Постанова № 34452288, 16.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6309/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 року по справі за їх позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Наталії Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. про визнання протиправною бездіяльність щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2 310 351,45 грн., розміщених у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 року № 698 та зобов'язання повернути вказані пенсійні активи.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

Перш за все, колегія суддів вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За ч. 3 ст. 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

З позовної заяви слідує, що одним з відповідачів зазначено - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. Отже, фактично дана особа є ліквідатором ПАТ «Банк «Таврика», який не є суб'єктом владних повноважень, оскільки, згідно ст. 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Тобто, фактично ліквідатор діє як виконавчий орган банку, а не як суб'єкт владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції по відношенню до банку як підконтрольної установи.

Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» Соловйовою Н.А. не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що відповідно до пп. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що позов поданий на розгляд суду в частині позовних вимог, пред'явлених до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Н.А., не має ознак публічно-правового спору, даний відповідач у спірних відносинах не є суб'єктом владних повноважень в розумінні статей 3, 17 КАС України, а тому позовні вимоги в цій частині не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що свідчить про необхідність закриття провадження по справі в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Банк «Таврика» та НПФ «ВСІ» (від імені якого на підставі договору про управління активами пенсійного фонду від 18.01.2005 року №00000105КУ виступило ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт» укладено договір банківського вкладу «Таврійський» від 29.07.2010 року № 698.

Так, договором визначено, що банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 265213021835 та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 265003011835 та залучає грошові кошти строком зберігання до 14.09.2012 року (п. 1.1. договору).

Додатковою угодою № 1 до договору банківського вкладу від 14.09.2012 року сторони, зокрема, виклали у новій редакції п. 1.1. договору, а саме: банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 265213021835 в АТ «Банк «Таврика» та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 265003011835 в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 16.09.2013 року; доповнили п.1.3. даного договору абзацом наступного змісту: за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) строкову рахунку № 265213021835, починаючи з 14.09.2012 року банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 24,0 процентів річних та за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку на вимогу №265003011835, банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 17,5 процентів річних. Банк щомісяця сплачує нараховані проценти за поточний рахунок вкладника, що зазначений в розділі 8 цього договору, в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який було нараховано проценти.

29.11.2012 року ТОВ «КУА «Всесвіт» від імені позивача, керуючись п. 2.6. договору банківського вкладу, відповідно до змісту якого у разі зниження кредитного рейтингу банку з інвестиційного рівня до спекулятивного рівня, вкладник подає письмову заяву до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві, а банк повертає суму вкладу та суму нарахованих процентів за фактичний строк перебування вкладу на вкладному (депозитному) рахунку вкладника відповідно до умов п. 1.3. цього договору, звернулися до заступника голови правління АТ «Банк «Таврика» Ткаченко Д.О. із заявою від 04.12.2012 року про повернення грошових коштів (вх. № 29/11/66 від 29.11.2012 року) у зв'язку з тим, що ТОВ «Рейтингове агентство «ІВІ-Рейтинг» своїм рішенням № 283-12/FC/TAVB 01d «Про оновлення кредитного рейтингу згідно Протоколу Рейтингового комітету № 59 від 26.11.2012 року» знизили кредитний рейтинг АТ «Банк «Таврика» з інвестиційного рівня до спекулятивного: uaBB негативний.

Відповідь від банку на вказане звернення від 29.11.2012 року так і не надійшла, а сума вкладу повернута не була.

20.12.2012 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.12.2012 року № 33 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика».

Так, листом від 25.12.2012 року за вих. № 0000000538 ТОВ «КУА «Всесвіт» від імені позивача звернулися до уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. (за вх. №27/11/04 від 27.12.2012 року) з вимогою про повернення належних НПФ «ВСІ» грошових коштів в сумі 2 310 351,45 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника.

Листом від 28.12.2012 року № 11-01/1013-3901 уповноважена особа ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Таврика» Соловйова Н.А. повідомила ТОВ «КУА «Всесвіт», що відповідно до рішення НБУ від 20.12.2012 року ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, а ФГВФО прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика» та вказала на дії, які не здійснюються під час тимчасової адміністрації відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

01.03.2013 року ТОВ «КУА «Всесвіт» від імені позивача звернулися з листом до ПАТ «Банк «Таврика» з вимогою про виконання останнім грошового зобов'язання за договором, що було отримано 12.03.2013 року (відповідно до копії повідомлення про вручення поштового відправлення), а також листами від 13.03.2013 року та 14.03.2013 року про забезпечення термінової виплати боргу ПАТ «Банк «Таврика», що відповідно до відмітки отримані 13.03.2013 року та 15.03.2013 року відповідно.

На підставі постанови Правління НБУ від 20.03.2013 року № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 20.03.2013 року №17 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Таврика», а рішенням від 20.03.2013 року № 18 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» призначено уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» - начальника відділу тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможних банків Соловйову Н.А.

Листом від 02.04.2013 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. із заявою про повернення фізичним особам - учасникам НПФ «ВСІ» пенсійних активів шляхом сплати грошових коштів у сумі 2 310 351,45 грн. за договором у відповідності до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Таврика» та наданого реєстру фізичних осіб - учасників НПФ «ВСІ» станом на 21.12.2012 року (за вх. № 11-01/164 від 04.04.2013 року).

Водночас, директор-розпорядник ФГВФО Шарова О.І. листом від 22.04.2013 року № 12-2868/13 повідомила ТОВ «КУА «Всесвіт», що кошти НПФ «ВСІ» не будуть входити до ліквідаційної маси ПАТ «Банк «Таврика», оскільки вони не є активами банку. При цьому, грошові зобов'язання перед НПФ «ВСІ» будуть повертатися у порядку черговості, визначеному ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі включення уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» таких зобов'язань до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність дій відповідачів щодо відмови в поверненні пенсійних активів, з чим апеляційна інстанція не може погодитися з огляду на наступне.

Перш за все, апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами апелянта, що введення тимчасової адміністрації ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» було здійснено із порушеннями діючих норм законодавства.

Адже, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13.03.2013 року у справі № 2-1597/13 (набрало законної сили), встановлено: «...Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу укладеного договору банківського вкладу є цивільно-правовими за своїм змістом. Частина 2 статті 1060 ЦК України містить імперативну норму про обов'язок банку видати вкладнику за його першою вимогою та не допускає іншого порядку регулювання даних відносин спеціальним законодавством чи договором.

Також, згідно ст. 56 Закону України про «Національний банк України», нормативно-правові акти НБУ підлягають обов'язковій реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Отже, постанова № 548 від 20.12.2012 року - не має юридичної сили, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України...».

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції не врахував наведеного, і відтак зробив невірний висновок про те, що договір банківського вкладу «Таврійський» № 698 від 29.07.2010 року укладений не на користь фізичних осіб - учасників позивача.

Адже, згідно наявної в матеріалах справи довідки АТ «Ощадбанк України» від 10.06.2013 року № 16-15/2-1530, кошти, які розміщені позивачем на рахунку № 26503302913 в Головному операційному управлінні АТ «Ощадбанк України», в тому числі, перераховані на рахунки № 265213021635, № 265003011835, №2 65213021835, № 265003011835, відкриті ПАТ «Банк «Таврика», у сумі 2 263 101,23 грн., є виключно пенсійними активами. При цьому, з реєстру фізичних осіб, на користь яких позивачем укладено договір банківського вкладу (т. 1; а. с.151-204) вбачаються прізвища та інші дані цих осіб, розміри належних їм сум вкладу.

Так в договорі банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 дійсно не вказані імена конкретних фізичних осіб, на користь яких цей договір укладено,проте з останнього чітко випливає, що його стороною є саме позивач, який згідно наведеного вище законодавства, наділений компетенцією укладати договори лише на користь своїх учасників-фізичних осіб.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

За договором банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 власниками пенсійних коштів та вкладниками в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є саме фізичні особи-учасники позивача, на яких розповсюджуються гарантії, встановлені цим законом.

Тому посилання відповідача в період тимчасової адміністрації на приписи ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на обґрунтування неповернення позивачеві пенсійних активів є неправомірним.

