Ухвала суду № 34428917, 10.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2013 р. м. Київ К-42344/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010

у справі № 2а-8004/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Берег-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Берег-Сервіс" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №0008102301/0 від 09.07.2010 та №0008092301/0 від 09.07.2010.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010 та складено акт №251/23/213/32933722 від 24.06.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0008092301/0 від 09.02.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість всього на суму 8637 грн.; №0008102301/0 від 09.07.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 828535 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого був занижений податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 552357 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 5.8 „Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість", затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166, п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в результаті чого у періоді, що перевірявся, занижено податок на додану вартість на 5758 грн.

У період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року ТОВ „Берег-Сервіс" задекларовані валові витрати в сумі 41205556 грн.

У зазначеному періоді підприємство здійснювало операції з придбання лікарських засобів, рекламних послуг, послуг оренди, послуг сторонніх організацій по технічному обслуговуванню основних фондів, послуг з контролю якості, транспортних послуг.

Відповідно з даними бухгалтерського обліку ТОВ „Берег-Сервіс" при формуванні валових витрат по господарським операціям за період, що перевірявся, здійснювало придбання рекламно-інформаційних послуг.

За період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року підприємством було отримано рекламно-інформаційних послуг на загальну суму 2595755 грн., включаючи податок на додану вартість 518192 грн.: від ТОВ „Трансрегіон-Будсервіс 7", ТОВ „Аймонті Нек".

Як було встановлено, ТОВ „Берег-Сервіс" з зазначеними контрагентами були укладені договори про надання рекламних та консультаційних послуг від 26.06.2008 №05/р та від 28.12.2008 №25-Р відповідно.

Згідно з умовами договорів виконавець прийняв на себе зобов'язання перед ТОВ „Берег-Сервіс" по комплексному рекламно-інформаційному обслуговуванню: виготовленню 10 оригіналів макету для печаті та розміщенню 10 рекламних зображень лікарських засобів в обумовлений період в окремо визначеному місті України згідно адресної програми у відповідності з додатками до договорів.

До складу валових витрат ТОВ „Берег-Сервіс" віднесено також суми податку на додану вартість по рекламно-інформаційним послугам в загальній сумі 392403 грн., у тому числі отриманим від ТОВ „Лемпира Групп", за договором №12 про надання консультаційних послуг від 07.12.2009.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагенти виконали повністю взяті на себе зобов'язання, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок.

Учасники цих господарських операцій у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразили вчинені операції, правомірно віднесли вартість поставок відповідно до валового доходу та валових витрат, своєчасно сплатили податки.

Також, з посиланням на відповідні первинні документи, судами встановлено, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисел укладення та виконання угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Судами попередніх інстанцій було досліджено надано суду копії фото звітів отриманих послуг в повному обсязі.

Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.

Судом попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону України „Про податок на додану вартість", не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 у справі № 2а-8004/10/1570 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 у справі № 2а-8004/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко