Ухвала суду № 34440256, 28.10.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/5820/13 Головуючий 1-ї інстанції - Іванова І.В.

Справа № 2012/5096/2012 Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: кредитні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 17» жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової Т.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі: Попій Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_1 про стягнення прострочених відсотків та пені за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» про визнання недійсним кредитного договору та визнання договору іпотеки припиненим,-

ВСТАНОВИЛА:

19 грудня 2011 року публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру» (далі - ПАТ «Банк Кіпру») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення прострочених відсотків та пені за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначив, що 30 травня 2008 року між акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк» (далі - АБ «АвтоЗАЗбанк»), правонаступником якого щодо усіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк Кіпру», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 09/2008-Л, відповідно до якого банком відкрито на ім'я ОСОБА_1 кредитну лінію на поточні потреби в розмірі 82 000,00 доларів США, а останній зобов'язався повернути кредит до 30 травня 2018 року та сплачувати відповідно до графіку погашення кредиту відсотки за його користування (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 2.2.6 кредитного договору позичальник - ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити банку відсоткову ставку за користування кредитом в розмірі 14,5 відсотків річних. У разі порушення строків повернення кредиту позичальник сплачує банку відсотки за неправомірне користування кредитом в розмірі 19,5 відсотків річних.

ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за користування ним, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про розірвання кредитного договору, стягнення грошових коштів та звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 серпня 2011 року кредитний договір № 2-580/11 від 30 травня 2008 року розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку суму заборгованості в розмірі 564 573,36 грн., пеню в розмірі 1 172,52 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначеним рішенням суду заборгованість стягнено станом на 04 серпня 2010 року, але у разі, якщо договір розірвано у судовому порядку, зобов'язання припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Таким чином, банк має право на отримання відсотків за період з 04 серпня 2010 року по 06 вересня 2011 року.

Продовж цього періоду заборгованість позичальника за простроченими відсотками склала 10 662,10 доларів США, що еквівалентно 84 995,06 грн., пеня за простроченими відсотками з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за цей період склала 12 656,51 грн.

Зважаючи на зазначене, позивач просив суд позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 84 995,06 грн. та пеню за простроченими відсотками в розмірі 12 656,51 грн.

ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував та звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Банк Кіпру» про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 червня 2013 року вищезазначені позови об'єднано в одне провадження.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 позовні вимоги доповнив вимогою щодо визнання договору іпотеки припиненим. При цьому посилався на те, що під час укладення між ним та АБ «АвтоЗАЗбанк» кредитного договору було порушено вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме банком не було надано інформацію про умови кредитування, не вказана орієнтована сукупна вартість кредиту. Зважаючи на зазначене наявні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним, а договору іпотеки припиненим.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року позов ПАТ «Банк Кіпру» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кіпру» заборгованість за простроченими відсотками за кредитним договором № 09/2008-Л від 30 травня 2008 року в розмірі 84 995,06 грн. та пеню за простроченими відсотками в розмірі 12 656,51 грн., судовий збір в розмірі 976,52 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Кіпру» про визнання недійсним кредитного договору № 09/2008-Л від 30 травня 2008 року відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити, у задоволенні позову ПАТ «Банк Кіпру» відмовити. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що під час розгляду справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для ухвалення законного та справедливого рішення, необґрунтовано не було прийнято до уваги, що з моменту набрання рішенням суду законної сили зобов'язання за кредитним договором припиняються. Таким чином, ПАТ «Банк Кіпру» не мав жодних правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення додаткової заборгованості. Крім того, ПАТ «Банк Кіпру» відповідно до норм цивільного законодавства не звертався до нього у досудовому порядку з вимогами щодо стягнення додаткової заборгованості на підставі розірваного правочину.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав.

Представник ПАТ «Банк Кіпру» проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Банк Кіпру» про стягнення заборгованості за кредитним договором по простроченим відсоткам та пені суд першої інстанції керувався тим, що на період дострокового розірвання кредитного договору розмір заборгованості за простроченими відсотками та пені був визначений станом на 06 вересня 2010 року. За період з 06 вересня 2010 року по 05 вересня 2011 року, час розірвання кредитного договору, заборгованість за простроченими відсотками та пеня не стягувалась, у зв'язку з чим ПАТ «Банк Кіпру» мало правові підстави для стягнення заборгованості за простроченими відсотками за зазначений період в розмірі 10 662,10 доларів США, що еквівалентно 84 995,06 грн. та пені в розмірі 12 656,51 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що вони підтверджуються зібраними по справі доказами та відповідають вимогам ст.ст. 526, 610, 1050, 1054 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами та не заперечується сторонами, що 30 травня 2008 року між акціонерним банком «АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого щодо усіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк Кіпру», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 09/2008-Л (а.с. 4-6).

Відповідно до умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 отримано від АБ «АвтоЗАЗбанк» кредитні кошти в сумі 82 000,00 доларів США строком з 30 травня 2008 року по 30 травня 2018 року зі сплатою за користування кредитом 14,5 відсотків річних.

Відповідно до п. 2.2.6.1. у разі невиконання п.2.2.3 кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати за користування відсотки у розмірі 21% річних за строковий кредит та 19,5 відсотків річних у разі порушення строків повернення кредиту за кожен день такого прострочення.

Продовж строку дії кредитного договору ОСОБА_1 покладених обов'язків щодо його погашення належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. ПАТ «Банк Кіпру» звернулося до суду з позовом про розірвання кредитного договору, стягнення грошових коштів та звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 серпня 2011 року кредитний договір розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку суму заборгованості в розмірі 564 573,36 грн., в рахунок погашення якої на користь ПАТ «Банк Кіпру» звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кіпру» пеню за простроченими відсотками з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ станом на 04 серпня 2010 року в розмірі 1 672,52 грн. (а.с. 7,8).

Зазначеним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 серпня 2011 року стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі, що виник станом на 04 серпня 2010 року.

Відповідно до ч.3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зважаючи на те, що рішення суду набрало законної сили лише 06 вересня 2011 року й на те, що аналіз приписів ч.3 ст. 653, ч.1 ст. 1048 ЦК, ч.2 ст. 1050 ЦК України свідчить про наявність правових підстав у ПАТ «Банк Кіпру» на отримання відсотків за кредитним договором за період з 04 серпня 2010 року по 06 вересня 2011 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову ПАТ «Банк Кіпру» про стягнення прострочених відсотків та пені за кредитним договором та вважає їх законними та обґрунтованими.

Що ж стосується відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору та визнання договору іпотеки припиненим, то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Судова колегія вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 стосовно того, що під час укладення кредитного договору було порушено ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постанову Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, щодо неповідомлення банком про умови кредитування, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не мав реальної можливості ознайомитися з умовами договору перед його підписанням з огляду на що вони є несправедливими та підлягають визнанню недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Аналіз приписів ст. 203, 215 ЦК України у системному зв'язку з положеннями ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та нормами Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року свідчить про те, що вимоги щодо повідомлення споживачу інформації про умови кредитування не встановлюють будь-яких вимог до змісту кредитного договору, а лише передбачають надання попередньої інформації про можливість в подальшому укласти кредитний договір. Цивільне законодавство не передбачає підставою для визнання кредитного договору недійсним ненадання такої інформації.

Судом апеляційної інстанції порушень, які б були підставою для визнання кредитного договору недійсним не встановлено, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно безпідставності посилання ОСОБА_1 щодо свідомого спонукання банком укласти кредитний договір в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому ст.ст. 19, 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог п.1 розділу II ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» № 3024-VI від 15 лютого 2011 року є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки припиненим, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що іпотека відповідно до ст.ст. 3, 17 ЗУ «Про іпотеку» має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Зважаючи на те, що доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором, тобто припинення основного зобов'язання, ОСОБА_1 як суду першої, так і апеляційної інстанції не надано, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Правових підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ч.1 ст. 314, ст.ст. 303, 304, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: