Рішення № 34424028, 24.10.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 жовтня 2013 р. Справа № 902/1047/13

Провадження № 4/902/62/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Лабунської Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ФОП ОСОБА_1, ідентиф. № НОМЕР_1 (АДРЕСА_1)

до: ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", код ЄДРПОУ 00294020 (24321, Вінницька обл., м. Ладижин, вул. Промислова, 1)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю секретаря судового засідання Поцалюк Н.В.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 17.04.2013 року, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Коломийським МВ УМВС в Івано - Франківській області 25.09.1997 року.

відповідача: не з'явився.

третьої особи: ОСОБА_4, довіреність № б/н від 06.08.2013року, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Калуським РВ УМВС в Івано - Франківській області від 17.10.1998 року.

ВСТАНОВИВ :

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 25.07.2013 року (суддя Білоус В.В.) за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1047/13 та призначено її до розгляду на 12.08.2013 року. Даною ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_2.

Ухвалою суду від 12.08.2013 року розгляд справи відкладено на 07.10.2013 року.

07.10.2013 року суддею Білоусом В.В. подано заяву про самовідвід від розгляду справи № 902/1047/13.

Ухвалою суду від 07.10.2013 року заяву про самовідвід судді Білоуса В.В. задоволено з підстав, наведених у ній.

Розпорядженням керівника апарату суду від 07.10.2013 року відповідно до автоматизованого розподілу справ справу № 902/1047/13 передано на розгляд судді Лабунській Т.І..

Ухвалою суду від 10.10.2013 року справу прийнято до свого провадження суддею Лабунською Т.І. та призначено її до розгляду на 24.10.2013 року.

В судове засідання 24.10.2013 року відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 10.10.2013 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - 24321, Вінницька обл., м.Ладижин, вул.Промислова, 1.

Згідно з інформації отриманої з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет місцезнаходженням відповідача значиться, Вінницька обл., м.Ладижин, вул.Промислова, 1, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Про поінформованість відповідача щодо наявності в провадженні господарського суду Вінницької області справи № 902/1047/13 свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які підтверджують факт отримання відповідачем ухвали суду від 25.07.2013 року та від 12.08.2013 року.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 являється власником причепа самоскида TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967, реєстраційний номер № НОМЕР_3, що підтверджується листом № 1808 від 19.06.2013 року відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ з обслуговування м.Калуш, Калуського, Галицького, Волинського, Рогатинського та Рожнятовського районів управління ДАІ в Івано-Франківській області.

20.01.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди спеціальних транспортних засобів та механізмів № 20-01-12 відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування транспортний засіб: причіп самоскид TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967, реєстраційний номер № НОМЕР_3 бувший у використанні, технічний паспорт серії НОМЕР_6 виданий Калузьким ВРЕР 29.06.2008 року.

Згідно п.4.1 Договору термін оренди транспортного засобу діє з 20.01.2012 року по 20.06.2012 року.

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що транспортний засіб повинен бути повернутий Орендодавцю по закінченню терміну оренди у справному стані з урахуванням нормального зносу, що виник в період його експлуатації.

Того ж дня між сторонами було підписано акт передачі-приймання спеціального транспортного засобу № 20-01-12.

15.03.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендодавець) та ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (Орендар) укладено договір оренди спеціальних транспортних засобів та механізмів № 07-03-2012 відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування транспортний засіб: причіп самоскид TRAILER 1992 року, заводський №0406911967, реєстраційний номер № НОМЕР_3 бувший у використанні, технічний паспорт серії НОМЕР_6 виданий Калузьким ВРЕР 29.06.2008 року, який знаходиться у Продавця на праві оперативного використання згідно Довіреності від 15.03.2012 року.

Згідно п.4.1 Договору термін оренди транспортного засобу діє з 15.03.2012 року по 15.06.2012 року.

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що транспортний засіб повинен бути повернутий Орендодавцю по закінченню терміну оренди у справному стані з урахуванням нормального зносу, що виник в період його експлуатації.

Того ж дня між сторонами було підписано акт прийому-передачі предмету оренди відповідно до якого відповідач отримав наступне майно: причіп самоскид TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967, реєстраційний номер № НОМЕР_3 бувший у використанні, технічний паспорт серії НОМЕР_6 виданий Калузьким ВРЕР 29.06.2008 року.

За посиланням позивача після закінчення строку оренди за договором від 20.01.2012 року № 20-01-12 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не повернув орендоване майно повідомивши про укладення договору оренди від 15.03.2012 року №07-03-2012 між ним та відповідачем та неповерненням майна останнім у відповідності до умов договору від 15.03.2012 року № 07-03-2012.

Як вбачається із матеріалів справи фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звертався з претензіями (від 23.04.2012 року № 014/04-П, від 26.06.2012 року № 017/06-П) до відповідача про сплату заборгованості за договором оренди від 15.03.2012 року №07-03-2012 та повернення предмету оренди.

Доказів реагування відповідача на вказані претензії матеріали справи не містять.

12.06.2013 року представник позивача ОСОБА_3 подав заяву до Ладижинського МВ УМВС України у Вінницькій області про шахрайські дії керівництва ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли".

Листом від 14.06.2013 року № 3006 Ладижинський МВ УМВС України у Вінницькій області повідомив гр.ОСОБА_3 про відсутність у його зверненні ознак кримінального правопорушення.

Із наданих на запит суду Ладижинським МВ УМВС України у Вінницькій області матеріалів по зверненню гр.ОСОБА_3 (заяви від 12.06.2013 року, протокол огляду місця події від 12.06.2013 року, таблиця ілюстрацій, пояснення ОСОБА_3, пояснення ОСОБА_5) слідує, що причіп самоскид TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967, технічний паспорт серії НОМЕР_6 виданий Калузьким ВРЕР 29.06.2008 року знаходиться на стоянці транспортного цеху ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" за відсутності державного номерного знака.

Неповернення відповідачем в добровільному порядку причепа самоскида TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967 та використання його останнім без належних правових підстав спонукали позивача звернутись за захистом свого порушеного права з відповідним позовом до суду зазначивши в якості нормативно-правового обґрунтування позову ст.387 ЦК України.

В письмовому поясненні від 06.08.2013 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (фізична особа-підприємець ОСОБА_2) заявлений позов вважає законним та обґрунтованим вказуючи на неповернення майна відповідачем після закінчення строку дії договору оренди.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому у ч.1 ст.319 ЦК України закріплено правило про те, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до ч.1 ст.321 права власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пункту 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист права власності унормований Главою 29 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобіганні такому порушенню.

Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності; поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на іншому речовому праві, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога пов'язана із захистом права власності шляхом пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов.

Згідно з приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження майном. Віндикаційний позов є речово - правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно , яке існує в натурі на момент подання позову.

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором тобто неволодіючий власник. При цьому, позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речовому праві та підтвердити це документально.

Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлене рішенням суду.

Отже, сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі.

Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої на момент розгляду справи в суді його немає, не може бути задоволений.

Предметом позову в судовому процесі є матеріально - правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

За приписами статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Статтею 181 названого Кодексу передбачено, що речі поділяються на рухоме та нерухоме майно. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Згідно зі статтею 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Тобто, за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Зазначені позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності (інше суб'єктивне право титульного володільця) позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння), знаходження його в натурі у відповідача. Відтак, до предмету доведення в даному спорі входять обставини, зокрема, щодо наявності у позивача права на пред'явлення позову про витребування майна, чи перебуває спірне майно у володінні відповідача без відповідної правової підстави, чи наявне спірне майно на час розгляду спору, чи є воно індивідуально визначеним.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи із встановлених обставин справи суд приходить до переконливого висновку про правомірність та обґрунтованість заявленого позову виходячи з наступних міркувань.

Як вказувалось вище, позивачем надано докази в підтвердження права власності на індивідуально-визначену річ - причіп самоскид TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967, реєстраційний номер № НОМЕР_3, а саме лист № 1808 від 19.06.2013 року відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ з обслуговування м.Калуш, Калуського, Галицького, Волинського, Рогатинського та Рожнятовського районів управління ДАІ в Івано-Франківській області.

Факт вибуття майна з володіння позивача підтверджується наданим суду договорами оренди спеціальних транспортних засобів та механізмів від 20.01.2012 року № 20-01-12, від 15.03.2012 року № 07-03-2012 та складеними на їх виконання актами приймання-передачі майна.

Знаходження майна в натурі у відповідача підтверджується наданими на запит суду Ладижинським МВ УМВС України у Вінницькій області матеріалами по зверненню гр.ОСОБА_3, які вказувались вище.

При цьому з огляду на зміст договорів оренди спеціальних транспортних засобів та механізмів від 20.01.2012 року № 20-01-12, від 15.03.2012 року № 07-03-2012 суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном виходячи з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення суду договорів оренди спеціальних транспортних засобів та механізмів від 20.01.2012 року № 20-01-12, від 15.03.2012 року № 07-03-2012 між їх сторонами ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 Цивільного кодексу України "Найм (Оренда)", параграфом 5 "Оренда майна та лізинг" глави 30 Господарського кодексу України "Особливості регулювання господарсько-торговельної діяльності".

Так, згідно ч.ч. 1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2, 4 ст.291 ГК України встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється, крім іншого, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В силу ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Із аналізу наявних у справі змісту договорів оренди спеціальних транспортних засобів та механізмів від 20.01.2012 року № 20-01-12, від 15.03.2012 року № 07-03-2012 суд приходить до висновку, що останній із договорів за своєю правовою природою являється договором суборенди (піднайму) позаяк орендар у договорі від 20.01.2012 року № 20-01-2012 виступив орендодавцем у договорі від 15.03.2012 року № 07-03-2012.

Згідно ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як вбачається із матеріалів справи строк договору оренди № 07-03-2012 укладеного 15.03.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" закінчився 15.06.2012 року, що свідчить про відсутність правових підстав для користування майном позивача у відповідача.

При цьому суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів продовження строку дії вказаного договору чи надання згоди власника на вказане тощо.

Суд зазначає, що Орендодавець за Договором від 15.03.2012 року № 07-03-2012 26.06.2012 року звернувся з претензією до відповідача № 017/06-П зміст якої свідчить про відсутність згоди наймодавця на продовження строку договору оренди.

Враховуючи встановлені вище обставини суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Задовольняючи позов суд вказує на відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, що є важливою умовою звернення з віндикаційним позовом та прерогативу права позивача обрати спосіб захисту порушеного права (речово-правовий чи зобов'язально-правовий).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд виходив з ціни позову (92 880,00 грн.) визначеної позивачем з вартості майна на підставі повідомлення судового експерта-автотоварознавця Біланюка В.М. та відсутності заперечень з цього приводу між сторонами.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство "Ладижинський завод силікатної цегли", вул.Промислова, 1. м.Ладижин Вінницька область, 24321 (ідентифікаційний код-00294020) повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_3 (інд.код-НОМЕР_1) причіп самоскид TRAILER 1992 року, заводський № 0406911967, реєстраційний номер № НОМЕР_3 та технічний паспорт серії НОМЕР_6 виданий Калузьким ВРЕР 29.06.2008 року.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли", вул. Промислова, 1, м.Ладижин, Вінницька область, 24321 (код ЄДРПОУ 00294020) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_3 (інд.код-НОМЕР_1) 1 857 грн. 60 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повний текст рішення суду складено та оформлено 29 жовтня 2013 р.

Суддя Лабунська Т.І.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (АДРЕСА_1)

3 - відповідачу (24321, Вінницька обл., м.Ладижин, вул.Промислова, 1)

4- третій особі (АДРЕСА_2)