Рішення № 34434364, 28.10.2013, Вишгородський районний суд Київської області

28.10.2013 Справа № 363/3020/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.

при секретарі Сакаді О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Прокурора Вишгородського району до ОСОБА_1 та Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Держземагентсва у Київській області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в особі Державної інспекції сільського господарства України, у якому порушив питання про визнання протиправним і скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 835 від 18.11.2008 року про зміну функціонального використання земельної ділянки ОСОБА_1 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 696505 виданого 18.03.2009 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,3299 га, кадастровий номер 3221882400:20:245:0101 та скасування його державної реєстрації, про витребування згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в порядку віндикації на користь держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області з незаконного володіння ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки та визнання за державою права власності на неї.

Висунуті вимоги мотивує тим, що спірну земельну ділянку відповідачем набуто на підставі нікчемного договору купівлі-продажу від 18.11.2008 року.

Вказує, що спірну земельну ділянку в 2008 році ОСОБА_2 продав ОСОБА_1, а рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10.01.2013 року, яке набрало законної сили, визнано недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 344 від 5.906.2008 року про передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та державний акт про право власності на неї.

Також посилається на те, що рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки оформлено на підставі листа про надання дозволу, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та статей 6 і 21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації».

Крім того вважає, що зміну функціонального використання земель здійснено всупереч вимог Постанови КМУ від 11.04.2002 року № 502 «Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб», оскільки проект відведення земельної ділянки не перепогоджено, в технічній документації із землеустрою відсутні погодження природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, органів охорони культурної спадщини, а також всупереч вимог ст.ст. 20 і 22, п. 15 розділу Х перехідних положень ЗК України.

В суді прокурор позов підтримав з підстав викладених у ньому.

Представник Вишгородської РДА проти позову не заперечував.

Представник відповідача ОСОБА_1 вважав вимоги позову недоведеними, коли правові підстави для витребування землі від добросовісного набувача в справі відсутні й прокурором не обґрунтовані, оскільки земельна ділянка вибула з володіння держави саме з волі особи, що має право розпоряджатися нею - Вишгородської РДА. Нікчемності й недійсності правочину купівлі-продажу землі не вбачав, оскільки на момент його вчинення згідно ст. 203 ЦК України додержано всі вимоги Закону, коли підстав вважати такий правочин нікчемним безпосередньо на підставі Закону не має. Просив також застосувати по справі строки позовної давності.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи встановлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 243512, площею 1,3299 га з кадастровим номером 3221882400:20:245:0101, виданий 19.06.2008 року ОСОБА_2 визнано недійсним в судовому порядку, разом із розпорядженням Вишгородської РДА № 344 від 5.06.2008 року, на підставі якого цю земельну ділянку передано для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2

Рішення Вишгородського районного суду від 10.01.2013 року стосовно цього 4.07.2013 року набрало законної сили.

У той же час зазначене розпорядження райдержадміністрації про передачу земельних ділянок у власність є таким, що вичерпало свою дію фактом свого виконання, як ненормативний правовий акт одноразового застосування (правозастосовний акт індивідуальної дії), про що йдеться в Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 1-9/2009.

В подальшому, на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 835 від 18 листопада 2008 року ОСОБА_1, змінено функціональне використання земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва та 18 березня 2009 року видано новий державний акт на право власності серії ЯЖ № 696505.

Таким чином ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки.

Вказаним розпорядженням на підставі подання управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області згідно ЗК України та Постанови КМУ від 11.04.2002 року № 502 «Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» змінено функціональне використання земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва.

За твердженням у позові ОСОБА_2 спірну земельну ділянку 18.11.2008 року продав ОСОБА_1, що є нікчемним правочином згідно ст. 228 ЦК України, який порушує публічний порядок.

Разом з тим сам договір купівлі-продажу на підтвердження вказаного суду не представлено.

Будь-які письмові документи стосовно того, що проект відведення землі при зміні функціонального призначення не перепогоджувався, а розроблена при цьому технічна документація необхідних погоджень не містить, як це передбачено вимогами Постанови КМУ від 11.04.2002 року № 502, суду не представлено.

Прокурор клопотань стосовно приєднання до справи доказів на підтвердження тих чи інших обставин позову, чи здобуття цих доказів самим судом у спосіб передбачений ЦПК України перед судом не заявляв.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вимогами ст. 131 ЦПК України встановлено, що сторони зобов'язані подати свої докази суду до початку розгляду справи по суті (у випадку не проведення попереднього судового засідання).

Докази, подані з порушенням цих вимог (несвоєчасно), не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Відтак доводи позову стосовно незаконності розпорядження є бездоказовими і необґрунтованими.

Належні, допустимі й достатні докази на підтвердження викладених у позові обставин стосовно недотримання порядку зміни цільового призначення передбаченого Постановою КМУ від 11.04.2002 року № 502 суду не надано.

