Ухвала суду № 34438756, 22.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3373/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "ЛІС-М" до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "ЛІС-М" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року адміністративний позов приватного підприємства "ЛІС-М" задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) та позивача не з'явилсь, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомлено, клопотань про відкладення розгляду справи не направлено.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, в період з 19.07.2013 року по 23.07.2013 року на підставі направлення від 18.07.2013 року №21, відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України та наказу Хмельницької ОДПІ №63 від 19.07.2013 року працівниками Хмельницької ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань підтвердження господарських відносин зі ТОВ "Веста-Дніпро" за березень 2011 року, результати якої оформлені актом №595/220/31593686 від 30.07.2013 року, на підставі якого відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення Форми «Р» від 07.08.2013 року №0001132200/7 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 10440,00 грн. та штрафними санкціями в сумі1,0 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення базується на викладених в акті перевірки №595/220/31593686 від 30.07.2013 року висновках відповідача щодо порушення позивачем п.198.1, п.198.3, ст.198 ПК України та заниження податку на додану вартість за 1 квартал 2011 року в сумі 10440, 0 грн. в зв'язку з віднесенням до податкового кредиту податку на додану вартість по операціях з придбання від ТОВ"Веста-Дніпро" товару, які фактично не здійснювались. Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи вищевказаний адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах Закону, а тому дії відповідача щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення є протиправними, а рішення за цих обставин повинно бути скасоване. Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 18.03.2011 року між ПП «ЛІС-М» та ТОВ «Веста-Дніпро» був укладений договір купівлі-продажу №КП1803, згідно до умов якого ПП «ЛІС-М» купує у ТОВ «Веста- Дніпро» насоси кріогенні БЕН-20 в кількості 2 шт., загальною вартістю 62640 грн. у т.ч. 10440 грн. ПДВ. На виконання вказаного договору ТОВ «Веста-Дніпро» передало ПП «ЛІС-М» насос кріогенний вартістю 30942 грн. у т.ч. ПДВ 5157 грн., за актом приймання-передачі від 18.03.2011 року та видатковою накладною від 18.03.2011 року №РН- 0001803, податковою накладною №1803 від 18.03.2011 року та насос кріогенний вартістю 31698 грн. у т.ч. 5283грн. ПДВ. за актом приймання-передачі від 23.03.2011 року та видатковою накладною від 23.03.2011 року. №РН-0002303, податковою накладною 2303 від 23.03.2011 року. Розрахунок за отримані кріогенні насоси проведений в безготівковому порядку, що підтверджується банківськими виписками по рахунку.

Транспортування насосів кріогенних згідно умов договору (п.4.1. договору купівлі-продажу) відбувалось за рахунок та транспортом позивача, що підтверджується подорожним листом вантажного автомобіля №787583 від 17.03.2011 року, товарно-транспортною накладною №315826 від 18.03.2011 року, подорожним листом вантажного автомобіля №787584 від 22.03.2011 року, товарно-транспортною накладною №315828 від 23.03.2011 року, наказами про службове відрядження №10 від 17.03.2011 року, №12 від 22 березня 2011 року, посвідченнями про відрядження водія ОСОБА_2, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, а також поясненнями в судовому засіданні свідка ОСОБА_2

Придбані ПП «ЛІС-М» кріогенні насоси введені в експлуатацію згідно наказів №6-03 від 18.03.2011 року та №8-03 від 23.03.2011 року, актів введення в експлуатацію від 18.03.2011 року та від 23.03.2011 року, встановлені на вантажні автомобілі підприємства (НОМЕР_1, НОМЕР_2).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктами 200.1 - 200.4 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 ст. 201 ПК України).

Отже, за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з купівлі товарів (робіт, послуг), які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Стосовно посилання податкового органу на неможливість здійснення контрагентами зобов'язань за договорами з позивачем, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки не були дослідженні первинні документи цього підприємства.

Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами , в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.