Сума сплаченого ПДВ включена до складу податкового кредиту, отриману сировину включено до складу валових витрат. Наявність у позивача складського приміщення, на момент поставки товару, підтверджується договором оренди нерухомості від 01.04.2011 року №15-АН, копія якого міститься в матеріалах справи. Поставка метизної продукції між позивачем та ТОВ «Практик М» здійснювалась транспортом ТОВ «Практик М» власними силами та за власний рахунок, що підтверджується наданими до суду копіями звіту 1 ДФ за 1-2 квартал 2012 року, копіями про прийом на роботу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, копією договору оренди на автомобіль НОМЕР_1, яким перевозився товар. Постачання отриманих ТМЦ саме на склад позивача підтверджується наявними в матеріалах справи картками складського обліку матеріалів. До матеріалів справи також було надано копію наказу від 03.11.2009 року №141-к про призначення на роботу ОСОБА_5 (начальника складського господарства). Товар був придбаний для використання у власній господарській діяльності відповідно до установчих документів, а саме: як комплектуючі для виробництва меблів, з подальшою реалізацією готової продукції з метою отримання прибутку, що підтверджується калькуляціями виробництва продукції, які містяться в матеріалах справи.

Як на час укладення вищевказаного правочину Позивача із ТОВ «Практик -М», так і під час його виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними. В матеріалах справи містяться докази, що підтверджують статус платника ПДВ ТОВ «Санпласт» в спірний період, зазначене не оспорює і представник відповідача. Документальних доказів неможливості існування господарських правовідносин між розглядуваними підприємствами відповідачем не надано.

Відносно посилань про не підтвердження факту постачання товару внаслідок ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне. Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. N1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. В матеріалах справи містяться копії первинних документів, виписаних ТОВ «Практик-М» на підтвердження поставки (видаткові накладні, податкові накладні), платіжних документів.

Окрім того, товарно-транспортна накладна не може бути документом, який підтверджує здійснення цієї господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію-перевезення, обов'язок якої по умовам Договору належав до ТОВ «Практик-М» та був відображений у товарно-транспортних накладних, копії яких були надані до матеріалів справи. Витрати ТОВ «Практик-М» щодо транспортування товару Позивачу були включені до вартості метизної продукції, яку позивач належним чином оплатив.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставним твердження податкового органу про те, що при визначені бази оподаткування Позивача від здійснення господарської операції з поставки товару, крім наданих первинних документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, обов'язково повинна бути оформлена товарно-транспортна накладна.

Безпідставним суд вважає посилання відповідача на довідку зустрічної звірки контрагента позивача з його контрагентом та акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента контрагента позивача, оскільки з аналізу норм права вбачається, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку першого. Дана позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012р. №К/9991/32048/12.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.п. 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Також суд зазначає, що формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.198.3 Податкового кодексу України, згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Судом встановлено, що на підтвердження факту поставки товарів постачальником ТОВ «Практик-М» було виписано на адресу ТОВ «Санпласт» податкові накладні та накладні, товарно-транспортні накладні. На момент складання вказаних документів ТОВ «Санпласт», ТОВ «Практик-М» були зареєстровані в якості платників ПДВ, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортну накладну повинен мати перевізник для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху. Вказаним законом допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім товарно-транспортних накладних. Таким документом, в свою чергу є видаткова накладна. Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження податного кредиту та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ.

Крім того, позивач до матеріалів справи надав копії видаткових накладних, податкових накладних, копії платіжних документів, достовірність яких засвідчена і в самому акті перевірки, копії товарно-транспортних накладних. Наведені документи підтверджують факт надходження товарів на склади ТОВ «Санпласт» від ТОВ «Практик-М».

Таким чином, дані обставини свідчать, що ТОВ «Санпласт» мало достатні і передбачені Податковим кодексом України підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальників ПДВ до складу податкового кредиту та включення вартості отриманих товарів до складу валових витрат. У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Необґрунтованим суд вважає твердження відповідача, котре також зазначене в акті перевірки про те, що відсутність основних фондів у постачальників товарів по ланцюгу постачання товару тягне наслідком позбавлення покупця товару права на податковий кредит, оскільки, такої умови для виникнення права на податковий кредит не містить Податковий кодекс України, а також законами України не передбачена відповідальність платника податків за порушення його контрагентами податкового законодавства, у тому числі за несплату контрагентами ПДВ до бюджету. Крім того, у справі відсутні будь-які докази того, що постачальник ТОВ «Практик-М» не сплачував податки, у тому числі ПДВ до бюджету.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем ст.ст.203, 215 та 228 Цивільного кодексу України, оскільки правочини, укладені між позивачем та ТОВ ««Практик-М» не спрямовані на настання реальних наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений між сторонами правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір та додаткова угода не віднесені законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо недійсності укладеного договору, а його позиція про те, що даний договір очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплені належними доказами.

Відповідач посилається на те, що зобов'язання між сторонами вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, але належних доказів наявності мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та невідповідності зобов'язань ст. 207 ГК України не надав.

Суд зазначає, що виходячи з положень ст.207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

З наданих до суду документів встановлено, що ТОВ «Санпласт» та ТОВ «Практик-М» при вчиненні угод були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Тобто, виходячи зі змісту пункту 201.8 Податкового кодексу мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Крім того, ТОВ «Санпласт» та ТОВ «Практик-М» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що ТОВ «Санпласт» було відомо про порушення ТОВ «Практик-М» та його постачальниками вимог податкового законодавства.

Отже, будь-які умисні дії з боку позивача та його посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину - відсутні.

Також суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, суд не вважає зазначені угоди фіктивними, оскільки згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені розглядуваним правочином, реально настали для обох сторін цих угод (позивачем було отримано та використано у власній господарській діяльності ТМЦ, а постачальник отримав грошові кошти за ТМЦ).

Відтак, суд не вбачає в діях позивача щодо укладення угод із ТОВ «Практик-М» та відображенні таких операцій в податковому обліку ТОВ «Санпласт» мети суперечної інтересам держави та суспільства.

На підтвердження нікчемності угод відповідач в акті перевірки посилається на те, що у контрагента контрагента позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, постачальники не знаходяться за юридичною адресою. У якості доказів для такого висновку відповідач посилається на матеріали невиїзних перевірок, в ході яких не досліджувались первинні документи, а висновки про неможливість здійснення господарської діяльності постачальниками зроблено виключно за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності.

Судом відхиляються ці доводи відповідача, адже

по-перше, неможливо достеменно зробити висновок про наявність чи відсутність активів у підприємства тільки на підставі звітності, у якій не задекларовані відповідні активи, такими доказами мають бути саме первинні документи, проте у справі відсутні докази дослідження податковими органами первинних документів;

по-друге, відповідно до чинного законодавства відсутність постачальників за юридичною адресою ніяким чином не впливає на дійсність укладених ними угод;

по-третє, для проведення операцій купівлі-продажу товарів наявність власних транспортних засобів, складських приміщень не є обов'язковим, ці активи можуть орендуватися, крім того, навіть наявність орендованих активів для посередника не є обов'язковою, адже товар може поставлятися транспортом первинного постачальника на склад кінцевого покупця, а функція посередника полягатиме у пошуку товару, покупця, укладенні угод та організації проведення операцій купівлі-продажу, у такому випадку відсутня необхідність винаймати і технічний персонал. Отже, висновок відповідача про неможливість проведення постачальником господарських операцій є лише припущенням. Натомість, як зазначалося вище, первинні документи повністю підтверджують «товарність» проведеної між ТОВ «Санпласт» та ТОВ «Практик-М» операцій з поставки товару.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р., від 31.01.2011р.

Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що правочини укладені позивачем та постачальниками є нікчемними через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами правочини визнані податковим органом нікчемними, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За результатом розгляду справи, судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 69,71, 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпласт» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати повністю:

- податкове повідомлення - рішення (форма «Р») від 24.07.2013 року №0002982250, по якому сума грошового зобов'язання податку на прибуток складає 290 923,50 грн. (двісті дев'яносто тисяч дев'ятьсот двадцять три гривні, п'ятьдесят копійок), з якої сума за основним платежем 232 739 грн. (двісті тридцять дві тисячи сімсот тридцять дев'ять гривень) та розмір штрафної санкції 58 184,50 грн. (п'ятьдесят вісім тисяч сто вісімдесят чотири гривні, п'ятьдесят копійок);

- податкове повідомлення - рішення (форма «Р») від 24.07.2013 року №0002992250, по якому сума грошового зобов'язання податку на додану вартість складає 125 941,25 грн. (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятьсот сорок одна гривня, двадцять п'ять копійок), з якої сума за основним платежем 100 753,00 грн. (сто тисяч сімсот п'ятьдесят три гривні) та розмір штрафної санкції 25 188,25 грн. (двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят вісім гривень, двадцять п'ять копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпласт» судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, зазначені в ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2013 року.

Суддя І.В. Юхно