Рішення № 34450592, 22.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р.Справа № 922/3658/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 71802259,87 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Скрипка Л.В., дов. № 2885 іфд 04.12.12 року.

Представник відповідача - Прокопченко К.А., дов. б/н від 05.08.2012 року.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-комуненерго", м. Харків про стягнення заборгованості в сумі 71802259,87 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань за кредитним договором №805/618/8-116 від 22.09.2008р. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 02 вересня 2013 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.09.2013р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду від 10.09.2013р., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, розгляд справи відкладався на 24.09.2013р.

У судових засіданнях 24.09.2013р., 14.10.2013р. оголошувалась перерва, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

На виконання вимог ухвали господарського суду від 02.09.2013р., представником позивача надавались додаткові докази по справі (вх. № 35130), які суд долучив до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 22.10.2013р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

У призначеному судовому засіданні 22.10.2013р. представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, зазначених у відзиві на позов (вх. №35131), який судом долучено до матеріалів справи.

Також представником відповідача надані клопотання про застосування строків позовної давності (вх. №39172) та клопотання про призначення у даній справі судової економічної експертизи (вх. №39171), на вирішення якої поставити питання щодо заборгованості відповідача перед позивачем за договором кредиту №805/6/18/8-116 від 22.09.2008р.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищезазначених клопотань представника відповідача (вх. №37431, вх. №39173).

Розглянувши клопотання представника відповідача про призначення по справі судової економічної експертизи, суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3, 38 Господарського процесуального кодексу України, судом створюються належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Суд зазначає, під час розгляду справ у спорах, пов`язнаних з виконанням господарських договорів, призначення економічної експертизи для визначення обсягу майна, прав та обов`язків - є недоцільним, оскільки до кола завдань економічної експертизи не входить питання із визначення суті та характеру правових відносин, що виникають між сторонами правочину (Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998р. №53/5).

Суд встановив, що для вирішення поставленого у клопотанні представника відповідача про призначення судово-економічної експертизи питання відсутня потреба у спеціальних знаннях, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції суду. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 22.09.2008р. між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», що є правонаступником за всіма правами та обов'язками Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію серії А 01 № 365338 від 14.06.2010 року , (надалі - Позивач, кредитор), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Комуненерго», (надалі - Відповідач, позичальник), був укладений договір кредиту № 805/6/18/8-116, надалі за текстом (договір), за умовами якого Позивачем були надані кредитні кошти Відповідачу в сумі 5 772 005 доларів США зі сплатою LIBOR (12М)+10,0% процентів річних з переглядом станом на 06 серпня кожного року з метою купівлі нежитлового приміщення загальною площею 17323,2 кв. м., що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська , 126, літ Р/1-7 зі сплатою відсотків, та комісій, та порядком повернення Кредиту рівними частинами, в сумі 80167 доларів США, та кінцевим терміном погашення кредиту - 21 вересня 2015 року.

Видача Кредиту здійснювалася шляхом списання відповідної суми кредитних коштів меморіальним ордером №1 від 23 вересня 2008 року з позичкового рахунку Позивача в ПАТ «Укрсоцбанк» на поточний рахунок Відповідача, а саме, згідно заяви про перерахування кредитних коштів № 1 від 23 вересня 2008 року .

Таким чином, Позивач виконав свої зобов'язання за Договором кредиту належним чином.

Відповідно до п.п. 3.3.5., 3.3.7. договору, відповідач взяв на себе обов'язки повернути в повному обсязі Кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений п. 1.1.1. Договору кредиту.

У відповідності до п. 2.5. Договору, сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок позивача.

Згідно з п. 2.6. Договору нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в період (28-29-30-31/360).

Відповідно до п. 4.2. Договору, у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених цим договором і комісій, визначених тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 3.2.4., 4.5., 5.4. Договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі один процент, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язання за цим договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 18.07.2013р., наданому до матеріалів позовної заяви, починаючи з 01.10.2010р. відповідач припинив виконання своїх зобов'язань за кредитним договром.

У відповідності до вимог п. 4.5 Договору , у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених п.п. 3.3.2 - 3.3.21, Кредитор направляє Позичальнику письмове повідомлення про дострокове погашення Кредиту, нарахованих процентів за фактичний час використання Кредиту, комісій, нарахованих штрафних санкцій.

Згідно п. 4.5.1 Договору кредиту Позичальник зобов'язаний протягом 15 днів з дати отримання повідомлення Кредитора погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час використання Кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції.

Позивачем за вих. № 08.6/01-186/67-14347 від 17.07.2013 року направлено Відповідачу вимогу про сплату суми боргу за Договором кредиту у п'ятнадцятиденний термін, який залишений без відповіді та реагування.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 6105709074200 зазначена вимога позивача отримана відповідачем 14.08.2013р.

Проте, як зазначив позивач, дане зобов'язання до теперішнього часу залишається невиконаним, внаслідок чого прострочена заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 18.07.2013р. становить 8 983 142,73 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 71 802 259.87 грн., в тому числі:

- сума заборгованості за кредитом - 5 645 161,29 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 45 121 774,19 грн.;

- сума заборгованості за процентами - 2 576 774,22 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 20 596 156,34 грн..

- пеня за кредитом (за період 17.07.2012-17.07.2013р.р.) - 441 023,19 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 525 098,33 грн.;

- пеня за процентами (за період 17.07.2012-17.07.2013р.р.) - 320 184,04 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2559231,01 грн.., що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно виконав своє зобов'язання за кредитним договором, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором №805/6/18/8-11 від 22.09.2008р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджували сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення боргу за кредитним договором № 805/6/18/8-116: за кредитом - 45121774,19 грн., за відсотками 20596156,34 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.2. Договору, у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених цим договором і комісій, визначених тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 3.2.4., 4.5., 5.4. Договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі один процент, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язання за цим договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

На виконання вимог ухвали суду від 02.09.2013р. позивачем було зроблено обґрунтований розрахунок суми пені (вх. №37431), відповідно до якого сума пені була перерахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства (за 6 місяців) та склала: пеня за кредитом - 1905332,11 грн., пеня за процентами - 1417153,79 грн. Наданий розрахунок перевірено судом.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені за кредитом - 1905332,11 грн., пені за процентами - 1417153,79 грн. та у частковому задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

У відзиві на позов, відповідач заявляв про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені за кредитом та пені за процентами.

Суд, оцінивши зазначені заперечення відповідача, зазначає наступне.

Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заперечення, викладені відповідачем у відзиві на позов щодо застосування строків позовної давності до нарахування пені за кредитом та пені за процентами, суд не вважає доказом надання стороною, відповідно до ст. 267 ЦК України, заяви про застосування строку позовної давності, але вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п. 4.4. Договору, сторони погодили, що нарахування пені за невиконання зобов'язань, визначених п.п. 1.1., 2.5., 3.2.4., 4.5., 5.4. Договору та штрафів за невиконання зобов'язань, визначених п.п. 3.3.2., 3.3.3., 3.3.7. - 3.3.16 Договору, припиняється через один рік від дня, коли будь-яке з таких зобов'язань мало бути виконане.

Також дане нарахування пені відповідає роз'ясненню, наведеному у п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", в якому зазначено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору, неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Також суд вважає необґрунтованим клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до основної вимоги позивача, в якому позивач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в зв'язку з тим, що, відповідно до ст.. 266 ЦК України, строк позовної давності щодо вимог зі стягнення заборгованості за кредитом та відсотками минув з 23.09.2008р.., з огляду на наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватись виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій ст.. 1 ЦК України та у господарських відносинах.

Згідно зі ст.. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1. ст. 261 ЦК України).

Частинами 2, 3 ст. 264 ЦК України унормовано, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, після переривання перебіг позовної давності починається заново, час що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У відповідності до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так судом встановлено, що відповідно до п. 7.6 договору сторонами встановлено що строк позовної давності для стягнення неустойки (штрафу, пені) за договором, прирівнюється до строку позовної давності, встановленої законом для основної вимоги за Договором.

Враховуючи, що відповідно до норм ст. ст. 598, 599 ЦК України, ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а відповідно до п. 7.3. Договору сторони визначили, що Договір діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, яке на час розгляду справи виконано не було, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 204, 257, 258, 266, 509, 525, 526, 546, 548, 549, 598, 599, 610-612, 625, 626, 627, 628, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179, 193, 198, 202, 216, 232, 343, 345, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 41, 43, 44-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю "Еко-Комуненерго" (м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 34754224) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ 00039019) суму заборгованості за кредитом в розмірі - 45121774,19 грн.; суму заборгованості за процентами в розмірі - 20596156,34 грн., пеню за кредитом в розмірі - 1905332,11 грн., пеню за процентами в розмірі - 1417153,79 грн., судовий збір в розмірі - 68820,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині - в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 28.10.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа №922/3658/13