За даних обставин, а також з урахуванням того факту, що договір банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 припинено 04.12.2012 року, відповідачем натомість мали бути застосовані приписи пп. 1 ч. 6 ст. 36 цього ж закону, згідно яких обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Підпунктом 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що уповноважена особа - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином, не вирішуючи питання повернення пенсійних активів, відповідач в листі від 28.12.2012 року № 11-01/1013-3901 безпідставно посилається на постанову правління Національного банку України від 20.12.2012 № 548 та прийняту на її виконання власну постанову від 20.12.2012 № 33.

Зазначене вище підтверджує протиправну бездіяльність відповідача щодо неповернення позивачеві пенсійних активів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», у цьому Законі поняття вживаються в такому значенні: недержавний пенсійний фонд (далі - пенсійний фонд) - юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку; пенсійні активи - активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до цього Закону, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати; учасник пенсійного фонду (далі - учасник фонду) - фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду та яка має право на отримання пенсійних виплат або отримує такі виплати з пенсійного фонду згідно із цим Законом.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначено, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на принципах, зокрема: розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів інших суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення та накопичувального пенсійного страхування з метою захисту майнових прав учасників пенсійного фонду та унеможливлення банкрутства пенсійного фонду; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; цільового та ефективного використання пенсійних коштів; державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.

Статтею 6 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі - Закон) визначено, що пенсійні фонди не мають на меті одержання прибутку на користь одноосібного засновника або для його подальшого розподілу між засновниками. Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та інших надходжень до пенсійного фонду.

Таким чином, непідприємницьке товариство «ВНПФ «ВСІ» є особливим суб'єктом, який розпоряджається виключно пенсійними активами, при цьому у своїй власності жодних активів не має.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно не застосував приписи ч. 2 ст. 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», згідно яких пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Згідно ч. 5 ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: «Активи недержавних пенсійних фондів, іпотечні активи, що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю, емітентом яких є банк, активи банку, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, а також кошти на рахунку фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, в тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку.

В даному випадку фрагмент речення - «що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю», стосується лише іпотечних активів, і взагалі не може застосовуватись до пенсійних активів. Це підтверджується також системним аналізом Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» законодавства, а саме приписами:

- пп. 1 ч. 1 ст. 40, згідно якої особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права: використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань, виникнення яких не пов'язане з функціонуванням цього пенсійного фонду, в тому числі власних;

- ч. 1 ст. 34, згідно якої управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у разі, якщо він не виконує функції зберігача цього фонду; Національним банком України щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Відтак, пенсійні активи позивача, який є відкритим пенсійним фондом, не можуть бути будь-яким забезпеченням, і не можуть управлятись як пенсійні активи безпосередньо банком.

Тому вже згаданий вище фрагмент «що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю» стосується лише іпотечних активів, і не обмежує заборону на включення будь-яких пенсійних активів в ліквідаційну масу банку.

Відповідно до положень ст. 48 Закону пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення. Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону сума пенсійних коштів усіх учасників пенсійного фонду дорівнює чистій вартості активів пенсійного фонду. Відповідно до статті 1 цього ж Закону України чиста вартість активів пенсійного фонду - різниця між вартістю активів пенсійного фонду на день проведення підрахунку та сумою зобов'язань пенсійного фонду, що підлягають виконанню на день проведення підрахунку.

Згідно вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, є власністю такого учасника та використовуються на цілі, визначені цим Законом.

Пунктом 4.4. Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 20.07.2004 року № 1660, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.08.2004 року за № 990/9589, передбачено, що сума чистої вартості активів фонду має дорівнювати сумі пенсійних коштів на всіх індивідуальних пенсійних рахунках учасників.

