Рішення № 34440527, 30.10.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22ц/778/4713/13 р. Головуючий у 1 інстанції: Марченко Н.В.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2013 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

Суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

При секретарі: Мосіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Перший Український міжнародний банк» (ПАТ «ПУМБ»), третя особа: ОСОБА_3, про визнання припиненим договору іпотеки, за позовом третьої особи із самостійними позовними вимогами ОСОБА_5 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, ОСОБА_4, третя особа: ПАТ «Перший Український міжнародний банк» про визнання права власності,

за апеляційними скаргами ПАТ «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 6 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ПАТ «Перший Український міжнародний банк» (далі - Банк) звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначав, що 28 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №6142272 із змінами та доповненнями відповідно до договорів №№8116656, 8117861 від 30 вересня 2009 року та №9505453 від 30 серпня 2910 року, за умовами яких ОСОБА_3 був наданий кредит у розмірі 45 920 доларів США зі строком повернення до 28 березня 2018 року, з оплатою 13,99% відсотків річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 28 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір № 6256514 за умовами якого остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, оціночною вартістю 331 286 грн.

ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, з 28 листопада 2011 року припинила вносити щомісячні платежі, внаслідок чого станом на 27 січня 2013 року заборгованість склала 48 174,21 долари США та 53 975, 42 грн., із яких 41 401,91 доларів США - за тілом кредиту; 6 772,30 доларів США - за відсотками за період з 28.11.2011 по 27.01.2013 р. ; 14 372,53 грн. - пені; 39 602, 89 грн. - штрафу.

10 і 11 грудня 2011 року на адресу відповідачів Банк направив письмові вимоги про дострокове повернення кредиту, які останні не виконали, борг не погасили.

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом. Звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Банку за кредитним договором відповідно до положень ст.ст.39, 41 Закону України „Про іпотеку" шляхом реалізації його на прилюдних торгах за початковою ціною згідно з експертною оцінкою суб'єкта оціночної діяльності, залученого органом державної виконавчої служби у ході виконання судового рішення.

Заперечуючи проти позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, у травні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до Банку про визнання договору іпотеки припиненим з підстав, передбачених ст.559 ЦК України. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з нею як з майновим поручителем не були узгодженні зміни до кредитних договорів у 2010 і 2011 роках, які призвели до збільшення обсягу відповідальності боржника. Крім того, Банком пропущений передбачений ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, що являється безумовною підставою для припинення поруки.

У травні 2013 року третя особа із самостійними позовними вимогами ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Заводської районної адміністрації м.Запоріжжя, третя особа ПАТ «ПУМБ» про визнання права власності на 2/3 частки іпотечної квартири. Зазначав, що при приватизації спірної квартири у 1995 році були порушені його житлові права, оскільки він хоч і не був зареєстрований в ній, проте як студент денного відділення вищого навчального закладу, розташованого за межами Запоріжжя, зберігав за собою право користування житлом, а, отже, і право на його приватизацію в 1/3 частці. Крім того, у 1998 році після смерті одного із співвласників квартири він сплатив ОСОБА_4 2 000 доларів США, що становило вартість ще 1/3 частки квартири. Посилаючись на вказані обставини, просив про визнання за ним права власності на 2/3 частки іпотечного майна, визнавши причини пропуску позовної давності поважними.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 6 серпня 2013 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №6142272 від 28 березня 2008 року у сумі 48 174, 21 долари США та 53 975, 42 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_4, з проведенням прилюдних торгів з початковою ціною реалізації на рівні не нижчому за звичайної ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках на користь Банку 3 441 грн. судових витрат.

Позови ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі про зміну судового рішення Банк зазначає, що за формою і змістом рішення не відповідає вимогам ст. 39 Закону України „Про іпотеку" і ст.ст.213-216 ЦПК України. На думку Банку, суд фактично звільнив боржника ОСОБА_3 від відповідальності за невиконання умов кредитного договору, безпідставно відмовив у стягненні з відповідачів 300 грн. - витрат Банку, понесених ним при розміщенні оголошення в газеті в порядку ст.75 ч.9 ЦПК України.

Третя особа із самостійними позовними вимогами ОСОБА_5 просить скасувати судове рішення і задовольнити його вимоги про визнання за ним права власності на 2/3 частки квартири, посилаючись на порушення судом норм ст.220 ЦК України і житлового законодавства.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_5 необґрунтована і такою, що не підлягає задоволенню у зв'язку із наступним.

Встановлено, що 28 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 6142272 із змінами та доповненнями відповідно до договорів №№ 8117861, 8116656 від 30 вересня 2009 року, №9505453 від 30 серпня 2010 року, за умовами якого останній був наданий кредит на суму 45 920 доларів США зі строком повернення до 28 березня 2018 року, з оплатою 13,99% відсотків річних (том1: а.с.17-34).

28 березня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком і ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 69,52 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м, оціночною вартістю 331 286 гривень (том1: а.с. 35-40).

30 вересня 2009 року і 30 серпня 2010 року у зв'язку із змінами до кредитного договору сторонами були внесені відповідні зміни і до договору іпотеки, про що були укладені відповідні додаткові нотаріально посвідчені договори (том1: а.с.41- 50).

ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, з 28 листопада 2011 року припинила вносити щомісячні платежі, внаслідок чого станом на 27 січня 2013 року заборгованість склала 48 174,21 долари США та 53 975, 42 грн., із яких 41 401,91 доларів США - за тілом кредиту; 6 772,30 доларів США - за відсотками за період з 28.11.2011 по 27.01.2013 р. ; 14 372,53 грн. - пені; 39 602, 89 грн. - штрафу (том1: а.с.11-13).

Розмір заборгованості відповідачами не оспорюється.

10 грудня 2012 року Банк направив боржникові і іпотекодавцю досудову вимогу про погашення боргу, яка останніми залишена без відповіді (том1: а.с.61-65).

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відмовляючи Банку у задоволенні позову про стягнення з позичальника заборгованості за кредитом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що одночасне стягнення боргу з боржника і звернення стягнення на іпотечне майно призведе до подвійної відповідальності боржника. Проте суд не звернув уваги на те, що особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця.

Суд не звернув уваги на роз'яснення, викладені у п. 23 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" в яких зазначено, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на заставлене майно, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог та наявності заборгованості.

Разом з тим, з рішенням суду в цій частині у повній мірі погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Так, ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" передбачають процедуру задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна на підставі рішення суду.

При цьому резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Зокрема, у ньому обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателем з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації тощо.

Однак, резолютивна частина рішення суду наведеним вимогам закону не відповідає, оскільки в ній не зазначені загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

Зазначені порушення норм матеріального права є обов'язковою підставою для зміни судового рішення, оскільки унеможливлюють виконання рішення суду відповідно до закону, тому колегія суддів, відповідно до ст.309 ЦПК України вважає за можливе змінити судове рішення, доповнивши резолютивну частину зазначенням всіх складових боргових вимог Банку.

Суд першої інстанції допустився помилки і при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Оскаржуваним рішенням з відповідачів на користь Банку стягнуто в рівних частках 3441 грн. - компенсації судових витрат зі сплати судового збору.

Проте суд не врахував, що відповідно до ст.79 ч.3 п.6 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати сторони, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 викликалася у судове засідання, призначене на 22 липня 2013 року, в порядку, передбаченому ч.9 ст.74 ЦПК України - через оголошення у пресі (том1: а.с.208-210). Вартість розміщення оголошення у пресі складає 300 грн., які сплачені Банком редакції газети „Запорізька правда", що підтверджується копією відповідних платіжних документів ( том1: а.с.202-203).

Вказані кошти на підставі ст.88 ЦПК України підлягала стягненню з боржника ОСОБА_3 на користь Банку в рахунок компенсації судових витрат.

При подачі апеляційної скарги Банком сплачено 1720 грн. 50 коп. (том2:а.с.1)

Таким чином, відповідно до ст.88 ч.1, 5 ЦПК України понесені Банком судові витрати при розгляді справи в суді першої і апеляційної інстанції підлягають розподілу у такий спосіб: з відповідача ОСОБА_3 на користь Банку підлягають стягненню 3741 грн (три тисячі сімсот сорок одна гривня), з відповідача ОСОБА_4 - 1720 грн. 50 коп. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.).

Відмовляючи ОСОБА_5 у вимогах про визнання за ним права власності на 2/3 частки спірної квартири, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що приватизацію житла третя особа із самостійними позовними вимогами у передбаченому законом порядку не оспорила, вимоги про визнання свідоцтво про право власності на квартиру не заявляла. Рішення суду від 3 лютого 2004 року, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на частку в спірній квартирі ОСОБА_5 також не оскаржувалося. Договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в порядку, передбаченому ст.ст.47,227 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), останніми не укладався. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_4 права власності на 2/3 частки квартири з визнанням такого права за ОСОБА_5

В зазначеній частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і судом апеляційної інстанції відповідно до ст.303 ч.1 ЦПК України не переглядалося.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 6 серпня 2013 року в частині відмови ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 6142272 від 28 березня 2008 року із змінами та доповненнями відповідно до договорів №№ 8117861, 8116656 від 30 вересня 2009 року, №9505453 від 30 серпня 2010 року, яка станом на 27 січня 2013 року становить 48 174,21 долари США (сорок вісім тисяч сто сімдесят чотири долари США 21 цент) та 53 975, 42 грн. (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 42 копійки), із яких 41 401,91 доларів США - за тілом кредиту; 6 772,30 доларів США - за відсотками за період з 28.11.2011 по 27.01.2013 р. ; 14 372,53 грн. - пені; 39 602, 89 грн. - штрафу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» 3 741 грн. - компенсації судових витрат.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити.

Позов ПАТ «Перший Український міжнародний банк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 6142272 від 28 березня 2008 року із змінами та доповненнями відповідно до договорів №№ 8117861, 8116656 від 30 вересня 2009 року, №9505453 від 30 серпня 2010 року, укладеним між ПАТ «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_3, яка станом на 27 січня 2013 року становить 48 174,21 долари США та 53 975, 42 грн., із яких 41 401,91 доларів США - за тілом кредиту; 6 772,30 доларів США - за відсотками за період з 28.11.2011 по 27.01.2013 р. ; 14 372,53 грн. - пені; 39 602, 89 грн. - штрафу, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 69,52 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м, яка належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності №1489 від 28 квітня 1995 року, виданого Виконавчим комітетом Заводської районної Ради народних депутатів міста Запоріжжя, та на підставі рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 3 лютого 2004 року, шляхом продажу її з прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» в рахунок компенсації судових витрат 1 720 грн. 50 коп. (одну тисячу сімсот двадцять гривень 50 копійок).

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Савченко О.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Стрелець Л.Г.