Ухвала суду № 34431139, 28.10.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/1486/13-ц Провадження № 22-ц/772/3382/2013Головуючий в суді першої інстанції:Заярний А.М.Категорія: 32Доповідач: Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сороки Л.А., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю, -

В с т а н о в и л а :

В травні 2013 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю, якою просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь 287,45 грн. витрат на придбання ліків, 4 000 грн. моральної шкоди та 2 000 грн. витрат за надання правової допомоги адвокатом.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 287,45 грн., моральну шкоду у розмірі 4 000 грн., судові витрати в розмірі 917,60 грн. на правову допомогу та на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Зазначила, що рішення суду вважає таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримала свою апеляційну скаргу, просить її задовольнити. Пояснила, що рішення вважає незаконним через те, суд не врахував, що вона і відповідач ОСОБА_3 повністю розрахувалися із позивачем ОСОБА_4: вона і ОСОБА_3 та інші винні особи: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 разом відкшоудвали позивачу 287 гр. матеріальної шкоди і 4 000 гр. моральної шкоди, при цьому особисто вона коштів не давала, а за неї заплатили інші винні особи, а вона їм колись поверне сплачену за неї суму. Відповідної розписки чи інших письмових доказів вона не має.

Відповідач ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити, пояснивши, що апеляційну скаргу на рішення суду не подавала і не надавала повноважень ОСОБА_2 представляти її інтереси. Також пояснила, що разом із ОСОБА_2 та іншими винними особами відшкодувала позивачу шкоду, але особисто своїх коштів вона не передавала потерпілій, за неї сплатили її частку ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а вона їм має повернути у майбутньому сплачену за неї її частку. Будь-яких про це підтверджень вона не має.

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з'яивлася.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали кримінальної справи № 1/205/261/2012 (205/3577/2012) по обвинуваченню ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 6 листопада 2012 року, яка набрала чинності, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України закрито на підставі ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2011 році». Звільнено ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 залишено без розгляду (а. с. 5-6).

Згідно вказаної постанови ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинувачувалися в тому, що 19 січня 2011 року близько 00 год. 50 хв., перебуваючи в кафе «Камлот», що розташоване в м. Жмеринці по пров. Миколаївському, 1, під час конфлікту, який виник між ними та ОСОБА_4, використовуючи незначний привід, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувалось особливою зухвалістю, нанесли їй удари в область голови та по тулубу, чим спричинили останній легкі тілесні ушкодження згідно висновку судово-медичної експертизи № 55 від 29 березня 2011 року. Дії ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 досудовим слідством кваліфіковано за ч. 2 ст. 296 КК України (а. с. 5).

Згідно довідок та виписних епікризів Відділкової лікарні ст. Жмеринка ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні: з 19 січня 2001 року по 7 лютого 2011 року в хірургічному відділенні з діагнозом: струс головного мозку, множинні забої, крововиливи, садна обличчя; забій м'яких тканин голови; перелом кісток носа; та з 7 лютого 2011 року по 15 лютого 2011 року у неврологічному відділенні з діагнозом: проміжний період закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді стійкого цефамічного та астено-невротичного синдромів (а. с. 8, 10, 11).

За період лікування позивач витратила на придбання медикаментів 574,89 грн., що підтверджується копіями фіскальних чеків (а. с. 7).

З метою встановлення вини відповідачів у заподіянні матеріальної та моральної шкоди позивачу судом першої інстанції було досліджено матеріали кримінальної справи 1/205/261/2012 (205/3577/2012) по обвинуваченню ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що 28 січня 2011 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за фактом вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_4 (а. с. 1 кримінальної справи).

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 55 від 29 березня 2011 року у ОСОБА_4 встановлено закриту черепно-мозкову травму у вигляді синців на верхньому повіці правого ока, перенісся, лівого кута рота, верхньої губи з крововиливом під слизову оболонку, лобу посередині, шиї справа, саден нижнього повіка правого ока та шиї зліва, перелом кісток носа, струс головного мозку; синець по передній поверхні правого стегна - наслідок дії тупих твердих предметів, до яких належать і кулаки та ноги, можливо 19 січня 2011 року. Закрита черепно-мозкова травма відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Синець правого стегна відноситься до легких тілесних ушкоджень. Термін лікування понад 21 добу не характерний для вище описаних ушкоджень, зумовлений діагностичною тактикою лікарів, чому при судово-медичній кваліфікації до уваги не приймається (а. с. 124-125 кримінальної справи).

В травні 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було притягнуто як обвинувачених і пред'явлено їм обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за фактом нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 (а. с. 128, 157, 186, 216 кримінальної справи).

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 свою вину у вчиненні злочину, в тому числі і у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_4, не визнали. Однак, їхня вина доведена матеріалами кримінальної справи, зокрема висновком судово-медичної експертизи № 55 від 29 березня 2011 року відносно ОСОБА_4 та показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які вони давали в ході досудового слідства (а. с. 124-125, 51, 52, 55, 67, 69, 78-79 кримінальної справи).

Під час розгляду кримінальної справи судом ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 подали заяви про застосування до них Закону України «Про амністію у 2011 році», оскільки вони були неповнолітніми на момент вчинення злочину (а. с. 291, 292, 294, 295 кримінальної справи), які судом було задоволено та 6 листопада 2012 року кримінальну справу закрито, а обвинувачених звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України (а. с. 298 кримінальної справи).

Застосування амністії є нереабілітуючою підставою звільнення від кримінальної відповідальності та не звільняє осіб від обов'язку по відшкодуванню шкоди, завданої злочином.

По справі встановлено, зокрема із позовної заяви вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 добровільно сплатити ОСОБА_4 у відшкодування моральної та матеріальної шкоди по 2000 грн., в зв'язку з чим позов пред'явлено ОСОБА_4 лише до ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За правилами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 зазначеної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахування інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Також згідно з п. 3 зазначеної постанови особи, які спільно завдали неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами згідно статті 57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Докази мають відповідати вимогам, зазначених у статтях 58-66 ЦПК України.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали суду належних і допустимих доказів, визначених статтями 57-64 ЦПК України, щодо відсутності їхньої вини у заподіянні шкоди позивачу ОСОБА_4, а також у відшкодуванні заподіяної позивачу шкоди.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про солідарне стягнення із відповідачів матеріальної шкоди (витрат на лікування) в сумі 287,45 грн. та моральної шкоди в сумі 4000 грн., враховуючи те, що мало місце завдання позивачу відповідачами тілесних ушкоджень, що завдало їй фізичного болю, в зв'язку з чим вона змушена була стаціонарно лікуватись; призвело до порушення нормального ритму життя позивача, моральних страждань і переживань, та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Також є вірним висновок суду першої інстанції про часткове стягнення на користь позивача витрат за надання правової допомоги в сумі 917,60 грн., з урахуванням вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються вищевикладеним та не впливають на висновки суду.

Разом з цим слід зазначити, що відповідач ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до неї та ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. При цьому відповідач ОСОБА_3 рішення суду не оскаржила та не уповноважувала ОСОБА_2 на представлення її інтересів, в тому числі і на оскарження рішення суду, оскільки така довіреність в матеріалах справи відсутня.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ Л.А. Сорока

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно із оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська