Ухвала суду № 34428936, 10.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/15396/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011

у справі № 2а-11671/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Еспресо Венд"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Еспресо Венд" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень: №0001121540/0 від 01.09.2010, № 0001121540/1 від 06.10.2010.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту у квітні, травні 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ „Рич" та правильності обчислення податку на додану вартість за квітень 2010 року та складено акт № 3948/15-409/36224978 від 19.08.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001121540/0 від 01.09.2010, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 166867, 65 грн.

В порядку адміністративного оскарження відповідачем прийнято повідомлення-рішення №0001121540/1 від 06.10.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у частині віднесення до складу податково кредиту квітня 2010 року сум податку на додану вартість на загальну суму 111245, 10 грн., які виникли від виконання угод, які визначені нікчемними та в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків і не пов'язані з господарською діяльністю, що спричинило заниження податку на додану вартість до сплати за квітень 2010 року у сумі 111245, 10 грн.

Фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про те, що контрагент позивача ТОВ „Рич" не задекларував податкові зобов'язання від здійснення правочину з позивачем у перевіряємому періоді, тим самим ухилившись від обов'язків по їх сплаті, чим порушило інтереси держави та суспільства на отримання належних сум податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Реальність виконання договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, які складені у відповідності до вимог діючого законодавства та виписками з банківської установи щодо оплати за договором.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 у справі № 2а-11671/10/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 у справі № 2а-11671/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко