Рішення № 34424605, 22.10.2013, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 р. Справа № 923/1373/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенко С.В. при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір'я", м. Дніпропетровськ

до державного підприємства "Новотроїцький елеватор", смт. Новотроїцьке Новотроїцького району Херсонської області

про стягнення 95500,59 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - Начевний О.В., представник, довіреність від 2.09.2013р.

від відповідача - не прибув.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір'я" (позивач) звернулось до суду з позовом до державного підприємства "Новотроїцький елеватор" (відповідач) про стягнення суми надмірно перехованих коштів у розмірі 88103,01 грн., суми 3% річних у розмірі 1397,58 грн. та суми збитків у розмірі 6000,00 грн. Судові витрати по справі позивач просить суд покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на умови договору №29/06-11 від 29.06.2011р. про надання послуг, умови договору №02/09-13/Ю від 02.09.2013р. про надання юридичних послуг та правової допомоги, положення ст.ст. 224, 225, 229 ГК України та положення ст.ст. 22, 184, 190, 192, 611, 623, 936, 939, 1212 ЦК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, заяв або клопотань про відкладення розгляду справи, або про розгляд справи без його участі не заявляв, про причини неявки суду не повідомив, не зважаючи на ті обставини, що він належним чином та завчасно був повідомлений про день, час та місце розгляду справи (а.с. 34). Судом надавалось відповідачу достатньо часу для реалізації у повному обсязі своїх процесуальних прав.

За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що 29 червня 2011 року між державним підприємством "Новотроїцький елеватор" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір'я" було укладено договір № 29/06-11 про надання послуг (надалі - договір).

Відповідно до умов п.1.1. договору виконавець зобов'язався надати замовнику послуги зі зберігання та перевалки сої у кількості 9000 тис. тон.

На виконання умов договору з оплати послуг позивач, згідно рахунку відповідача № НТ-0523 від 29.06.2011р. авансом порахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 150000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2876 від 29.06.2011р. на суму 50000,00 грн. та № 2887 від 04.07.2011р. на суму 100000,00 грн.

Позивач зазначає, що строк дії договору скінчився 31.12.2011 року (п. 5.1 договору), але за цим договором позивач не надав відповідачеві сою для зберігання та перевалки внаслідок того, що насіння сої покупці позивача вивозили зі складу позивача відразу після її збирання. Тобто позивачу не знадобилися послуги відповідача із зберігання сої за зазначеним договором.

До моменту закінчення строку дії договору відповідач надав позивачу позадоговірні послуги зі збереження насіння соняшника на загальну суму 23807,52 грн.

Крім того, за період з моменту закінчення строку дії договору, тобто з 01.01.2012р. по 22.11.2012р. відповідач додатково надав позивачу позадоговірні послуги зі збереження насіння соняшника на загальну суму 38089,47 грн.

Позивач зазначає, що загалом відповідач надав позивачу позадоговірних послуг із збереження та підробки насіння соняшника на загальну суму 61896,99 грн., оплата за які була зарахована сторонами з раніше зробленої позивачем оплати за договором № 29/06-11 від 29.06.2011 року, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків.

02 листопада 2012 року позивач направив відповідачу лист-вимогу про повернення надмірно перерахованих коштів в розмірі 8103,01 грн. Даний лист-вимогу відповідач залишив без відповіді та реагування.

27 лютого 2013 року позивач повторно направив відповідачу лист-вимогу про розірвання всіх господарсько-правових відносин та повернення надмірно перерахованих коштів в розмірі 88103,01 грн.

Відповідач листом № 133 від 18.03.2013 року відмовився від повернення зазначених коштів, посилаючись на те, що договір № 29/06-11 про надання послуг від 29.06.2011 року не закінчив свою дію внаслідок не поставки позивачем відповідачу всього заявленого обсягу сої (9 тис. тон) для зберігання та перевалки, та є чинним на цей час.

Таким чином, позивач стверджує що відповідач не повернув йому суму надмірно перерахованих коштів в розмірі 88403,01 грн. та продовжує безпідставно користуватися коштами позивача.

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги з положеннями чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею ст. 939 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач, який зобов'язався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання.

Пунктом 5.1. договору сторони узгодили, що договір діє з моменту підписання та до 31.12.2011 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Суд погоджується з твердженням позивача, що строк дії договору закінчився 31.12.2011р., оскільки п.5.1. договору викладений у такій редакції, що у будь-якому випадку строк дії договору закінчується 31.12.2011р., так як сторони могли виконати свої зобов'язання за договором і до 31.12.2011р.

Наявні у справі письмові докази підтверджують, що позивач не надав відповідачеві сою для зберігання та перевалки. Таким чином, позивачу не скористався договірними послугами відповідача із зберігання сої.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Актом звірки взаємних розрахунків сторони підтвердили, що станом на 01.05.2012р. заборгованість відповідача перед позивачем із повернення перерахованих коштів склала 88103,01 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене відповідач з 01.01.2012р. без достатньої правової підстави володіє грошовими коштами позивача у розмірі 88103,01 грн.

Відповідно до положень ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Доказів повернення заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 88103,01 грн. відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми надмірно перехованих коштів у розмірі 88103,01 грн. є доведеними і обґрунтованими.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення 3% річних, ст. 625 ЦК України допускає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В разі, якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Доказів сплати нарахованої суми 3% річних, відповідачем суду не надано.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення суми 3% річних у розмірі 1397,58 грн. підлягає задоволенню, оскільки вона погоджена в установленому законом порядку.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 6000,00 грн. збитків.

В обґрунтування даної вимоги позивач посилається на ті обставини, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення надмірно сплачених йому коштів позивач, для надання йому юридичної та консультаційної допомоги щодо стягнення суми заборгованості з відповідача вимушений був залучити відповідного фахівця в галузі права та сплатити йому винагороду за надання таких юридичних послуг в сумі 6000,00 грн. Позивач вказує, що зазначена сума, сплачена фахівцю в галузі права, є його прямими (реальними) збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України, а саме є витратами, які позивач зробив або мусив був зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Позовна вимога в частині стягнення суми збитків у розмірі 6000,00 грн. задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена, вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, обов'язок щодо доведення складу цивільного правопорушення, наявність всіх елементів якого є обов'язковою передумовою деліктної відповідальності, покладається на позивача. Проте, позивач таких доказів суду не надав.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення суми збитків у розмірі 6000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно від розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представнику позивача про дату складення повного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Новотроїцький елеватор" (75300, Херсонська область, Новотроїцький район, смт. Новотроїцьке, вул. Безродного, 154, код ЄДРПОУ - 26347899) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Білогір'я" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 30, кв. 15, код ЄДРПОУ - 36573346) суму перехованих коштів у розмірі 88103,01 грн., суму 3 % річних у розмірі 1397,58 грн. та 1790,02 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.10.2013 р.

Суддя С.В. Нікітенко