Ухвала суду № 34428257, 16.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року Справа № 151187/11/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Малетич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У серпні 2011 року позивач ТзОВ «Габен» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Сихівському районі м. Львова, в якому просив : 1) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова № 0001972321 від 02.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 836438 грн., в тому числі за основним платежем 836436 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн., в частині 36437 грн.; 2) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова № 0001982321 від 02.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 43725 грн., в тому числі за основним платежем 29150 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 14575 грн..

Відповідач ДПІ у Сихівському районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 року позов задоволено. Визнано частково протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова № 0001972321 від 02.08.2011 року щодо збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 36437 грн., визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова № 0001982321 від 02.08.2011 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є неправомірною, прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 02.08.2011 року були прийняті за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р.. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення, зокрема : вимог ст.3, п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року у розмірі 836437 грн., та вимог п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ за грудень 2010 р. у розмірі 29150 грн.. Зокрема, було встановлено, що господарські операції позивача щодо реалізації товару (цукру) ТзОВ «Укрспецпром МТЗ» за грудень 2010 року - лютий 2011 року не носять реального характеру, не спричинили настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 22.11.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що позивач ТзОВ «Габен» являється діючим суб'єктом підприємницької діяльності, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Сихівському районі м. Львова, є платником ПДВ. Одним із видів діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля продуктами харчування (а.с. 127-130).

В період із 26.05.2011 року по 08.07.2011 року ДПА у Львівській області було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р.. За наслідками перевірки складено Акт № 146/23-2/20832731 від 15.07.2011 року, у висновках якого зазначено, що товариством порушено вимоги : ст.3, п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року у розмірі 836437 грн., та п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ за грудень 2010 р. у розмірі 29150 грн. (а.с. 7-75).

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 15.07.2011 року відповідачем ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесено 02.08.2011 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0001972321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 836438 грн., в тому числі за основним платежем 836436 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн., та № 0001982321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 43725 грн., в тому числі за основним платежем 29150 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 14575 грн. (а.с. 76, 77).

Предметом судового оскарження є ППР № 0001972321 в частині 36437,00 грн. та ППР № 0001982321 повністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарських операцій між ТзОВ «Габен» та ТзОВ «Укрспецпром МТЗ», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень від 02.08.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 15.07.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «Габен» податкового законодавства ґрунтуються, зокрема, на твердженнях ДПІ про те, що Товариством протягом перевіреного періоду, а саме, у першому кварталі 2011 р. безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість списаного товару (цукру) на суму 145750 грн., який було придбано у ПрАТ агрофірма «Зоря ім. Плютинського», без фактичної реалізації цього товару покупцеві ТзОВ «Укрспецпром МТЗ», чим занижено валовий дохід на цю суму, та у грудні 2010 р. безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ 29150 грн. за договором із ТзОВ «Укрспецпром МТЗ» щодо поставки товару (цукру). На думку податкового органу такі господарські відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ та щодо протиправності оскаржених винесених податкових повідомлень-рішень від 02.08.2011 року.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, контрагенти ТзОВ «Габен» і ТзОВ «Укрспецпром МТЗ» на час укладення договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Судом першої інстанції вірно враховано, що здійснення позивачем господарських операцій щодо придбання цукру у ПрАТ «Агрофірма «Зоря ім. Плютинського» підтверджується: - довіреністю № 75 від 24.12.2010 р., - накладною № 2280 від 24.12.2010 р., - податковою накладною № 2280 від 24.12.2010 р., - декларацією про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання № 2 від 24.12.2010 р., - накладними на залізничні перевезення, - довідкою ПрАТ «Агрофірма «Зоря ім. Плютинського» № 11 від 17.12.2010 р. (а.с. 110-123).

Здійснення позивачем господарських операцій щодо реалізації цукру ТзОВ «Укрспецпром МТЗ» підтверджується: - рахунком № 000045 від 16.02.2011 р., - розхідною накладною № чрн000934 від 18.02.2011 р., - податковою накладною № 00116 від 18.02.2011 р., - довіреністю № 27 від 18.02.2011 р., - банківською випискою від 18.02.2011 р., - витягом з книги руху сільгосппродукції (цукру) за лютий 2011 р. (а.с. 78-83, 107-109).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що операції по придбанню і реалізації цукру відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про те, що вказані операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер, є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Сихівському районі м. Львова на нікчемність розглядуваного договору між ТзОВ «Габен» та ТзОВ «Укрспецпром МТЗ», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір на момент його укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечав вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 41 ч.1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк