Постанова № 34445014, 22.10.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 914/973/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - Микусевич О. М. (представник за довіреністю).

від відповідача (скаржника) - Мелех С.О. - директор, Басюк Г.Т. (представник за довіреністю).

розглянувши апеляційну скаргу Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА" б/н б/д

на рішення господарського суду Львівської області від 19.06.2013р. (суддя Щигельська О.І.)

у справі за № 914/973/13-г

за позовом: Публічного акціонерного товариства"Оболонь", м. Київ,

до відповідача: Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА", м.Дрогобич, Львівська область,

про стягнення 47369,16 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

за зустрічним позовом: Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА", м.Дрогобич, Львівська область,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Оболонь", м. Київ,

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86 000,00 грн. недоотриманого прибутку

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 19.06.2013р. у справі № 914/973/13-г первісний позов задоволено. Стягнуто з Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА" на користь Публічного акціонерного товариства "Оболонь" 47396,16грн. вартості продукції та 1720,50грн. судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду щодо задоволення первісного позову мотивоване тим, що згідно договору при псуванні продукції та тари, порушенні термінів реалізації продукції, неповерненні продукції та тари на вимогу, які передані Зберігачеві, по його вині, зберігач зобов'язаний відшкодувати вартість продукції та тари та відшкодувати всі спричинені своєю діяльністю або бездіяльністю збитки та упущену вигоду. Однак відповідач свої зобов'язання не виконав, не повідомив позивача про сплив строку реалізації продукції, як це передбачено договором. В результаті строк реалізації продукції, яка знаходилася на зберіганні у відповідача, минув.

Рішення суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини. Проте, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами жодної із наведених складових.

В апеляційній скарзі та в уточненнях до неї, зокрема, в уточненнях від 22.10.2013 року, відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити. Мотивує свої вимоги тим, що позивач як поклажодавець порушив умови договору щодо обов'язку забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Апелянт намагався повернути позивачу передану на зберігання продукцію, проте позивач безпідставно відмовився від прийняття продукції зі зберігання. Крім того, зазначає, що судом не враховано, що скаржником було повернуто позивачу тару - європіддони (3шт.), піддони фірмові (14 шт.), прокладка п/проп Гостомель (186 шт.), та продукцію - вода мінеральна Оболонська 2л. (360 шт.), всього на суму 10004,40 грн. згідно товарно-транспортної накладної від 19.03.2013 року.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це тим, що позивачем 28.02.2013 року було направлено вимогу відповідачу про повернення продукції та тари на суму 68376,0 грн. з відповідального зберігання. Однак позивач відмовився шляхом проставлення відповідної відмітки від прийняття продукції за товаро-транспортною накладною від 19.03.2013 року у зв'язку з тим, що строк реалізації продукції на той час минув. У свою чергу, відповідачем порушено договірне зобов'язання про повідомлення позивача про сплив строку реалізації продукції.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції - скасувати частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ЗАТ "Оболонь" (на даний час - ПАТ "Оболонь", позивач за первісним позовом) та Малим колективним підприємством фірмою (далі МКП) "ГеяНА" (відповідач за первісним позовом) укладено договір відповідального зберігання продукції та тари №72 від 01.10.2010р., відповідно до якого позивач передає відповідачу продукцію та тару на відповідальне зберігання, а відповідач здійснює відповідальне зберігання продукції та тари в узгоджені терміни на умовах договору та з правом подальшої купівлі прийнятої продукції на умовах даного договору та договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами.

Згідно п. 6.1. Договору даний договорі укладено на строк в один рік, який рахується з дати укладення даного договору. При відсутності письмових заперечень, дія даного договору продовжується на новий річний термін. По закінченні вищевказаного терміну умови Договору продовжують діяти стосовно всіх партій товару та тари, які до цього моменту знаходяться на зберіганні у Зберігача і розрахунок за якими не завершено.

На виконання п.1.2 договору, позивач передав на відповідальне зберігання продукцію та тару згідно товарно-транспортних накладних та актів прийому-передачі.

Станом на 27.02.2013 року на відповідальному зберіганні у відповідача за первісним позовом знаходилася продукція та тара позивача за первісним позовом на суму 68 376,0 грн.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності……………………………………………………,,,,,,,,,,.

Згідно п.2.1.9 договору відповідач зобов'язувався повернути всю отриману продукцію та прийняту тару в цілісності та в повному обсязі після закінчення терміну дії даного договору, або на вимогу позивача (письмову або усну) в будь-який час, що зазначений в вимозі позивача.

Позивачем 28.02.2013р. направлено відповідачу за первісним позовом вимогу №602/0/2-13 від 27.02.2013р. про повернення ПАТ "Оболонь" продукції та тари з відповідального зберігання в термін до 07.03.2013 року, а у разі неповернення - сплатити її вартість на підставі п.9.1. Договору (а.с. 55 Т.1).

Відповідач за первісним позовом у листі №25 від 06.03.2013р. звернувся до позивача за первісним позовом з вимогою самостійно забрати продукцію та тару з відповідального зберігання із завчасним повідомленням про час її вивезення (а.с.159 Т.2).

19.03.2013р. позивач транспортним засобом з'явився до відповідача на склад для вивезення продукції та тари з відповідального зберігання. Однак, при обстеженні продукції було виявлено, що у продукції, яка знаходиться на складі, минув термін реалізації, а саме: пиво Оболонь світле 2 л, 540шт. терміном реалізації до 03.11.2012р., пиво Жигулівське 2 л, 300шт. терміном реалізації до 22.10.2012р., пиво Злата Прага 1л, 60шт. терміном реалізації до 26.11.2012р., пиво Десант Світле 1л, 900шт. терміном реалізації до 18.10.2012р., пиво Десант Міцне 1л, 300шт. терміном реалізації до 13.11.2012р., пиво Ячмінний колос 1л, 60шт. терміном реалізації до 08.11.2012р., пиво Десант міцне 0,5л, 500шт. терміном реалізації до 10.12.2012р., пиво Хайк Урбан 0,5л, 2900шт. терміном реалізації до 25.09.2012р., напій Живчик Унік 2л, 120шт. терміном реалізації до 30.11.2012р., напій Живчик зі смаком груші 2л, 270шт. терміном реалізації до 30.11.2012р., напій Живчик зі смаком груші 1л, 540шт. терміном реалізації до 05.12.2012р., м/в Оболонська сл/газ 2л. 240шт. терміном реалізації до 16.10.2011р., що підтверджується актом, складеним 19.03.2013р. (а.с.157 Т.2). Представники МКП фірма «Геяна» від підписання Акту відмовилися, про що також складено відповідний Акт від 19.03.2013 року (а.с.163 Т.2).

Позивач за первісним позовом відмовився від вивозу такої продукції, що шляхом письмової відмітки зазначено в Акті № 000000017 від 19 березня 2013 року (а.с.165 Т.2.), мотивуючи це спливом строку реалізації продукції.

Згідно бухгалтерської довідки ПАТ "Оболонь" та Акту звіряння розрахунків (а.с.126-127 Т.2), вартість продукції, яка знаходилася на відповідальному зберіганні у відповідача, строк реалізації якої минув, і тари, які відмовився забрати позивач, становить 47396,16 грн., яку і просив стягнути позивач за первісним позовом з відповідача за первісним позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог (а.с.113-115 Т.2)).

Відповідач за первісним позовом зазначає, що у вищезазначену заявлену суму стягнення - 47396,16 грн. позивачем за первісним позовом помилково включено і таку продукцію та тару, яку він насправді прийняв згідно товаро-транспортної накладної від 19.03.2013 року

Апеляційний суд вважає, що такі твердження відповідача за первісним позовом є правомірні та підставні і підтверджуються матеріалами справи, зокрема, товаро-транспортною накладною № 000000017 від 19.03.2013 року.

Так, з товаро-транспортної накладної № 000000017 від 19.03.2013 року вбачається, що представники ПАТ «Оболонь» відмовилися забрати частину протермінованої продукції від Зберігача, про що в накладній зроблено відповідну письмову відмітку. Разом з тим, з даної накладної вбачається, що представниками ПАТ «Оболонь» було прийнято мінеральну воду «Оболонську», 2л. (360 шт.), європіддон (3шт.), піддон фірмовий (14 шт.), прокладка п,/проп. Гостомель (186 шт.) та тару під товаром пляшку 0,5 вис. Тип ВКП темна, ящик фірмовий, пляшка тип Хайк 0,5 л. (а.с. 165 Т.2). Акт підписано представниками обох сторін.

Загалом вартість прийнятої позивачем за первісним позовом тари та продукції складає 10025,0 грн. (європіддони 3шт. - 126, 0 грн. (а.с.54Т.1.), прокладки п/проп Гостомель 186 шт. - 8035,20 грн. (а.с.52 Т.1), піддони фірмові 14 шт. - 705, 60 грн. (а.с.51 Т.1), мінеральна вода «Оболонська», 2л., 360 шт. - 1137,60 грн. (а.с.24-25 Т.1), та тару під товаром - пляшку 0,5 вис. Тип ВКП темна (0,30 грн.), ящик фірмовий (20,0 грн.), пляшка тип Хайк 0,5 л. (0,30 грн.) (а.с. 165 Т.2).

Отже, вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 10025,0 грн. - є безпідставною. Відтак, апеляційний господарський суд вважає, що в даній частині рішення господарського суду першої інстанції прийняте без урахування всіх фактичних обставин та матеріалів справи, а тому підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом про повернення решти вартості продукції з покликанням на п.п. 1.5., 9.1. Договору, ст.ст. 949, 951 ЦК України, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п.1.5 укладеного між сторонами договору, термін зберігання переданої на зберігання продукції, не повинен перевищувати термінів реалізації цієї продукції, для тари обмеження терміну зберігання не передбачаються. При зберіганні продукції зберігач зобов'язаний в письмовій формі (звіт) повідомляти Оболонь про закінчення терміну реалізації не пізніше дня, коли до закінчення терміну реалізації залишиться половина терміну зберігання по конкретній асортиментній одиниці продукції. Пунктом 8.1 договору передбачено, що зберігач зобов'язаний щомісячно до 03 числа поточного місяця подавати письмово Оболоні звіт про кількість продукції та тари на складі, з обов'язковим зазначенням в звіті перебігу термінів реалізації продукції.

Позивач за первісним позовом стверджує, що відповідачем за первісним позовом порушено вищезазначені договірні зобов'язання та зокрема, не повідомлено його у встановлені строки про закінчення терміну реалізації продукції, в результаті чого строк реалізації продукції, яка знаходилася на зберіганні у відповідача, минув.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Аналізуючи вищенаведені договірні умови відповідальності сторін, слід зазначити, що укладеним договором, зокрема, Розділом 9 договору, не передбачено відповідальності сторін за порушення вищезазначених зобов'язань, передбачених п.п. 1.5, 8.1 договору. Пункт 9.4. договору стосується непідписання актів звірок по продукції та тарі у встановлений термін.

Таким чином, за даних обставин позивач вправі застосувати правові наслідки, передбачені законом, зокрема, ЦК України, у випадку порушення зазначених договірних зобов'язань.

Згідно п 9.1 укладеного договору при неповерненні продукції та тари на вимогу Оболоні, порушення термінів реалізації продукції, зберігач зобов'язаний відшкодувати вартість продукції та тари та відшкодувати всі спричинені своєю діяльністю або бездіяльністю збитки та упущену вигоду Оболоні.

Позивач у своїх доводах трактує поняття «терміну реалізації продукції» фактично ототожнюючи його з терміном придатності товару.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не розкриває поняття терміну реалізації продукції. Натомість ЦК України містить поняття гарантійного строку та строку придатності товару.

Однак, враховуючи всі матеріали справи, вбачається, що відповідачем як зберігачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на порушення саме термінів реалізації продукції. Відповідно до договору відповідачем не було укладено договору купівлі продажу щодо відповідної партії товару.

Укладеним договором не передбачено обов'язку зберігача самостійно розпоряджатися продукцією та доставляти її власними засобами позивачу за первісним позовом за умови закінчення терміну зберігання продукції. У зберігача договором передбачено лише право купівлі продукції, яка перебуває на відповідальному зберіганні, на власний розсуд, а не такий обов'язок.

Сплив строку реалізації продукції не є наслідком неподання зберігачем звіту, передбаченого п.1.5 договору, як про це зазначає позивач за первісним позовом.

Згідно ст.949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Щодо неповернення продукції, то слід зазначити, що зберігачем не було вчинено дій на неповернення продукції, ним не чинилося перешкод у поверненні продукції. Позивач відмовився забрати частину продукції у зв'язку зі спливом термінів реалізації продукції на підставі ст.ст. 949, 951 ЦК України.

Однак у ст.ст. 949, 951 ЦК України не передбачено права поклажодавця на відмову від прийняття протермінованої продукції від зберігача.

Позивач за первісним позовом в обґрунтування підставності своїх вимог покликається на норму ч.1 ст. 951 ЦК України, згідно якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Однак, скаржником (зберігачем) не завдано збитків втратою (нестачею) чи пошкодженням речі, що передана на зберігання (продукції та тари). Докази цього в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, позивач, покликаючись на таку норму ЦК України, не ставить вимогу про відшкодування збитків.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом є необґрунтованими, а відтак рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову слід скасувати, та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову.

Крім того, у зустрічній позовній заяві відповідач просив зобов'язати позивача забрати свій товар із складів відповідального зберігання МКП фірма "ГеяНА" та стягнути з ПАТ "Оболонь" недоотриманий прибуток в сумі 86000,00грн. Підставою для задоволення позову відповідач вважає необґрунтоване припинення поставки ПАТ "Оболонь" продукції та тари на склад МКП фірма "ГеяНА" з 11.10.2012р., у зв'язку із чим відповідачу завдано збитків.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні зустрічного позову. У своїй апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом (скаржник) не наводить жодних доводів на підтвердження обставин, зазначених у зустрічній позовній заяві, та просить відмовити у задоволенні первісного позову.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічна норма передбачена ст. 623 ЦК України.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.614 ЦК України).

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вищенаведених складових відповідальності та завдання збитків відповідачем за зустрічним позовом.

Враховуючи обставини справи та вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність належних підстав для задоволення зустрічного позову.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції частково прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а тому підлягає частковому скасуванню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Якщо у задоволенні позову відмовлено - то судовий збір залишається на позивачу.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Крім того, слід врахувати, що у разі, коли в апеляційному порядку оскаржується судове рішення, яке прийнято за наслідками розгляду первісного і зустрічного позовів, то якщо скаржник не згоден з таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів.

З матеріалів справи, апеляційної скарги та уточнень до неї, пояснень в судових засіданнях, вбачається, що скаржник не погоджується лише з прийнятим за первісним позовом рішенням.

Відтак, у зв'язку з відмовою в задоволенні первісного позову судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на позивача за первісним позовом ПАТ «Оболонь. У зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову судом першої інстанції та залишення такого рішення без змін судом апеляційної інстанції, судовий збір за розгляд справи за зустрічним позовом у першій інстанції слід також покласти на позивача за зустрічним позовом. У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом МКП фірма "ГеяНА" слід стягнути 860,25 грн. судового збору, сплаченого скаржником при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА" б/н б/д - задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 19.06.2013р. у справі № 914/973/13-г в частині задоволення первісного позову Публічного акціонерного товариства «Оболонь» до Малого колективного підприємства фірма "ГеяНа» про стягнення вартості неповернутої продукції та тари у розмірі 47396,16 грн. - скасувати. В цій частині прийняти нове рішення.

У задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Оболонь» до Малого колективного підприємства фірма "ГеяНа» про стягнення вартості неповернутої продукції та тари в розмірі 47396,16 грн. - відмовити.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 19.06.2013р. у справі № 914/973/13-г - залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Оболонь" (м.Київ, вул.Богатирська, буд.3, код ЄДРПОУ 05391057) на користь Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА" (м.Дрогобич Львівської області, вул. Пилипа Орлика, буд.3А, код ЄДРПОУ 22367161) 860, 25 грн. судового збору.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 25.10.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Марко Р.І.