На підтвердження цих обставин прокурор загалом послався на «матеріали перевірки» і вважав достатнім факт такого загального посилання для доведення позову перед судом.

Безпідставними також є й посилання прокурора на порушення мораторію на продаж та зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок сільськогосподарського призначення згідно п.п. б) п. 15 Розділу Х перехідних положень ЗК України.

Зазначена норма Закону стосується земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення ОСГ, а також земельних часток (паїв).

Проте спірна земельна ділянка, що передана у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва згідно п. а) ч. 3 ст. 22 ЗК України до вказаних вище земель не відноситься.

Згідно вимог п. а) ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

Відповідно до вимог чинної на той час ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Наведені вище землі України (землі садівництва, огородництва, особистого селянського господарства, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва) за основним цільовим призначенням згідно п. а) ч. 1 ст. 19 ЗК України відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Зміну функціонального використання землі згаданим розпорядженням Вишгородської РДВ здійснено у відповідності з п. 8 Постанови від 11.04.2002 року № 502, з наступним використанням спірної земельної ділянки для сільськогосподарських потреб у розумінні приведених вище вимог Закону.

Порушень вимог Закону і зокрема вимог ст. 20 і ст. 22 ЗК України, які б порушили права Державної інспекції сільського господарства України, в даному випадку судом не встановлено. Доводи прокурора про інше на вимогах Закону не ґрунтуються.

Таким чином, підстав вважати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 835 від 18.11.2008 року протиправним і таким, що порушує чиїсь права та інтереси по справі не має.

Відтак законних підстав для визнання недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 835 від 18.11.2008 року та виданого ОСОБА_1 на його підставі (похідного від нього) державного акту на земельну ділянку суд не вбачає.

Необґрунтованими та недоведеними лишилися в суді й твердження у позові стосовно витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Цією нормою передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Спірне майно не може бути витребувано в порядку статей 387 і 388 ЦК України, підстав для застосування яких в цій справі з огляду на вимоги Закону (ст.ст. 140-149 ЗК України), а також встановлені по справі правовідносини, суд не вбачає.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами ст. 321 ЦК України про непорушність права власності.

З огляду на зазначені правовідносини, не змінює цих обставин і висновків, та не може стати підставою для задоволення позову також і рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10.01.2013 року.

Такого висновку при розгляді цієї справи суд дійшов, оскільки вказане судове рішення стосується земельної ділянки, яка на час того судового розгляду згідно Закону вже належала на праві власності іншій особі (ОСОБА_1 - відповідачеві в цій справі), а правовстановлюючі документи на земельну ділянку за попереднім власником у разі укладання договору купівлі-продажу втратили свою чинність (ст. 126 ЗК України).

Суд зазначає, що за змістом вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України нікчемним (абсолютно недійсним в силу імперативних вимог Закону) є той правочин, недійсність якого прямо і безпосередньо передбачено Законом, зокрема ст.ст. 221, 226, 228, 547, ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 224 ЦК України. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови і визнання недійсним його судом не вимагається у випадку якщо не відбулося нотаріальне посвідчення договору, державна реєстрація права власності тощо.

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В справі не має даних, що на момент відчуження землі (набуття на неї права власності ОСОБА_1) існували будь-які обставини, які б доводили недотримання сторонами правочину на той час вимог ст.ст. 203 і 215 ЦК України.

З поданих доказів й виниклих правовідносин не можна дійти висновку, що відчуження землі (набуття на неї права власності ОСОБА_1), є наслідком умислу та дій спрямованих на порушення прав і свобод держави, територіальної громади, незаконне заволодіння майном тощо (ст. 228 ЦК України).

Скасування в подальшому (майже через 5-ть років) самого тільки розпорядження Вишгородської РДА № 344 від 5.06.2008 року про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та похідного від нього державного акту на землю не містить у собі ознак нікчемності (незаконності) правочину стосовно відчуження майна на користь ОСОБА_1 та не містить у собі ознак вибуття майна з володіння власника не з волі останнього, у розумінні вимог п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки на той час майно передано уповноваженою особою - Вишгородською РДА у власність ОСОБА_2 згідно вимог ст.ст. 17, 116, 118 ЗК України.

Крім того за змістом ст.ст. 387 і 388 ЦК України віндикація застосовується до особи, яка набуває право на майно на підставі подальших правочинів (другого, третього, четвертого і т.д.), чого в цій справі не встановлено.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Так, без законних підстав не можна ставити під сумнів право особи мирно володіти своїм майном, як це гарантовано статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Принцип верховенства права складається з принципів передбачуваності, правової визначеності, певності законів та нормативно-правових актів.

Відтак доводи позову мотивовано чинниками, що безпосередньо на нормах Закону не ґрунтуються.

Таким чином порушених прав, свобод чи інтересів осіб, в інтересах яких пред'явлено позов прокурором, які б підлягали захистові судом, у цій справі не встановлено.

Відтак у зволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя