Постанова № 34447180, 24.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3495/13-а

24 жовтня 2013 року 15год. 53хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача:представник Клочек Г.В.,

відповідача: представник Білик М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Малого приватного підприємства фірма "Ямуна"

доДержавної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ :

Мале приватне підприємство-фірма «Ямуна» (далі по тексту - МПП-фірма «Ямуна») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі по тексту - ДПІ у м. Рівному) (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 21.10.2013) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 03.09.2013 №0004212342 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3 850 грн. за основним платежем та 1 925 грн. за штрафними санкціями;

від 03.09.2013 №0004222342 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ДПІ у м. Рівному неправомірно визначено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3 850 грн. за основним платежем та 1 925 грн. за штрафними санкціями та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3 367 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1 834 грн., оскільки висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Лігран» у серпні 2012 року не грунтується на нормах чинного законодавства.

Вказує, що господарські операції мали реальний характер, що підтверджується виписаними ТОВ «Лігран» податковими накладними, а податок на додану вартість в повному обсязі був віднесений до податкового кредиту звітнього періоду. Окрім того, зазначає, що до перевірки позивачем було представлено всі первинні документи, а тому висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Лігран» є безпідставними. Просив позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, викладених у ньому, просила суд його задовольнити.

Відповідач адміністративний позов не визнав про що подав письмові заперечення.

В обгрунтування заперечень вказує, що до первірки МПП-фірмою «Ямуна» не було надано документів, що підтверджують транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей, доручень на отримання уповноваженою особою товару.

Окрім того, відповідач покликається на абзац 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідач наголошує, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Оскільки, під час перевірки податковим органом було встановлено факт відсутності здійснення реальності господарської операції у зв'язку із ненаданням документів, які б підтверджували придбання товару у ТОВ «Лігран». Сама по собі наявність податкової накладної не є беззаперечним доказом здійснення господарської операції. Окрім того, податковим органом встновлено факт виписки податковї накладної у часі раніше, ніж здійснення придбання товару, що беззаперечно свідчить про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Лігран». Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечила, просила у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено що, у період з 12.08.2013 по 17.05.2013 ДПІ у м. Рівному була проведена планова виїзна документальна перевірка Малого приватного підприємства-фірми «Ямуна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 за результатами якої складено акт від 22.08.2013 №623-17-16-22-01/30352116.

Висновками акта перевірки було встановлено порушення позивачем:

п.44.1 ст.44 розділу ІІ, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 43 567 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 - 39 717 грн., за 3 квартал 2012 в розмірі 3 850 грн.;

п.44.1 ст.44 розділу ІІ, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення (рядок 19 Декларації з ПДВ) за серпень 2012, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (рядок 23.2 Декларації з ПДВ) за вересень 2012 у розмірі 3 667 грн.

На підставі результатів перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.09.2013 №0004212342 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3 850 грн. за основним платежем та 1 925 грн. за штрафними санкціями та №0004222342 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3 367 грн. за основним платежем та 1 834 грн. за штрафними санкціями.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Судом встановлено, що у серпні 2012 року позивачем було укладено з ТОВ «Лігран» договір купівлі-продажу №1208/06-1 від 06.08.2012. Предметом вказаного договору є поставка харчових продуктів (Т-1, а.с.70-72).

06.08.2012 ТОВ «Лігран» було виписано податкову накладну №305 на придбання сухарів паніровачних в сумі 16 333,33 грн., у т.ч. ПДВ 3 667,67 грн. та видаткову накладну №305 від 06.08.2013 на суму 16 333,33 грн., у т.ч. ПДВ 3 667,67 грн (Т-1, а.с.73-74).

В підтвердження перерахування коштів ТОВ «Лігран» позивачем було представлено виписку банку від 06.08.2012 про перерахування коштів в сумі 20 000 грн. (Т-1, а.с.75).

Суд погоджується з висновками податкового органу про відсутність реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Лігран» зважаючи на наступне.

Так, судом досліджено акт оприбуткування від 06.08.2012 року (Т-1, а.с.111) та пояснення директора МПП-фірми «Ямуна» Забужко В.О. з яких судом встановлено, що оприбуткування товарно-матеріальних цінностей підприємством було зроблено 06.08.2013, а сам товар позивачем отримано 08.08.2013 (Т-1, а.с.156).

У судовому засіданні представник позивача підтвердила, що придбаний товар було замовлено та оприбутковано 06.08.2013, про що виписано видаткову та податкову накладну, а товарно-матеріальні цінності фатично отримано 08.08.2013 відповідно до акта здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) №78 від 08.08.2012 (Т-1, а.с.110). Також, з пояснень представник позивача вбачається, що товар доставлявся транспортом на замовлення позивача, що підтверджується заявкою-договором № 07.08.20012-1 від 07.08.2012, укладеного з фірмою «Агіс». (Т-1, а.с.157).

За таких обставин суд приходить до висновку, що вказана господарська операція не має реального характеру зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені в п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачається, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 цього Положення передбачено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Проте зазначеними положеннями закону не передбачається можливість складення первинних документів раніше, ніж факт здійснення господарської операції.

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лігран».

Суд відхиляє доводи представника позивача на наявність всіх первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки на думку суду, оформлення податкової накладної та оприбуткування товару раніше, ніж факт здійснення господарської операції (поставка товару позивачеві) суперечить вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та свідчить лише про відсутність реальної мети здійснення платником податків господарських операцій.

Окрім того, судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ складено акт від 28.12.2012 №7250/224, яким не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «Лігран» на МПП-фірму «Ямуна».

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на включення до складу валових витрат, витрат у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними документами. Приймаючи до уваги, що докази реальності вказаних господарських операцій відсутні, відповідачем доведена правомірність нарахування позивачеві суми зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Разом з тим, суд вважає зазначити, що аналогічного висновку дійшла колегія суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалах суду від 04.04.2013 № К/9991/42260/11 та від 08.10.2013 № К/800/9927/13, в яких суд зазначив, що для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем не доведено неправомірності прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень, в той же час як ДПІ у м. Рівному спростовано належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог позивача.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Підстави для застосування ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Малого приватного підприємства фірма "Ямуна" відмовити повністю

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.