Наведене свідчить про невиконання відповідачем вимог п. 2.10 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 року № 2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 року за № 1581/21893 (зі змінами), згідно якого уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку зобов'язана вжити заходів щодо передачі активів недержавних пенсійних фондів до іншого зберігача відповідно до вимог законодавства України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що «вказаною правовою нормою передбачений обов'язок уповноваженої особи ФГВФО, зокрема, щодо передачі активів недержавного пенсійного фонду від одного зберігача до іншого у разі виведення банку з ринку», оскільки у пункті 1.3 розділу І Положення визначено, що дія цього Положення поширюється на всі банки, зареєстровані відповідно до законодавства України, у разі віднесення їх до категорії неплатоспроможних, крім публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (до прийняття відповідного закону щодо участі такого банку у Фонді) та санаційного банку, створеного до набрання чинності Законом.

Визначення конкретного банку, в який мають бути повернені пенсійні активи, має бути здійснено позивачем відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави судовій колегії погодитися з доводами апелянта, що останній ніколи не розміщував пенсійні активи на депозитних рахунках як свої власні, прибуток від такого інвестування завжди зараховувався на користь його учасників, а не на користь фонду, а тому пенсійні активи не є вкладом юридичної особи.

Відповідно до чинного законодавства України правовий режим активів фізичних осіб є особливим та відмінним від правового режиму активів юридичних осіб. Вказане підтверджується Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про банки та банківську діяльність» тощо.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків. Аналогічні приписи містить і ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Отже, держава гарантує збереження пенсійних активів шляхом заборони їх використання не за цільовим призначенням.

За таких обставин апеляційна інстанція знаходить правомірними посилання апелянта на те, що імперативна заборона включати пенсійні активи до ліквідаційної маси банків встановлює пряму заборону виконувати будь-які зобов'язання фінансової установи (банку) за рахунок цих пенсійних активів.

Слід зауважити, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в своєму листі від 22.04.2013 року № 12-2868/13 зазначив, що пенсійні активи позивача не будуть входити до ліквідаційної маси ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», оскільки не є його активами. Наведене свідчить про гарантію збереження та повернення пенсійних активів фізичним особам поза ліквідаційною процедурою банку.

В свою чергу, 15.07.2013 року на офіційній сторінці Фонду в мережі Інтернет розміщено оголошення, що 08.07.2013 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ «БАНК «ТАВРИКА».

Листом від 11.07.2013 № 0032/7 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйовою Н.А. позивача повідомлено, що відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону вимога останнього включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню в сумі 2 310 351,4500000002 грн. згідно до 7 черговості.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач реалізував свої права, передбачені п. 1.3 договору банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 року, звернувся до заступника голови правління АТ «Банк «Таврика» Ткаченко Д.О. із заявою про повернення грошових коштів та розірвання договору 04.12.2012 року (вх. № 29/11/66 від 29.11.2012 року). Проте не було з'ясовано на якій підставі наразі, після спливу терміну банківського вкладу та припинення договору, спірні пенсійні активи знаходяться в ліквідуємому відповідачем банку.

Крім того, суд першої інстанції не врахував і приписи ч. 1 та пп. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно яких уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду, зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

З огляду того, що з дати прийняття рішення про призначення уповноваженої особи відповідач набув всі повноваження по управлінню майном ПАТ «Банк «Таврика», останній втратив свою господарську самостійність, колегія суддів вважає, що в даній справі мають бути застосовані приписи ч. 1 та 2, пп. 2. ч. 3 ст. 1212 ЦК України, якими визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що незалежно від того на підставі якого правочину активи пенсійного фонду були розміщені у банку (чи то за договором банківського вкладу, чи то за договором про управління активами) банк, що ліквідується зобов'язаний повернути пенсійні активи в повному обсязі їх законному розпоряднику, визначеному Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Те, що активи недержавних пенсійних фондів не можуть включатися до ліквідаційної маси будь-якого із банків підтверджується і роз'ясненнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Тобто, орган державної влади, що формує та забезпечує реалізацію політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг прямо зазначає, що пенсійні активи мають спеціальний правовим режим, що гарантує заборону їх включення до ліквідаційної маси будь-якого банку.

Колегія суддів не може погодитися також з доводами суду першої інстанції, що активи НПФ «ВСІ» не перебувають у відповідача на підставі здійснення останнім управління такими активами, а є депозитним вкладом позивача. При цьому апеляційна інстанція виходить з слідуючого.

Позивач є неприбутковою організацію, виключним видом діяльності якої є недержавне пенсійне забезпечення.

Згідно ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» діяльність з недержавного пенсійного забезпечення - сукупність організаційних, юридичних та інших передбачених законодавством дій, спрямованих на здійснення недержавного пенсійного забезпечення фізичних осіб. Отже, НПФ «ВСІ» позбавлений будь-якої юридичної можливості бути власником власних активів, в тому числі пенсійному фонду заборонено ними розпоряджатися (інвестувати, використовувати на власний розсуд).

Наведене вище також підтверджується листом Нацкомфінпослуг від 07.08.2013 року № 7360/14-12, в якому зазначено: «...недержавний пенсійний фонд не є власником пенсійних активів, а лише розпоряджається ними у відповідності із Законом. Окрім того, чинним законодавством України не передбачено можливість недержавною пенсійного фонду бути власником будь-якого майна, в тому числі і грошових коштів, а відповідно і розпоряджатися ними на власний розсуд з метою отримання прибутку на свою користь. В тому числі недержавний пенсійний фонд не наділений правом розміщувати грошові кошти на банківських депозитних рахунках, що є пенсійними активами від свого імені як власні, отримувати не на користь учасників відповідний дохід (відсотки)... .

… будь-які грошові кошти пенсійного фонду, в тому числі і інвестовані у банківські депозитні рахунки, не втрачають свій статус як пенсійні активи недержавного пенсійного фонду. Грошові кошти у вигляді доходу, отримані пенсійним фондом в результаті здійснення такого інвестування, також мають статус пенсійних активів, зараховуються до вартості активів такого фонду та належать його учасникам...».

Отже, фізичні особи-учасники НПФ «ВСІ» є єдиними власниками чистих активів НПФ «ВСІ», в тому числі і тих, які були розміщені на вкладних (депозитних) строкових рахунках ПАТ «БАНК «ТАВРИКА». Відтак всі угоди, укладені від імені позивача з пенсійними активами, укладаються не на користь позивача, а на користь власників цих пенсійних активів.

В договорі банківського вкладу від 29.07.2010 № 698 не вказані імена конкретних фізичних осіб, на користь яких цей договір укладено, його стороною є саме позивач, який згідно наведених вище норм чинного законодавства наділений компетенцією укладати договори лише на користь своїх учасників-фізичних осіб.

У будь-якому разі пенсійні активи належать виключно учасникам фонду, якими можуть бути тільки фізичні особи, управління такими активами здійснюється в інтересах і на користь таких учасників. Отже, відсутності в договорі від 29.07.2010 року № 698 прямого посилання на те, що такий правочин вчинений на користь фізичних осіб - учасників НПФ «ВСІ», жодним чином не впливає на правовий режим коштів, що були розміщені пенсійним фондом за договором.

Пунктом 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» передбачено, що у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача, суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. ... Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

З Рекомендаці1 № Я (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням розуміють повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки апеляційна інстанція прийшла до висновку щодо відсутності у відповідачів повноважень на використання пенсійних активів, то вони не можуть вчинити щодо цих активів інші дії, ніж повернення їх позивачеві, а тому, обраний спосіб захисту порушеного права (зобов'язання повернути кошти) є належним і єдино можливим способом повного захисту порушеного права позивача та його учасників.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій щодо не повернення позивачу пенсійних активів, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити частково.

Провадження по справі в частині позовних вимог, пред'явлених до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Наталії Анатоліївни - закрити.

Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2 310 351 (два мільйони триста десять тисяч триста п'ятдесят одна) грн. 45 коп., розміщених у публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 року № 698.

Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (01032, м. Київ, бульвар Шевченка, 33-б; код за ЄДРПОУ 21708016) повернути непідприємницькому товариству «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» (01030, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 23; код за ЄДРПОУ 33105725) пенсійні активи у розмірі 2 310 351 (два мільйони триста десять тисяч триста п'ятдесят одну) грн. 45 коп., розміщених у публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 року № 698.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.