Рішення № 34424660, 21.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р.Справа № 922/3742/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Ямщикової М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел", м. Обухів до Приватного підприємства "Транс-Сервіс", с. Васищеве про стягнення 73897,11 грн. за участю представників сторін:

позивача - Можаєва С.О., довіреність від 04.06.2013 р.;

відповідача - Батюченко С.О., довіреність від 04.06.013 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел", м. Обухів, звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Транс-Сервіс", с. Васищеве, 71465,88 грн. відшкодування вартості вантажу, 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат та 1720,50 грн. судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 503/10 від 16.12.2010 р. неналежним чином виконав свої зобов"язання щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до недостачі вантажу та виникнення у позивача збитків.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 вересня 2013 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 08 жовтня 2013 року.

03 жовтня 2013 року представник відповідача надав заперечення на позовну заяву, в яких вважає позовні вимоги безпідставними, посилаючись на те, що позивачем не підтверджено належними документальними доказами суму позовних вимог, не доведена вина відповідача у заподіянні шкоди вантажу, недоведений безпосередній причинно- наслідний зв"язок між відповідачем та шкодою, не доведено право на звернення з регресною вимогою до відповідача.

07 жовтня 2013 року представник відповідача надав клопотання, в якому просив суд витребувати у позивача наступні докази: документ, який підтверджує здійснення відшкодування збитку власнику вантажу; акт про пошкодження (втрату) вантажу, в якому сторони дійшли згоди визначеної суми, на яку зменшилась вартість вантажу, а у випадку, якщо не дійшли такої згоди - акт (висновок) експертизи, оформленої належним чином.

07 жовтня 2013 року представник відповідача надав клопотання, в якому просив суд залучити до участі у справі в якості відповідача 2 ПрАТ "СК"Перша", адреса: 01025, м. Київ, вул. Старокиївська, 10 "И", оскільки на його думку рішення суду вплине на права та обов"язки ПрАТ "СК"Перша".

08 жовтня 2013 року представник позивача надав додаткові документи, які долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08 жовтня 2013 року було оголошено перерву до 21 жовтня 2013 року.

18 жовтня 2013 року представник відповідача надав доповнення до клопотання про залучення до участі в якості відповідача 2 ПрАТ "СК"Перша", посилаючись на те, що прийняте рішення фактично вплине на права та обов"язки відповідача, оскільки відповідно до п. 8.1.10 договору страхування, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є перешкода або відмова у сприянні страховику щодо розслідування обставин події та/або невиконання розпоряджень та рекомендацій страховика стосовно зменшення розміру збитків та врегулювання претензій.

21 жовтня 2013 року представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у запереченнях.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі в якості відповідача 2 ПрАТ "СК"Перша", дійшов висновку відмовити в його задоволенні, оскільки останній не знаходиться з позивачем в матеріально - правових відносинах, та відшкодування збитків ніяким чином не залежить від відшкодування страхової виплати.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування додаткових документів, суд дійшов висновку відмовити в його задоволенні, оскільки в матеріалах справи містяться ці документи ( а.с. 25 - 28, 84) та документи, необхідні для повного та всебічного розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

16 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел", м. Обухів, (позивач) та Приватним підприємством "Транс-Сервіс", с. Васищеве, (відповідач) був укладений договір № 503/10, у відповідності до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов"язання організувати за рахунок позивача перевезення вантажів позивача в міжнародному сполученні.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пунктів 1.2. - 1.3. Договору перевезення здійснюється на підставі письмової Заявки Замовника, в якій вказуються умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг Перевізника, а також інші умови пов'язані з виконанням даного Договору.

Факт надання послуг з перевезення вантажу, має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

Ст. 9 Закону України № 1955-І\/ встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - СМР).

На виконання умов Договору, позивачем 07.07.2012 року було подано Відповідачу заявку № 026256 на перевезення вантажу (жувальної гумки, жувальні конфети, льодяники) вагою до 20 тонн (33 палети) з місця завантаження: Пулковське шосе, б. 56, к. 4, літ. А, м. Санкт-Петербург (вантажовідправник -ТОВ «АЛИДИ-Норд» за дорученням ТОВ «Ріглі»), до місця вивантаження: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе, 7 (вантажоодержувач - ТОВ «Ренус Ревайвел»), яка була прийнята та погоджена Відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на примірнику заявки. Вантаж повинен був перевозитися наступним автотранспортним засобом: автомобіль «ОАР» д.н.з. АХ2585ВА, напівпричіп АХ5615ХХ, водій - Линчук Сергій Володимирович, про що зазначено у відповідній заявці.

Матеріалами справи підтверджено, що вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - Линчуком С., що підтверджується CMR А № 167978, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до супровідних документів на вантаж (міжнародна накладна № 5500658777 від 12.07.12 р.) для перевезення був наданий вантаж вартістю 96246,51 грн.

Згідно п. 2.1.5 договору відповідач зобов"язаний доставити вантаж відповідно до поданої заяви до пункту призначення і здати його вантажоотримувачу.

Як вказує позивач, відповідач не виконав свої зобов"язання щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до недостачі вантажу.

Факт втрати товару зафіксований 24 липня 2012 року водієм відповідача Линчуком С.В. в акті прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, який скріплений печаткою відповідача.

Водій Линчук С.В., який здійснював перевезення вантажу надав пояснювальну записку, в якій зазначив, що 12.07.2012 р. завантажив товар та слідував за маршрутом С. Петербург - Київ через закордонний перехід у супроводі з охороною та накладені пломби були на місці, проте 15.07.2012 р., коли виїхав на перехід, виявив відсутність накладених пломб, та з цим питанням звернувся до митної служби, після чого було відкрито причеп та виявлено крадіжку товару.

Факт недостачі товару в 42 ящиках було виявлено під час розвантаження автомобіля АХ2585ВА/АХ5615ХХ в пункті призначення на суму 71465,88 грн., та зафіксовано в акті експертизи Київської торгово - промислової палати № 2463 від 18.07.2012 р.

Таким чином, факт нестачі товару підтверджується актом відповідача про приймання товару по кількості, поясненнями водія, які здійснював перевезення вантажу, його зверненням до міліції по факту викрадення товару, а також кількість нестачі підтверджується актом експертизи Київської торгово - промислової палати № 2463 від 18.07.2012 р.

Крім того, позивач вказує, що зазначений розрахунок збитків підтверджує також претензія ТОВ "Ріглі Україна" № 74 від 27.07.2012 р., отримана позивачем 31.07.2012 р., в якій ТОВ "Ріглі Україна" вимагає відшкодувати збитки в розмірі 71465,88 грн.

Позивачем були перераховані ТОВ "Ріглі Україна" грошові кошти в сумі 71465,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0017845 від 06.09.2012 р., в графі "призначення платежу" зазначено :"оплата згідно претензії № 74 від 27.07.2012 р."

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до недостачі вантажу та виникнення у позивача збитків, позивач був змушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Згідно пункту 1.4 договору, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

До того ж, відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею З Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд свої агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Суд звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 Цивільного кодексу України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.

Згідно статті 925 Цивільного кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадку позовів у порядку, мають в разі втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 60 від 06.08.2012 р., в якій було запропоновано відшкодувати вартість вантажу, щодо якого виявлена нестача згідно заявки № 026256 від 07.07.2012 р. у розмірі 71465,88 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту отримання цієї претензії.

Проте відповідач своїм листом № 83 від 03.04.2013 р. повідомив позивача про те, що відповідач не має права без письмової згоди страховика давати обіцянки, роботи пропозиції про добровільне відшкодування збитків та визнати себе винним.

Отже, відповідач шкоду не відшкодував.

Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, та не підтвердженими належними доказами, в той час, як наявність елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 Цивільного кодексу України повністю підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв"язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв"язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання визначені пунктами договору; умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування. Втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі, згідно Ліцензії на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів. Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу, яким заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором.

За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Розмір вартості втраченого вантажу складає 71465,88 грн.

Отже, правовою підставою для стягнення з відповідача 71465,88 грн. вартості вантажу є статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 920, 924 Цивільного кодексу України та умови пунктів 2.1.5 договору, укладеного між сторонами по справі.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат .

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу позивача на те, що відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення.

Отже, відшкодування збитків вже є видом відповідальності та на них не можна нараховувати 3% річних та інфляційні витрати. Тому суд відмовляє позивачу в задоволенні цих вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623, ч. 1 ст. 920, 925ЦК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Транс-Сервіс" (62495, Харківська область, Харківський район, с. Васищеве, вул. Промислова, 21, код 330107920235, р/р № 26006845549300 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" (08702, м. Обухів, вул. Промислова, 18, код ЄДРПОУ 24893416, п/р № 26004708865230 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в м. Києві, МФО 380805) 71465,88 грн. відшкодування вартості вантажу та 1663,90 грн. судового збору.

В стягненні 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.10.2013 р.

Суддя Смірнова О.В.