Постанова № 34420928, 14.10.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/6935/12

Провадження № 2а/522/1049/13

П О С Т А Н О В А

Іменем УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 року

Приморський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого - судді Погрібного С.О.,

за секретаря - Малини-Муравенко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання недійсними дозволів на виконання будівельних робіт, за участю третіх осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_3, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, просить визнати протиправними дозвіл за № 575/05 від 22.09.05 року на реконструкцію кв. №№ 3, 3а і підвального приміщення під магазин і дозвіл за № 633/05 від 18.10.05 року на виконання будівельних робіт по реконструкції кв. №№ 1, 21 і нежитлових підвальних приміщень під магазин і реконструкції кв.4, 5 і горищ з розділом на три квартири в будинку АДРЕСА_1 наданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради. В обґрунтування позову позивач посилалася на той факт, що їй на праві приватної власності належать 497/1000 частини п'ятикімнатної квартири № 2 і квартира № 6 в будинку АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 15.01.2003 року та від 25.05.2005 року. Взимку 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали проводити реконструкцію своїх квартир, при цьому проведення такої реконструкції негативно впливало як на загальний стан будинку, так і на належні позивачу на праві власності квартири і загрожує пошкодженню її квартир. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видані дозволи за № 575/05 від 22.09.05 року та № 633/05 від 18.10.05 року на реконструкцію спірних приміщень. Позивач вважає зазначені дозволи незаконними, оскільки ОСОБА_1 не надавала згоди на проведення реконструкції, а також в силу того, що будівельні роботи не відповідають санітарно-технічним вимогам і правил експлуатації будинку.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що сплили строки дії зазначених дозволів.

Треті особи до суду не з'явилися, про час та дату слухання справи були сповіщені належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, їх представників, представлених письмових доказів.

Згідно договору купівлі-продажу від 25 травня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_4, ОСОБА_1 придбала кв. № 6 в АДРЕСА_1. Згідно договору купівлі-продажу від 15 січня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5, ОСОБА_1 придбала 497/1000 частини кв.№2 в АДРЕСА_1. Таким чином, позивач є власником квартири № 6 та 497/1000 частин квартири № 2 у будинку АДРЕСА_1.

Треті особи є власниками квартир №№ 1, 3, 3-а, 4, 4-а, 5 в зазначеному будинку, як це випливає із відповідних договорів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради під час свого існування видано дозвіл за № 575/05 від 22.09.05 року на реконструкцію кв. №№ 3, 3а і підвального приміщення під магазин, а також дозвіль № 633/05 від 18.10.05 року на виконання будівельних робіт з реконструкції кв.№№1, 21 і нежитлових підвальних приміщень під магазин і реконструкції кв.4, 5 і горищ з розділом на три квартири в будинку АДРЕСА_1.

Щодо правомірності видачі дозволу за № 575/05 від 22.09.05 року судом встановлено наступне.

Зазначеним документом - оскаржуваними позивачем дозволом третім особам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано право на реконструкцію квартир №№ 3, 3а і підвального приміщення під магазин відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої за №2461 від 12.09.2005 року.

Згідно із правилами Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року №273, що був чинним на момент видачі вказаного дозволу, для одержання дозволу на виконання будівельних робіт замовник повинен подати, зокрема, документ, що посвідчує право власності забудовника (замовника) чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, на якій буде розміщено об'єкт містобудування. (п.п. «в», п.2.1 параграф 2).

Згідно вказаного параграфу названого Положення, у разі проведення реконструкції, реставрації, капітального ремонту та технічного переоснащення будинків, споруд та інших об'єктів без зміни цільового призначення об'єкта замовник (забудовник), крім рішення виконавчого органу відповідної ради, Київської та Севастопольської державної адміністрації про дозвіл на будівництво подає також копію документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмову згоду його власника на проведення зазначених робіт.

Таким чином, наявність у замовника правовстановлюючих документів на зазначені приміщення, що підлягають реконструкції, є істотною умовою для видачі зазначеного висновку.

Втім, матеріали справи не містять доказів того, що треті особи при зверненні до відповідача із відповідною заявою подавали документи, що підтверджують право власності на підвальне приміщення, яке ними реконструйоване; серед наданих відповідачем документів, що стали підставою для видачі оскаржуваного дозволу на будівництво та реконструкції зазначені документи також відсутні.

Згідно ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до п. 1.1 рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 «У справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст. ст. 1, 10 цього Закону, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення будь-яких додаткових дій.

Отже, частина підвального приміщення, стосовно якого видано дозвіл на його реконструкцію, належить на праві спільної власності усім мешканцям будинку, в якому дозволено проводити роботи з реконструкції, в тому числі й позивачу.

За наведених обставин відповідач видав дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції приміщень, які не належали третім особам, чим порушено право власності позивача, оскільки треті особи за результатами реконструкції набули права на майно без будь-якої достатньої правової підстави.

На доповнення до встановлених порушень, судом також не встановлено серед документів, що стали підставою для видачі оскаржуваних дозволів, й наявності погодження проведення робіт з усіма власниками суміжних приміщень. Згідно висновку по науково-проектній документації на проведення робіт з реабілітації, консервації та реставрації об'єкту культурної спадщини, виданого Управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини реконструкцію спірних приміщень під магазин необхідно погодити з власниками суміжних приміщень у встановленому порядку. Втім, дозвіл було видано без дотримання вказаної вимоги.

Судом також враховано, що згідно Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року №273, що був чинним на момент видачі вказаного дозволу, для одержання дозволу на виконання будівельних робіт замовник повинен подати комплексний висновок державної інвестиційної експертизи (п.п. «г», п.2.1 параграф 2). Вказана вимога міститься також й у висновку №760/05 Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, згідно із якою проект реконструкції підлягає розгляду в ДП «Укрінвестекспертиза». Втім, ані відповідачем, ані третьою особою не доведено, що при зверненні із заявою про надання оспорюваного дозволу, було представлено, окрім інших необхідних документів, комплексний висновок державної інвестиційної експертизи.

Щодо правомірності видачі дозволу за № 633/05 від 18.10.05 року судом встановлено наступне.

Зазначеним документом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано дозвіл на реконструкцію квартир №№1, 21 і нежитлових підвальних приміщень під магазин і реконструкції кв.4, 5 і горищ з розділом на три квартири в будинку АДРЕСА_1 відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої за №2801 від 05.10.2005 року.

На порушення наведених вище норм Судом не встановлено наявності погодження проведення робіт з усіма власниками суміжних приміщень. Так, згідно висновку по науково-проектній документації на проведення робіт з пристосування об'єкту культурної спадщини, виданого Управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини проектну документацію необхідно погодити з власниками суміжних приміщень у встановленому порядку. Втім, цей дозвіл також видано без дотримання вказаної вимоги, адже позивач такої згоди не надавав.

Судом також враховано, що згідно із Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року №273, що був чинним на момент видачі вказаного оспорюваного дозволу, для одержання дозволу на виконання будівельних робіт замовник повинен подати комплексний висновок державної інвестиційної експертизи (п.п. «г», п.2.1 параграф 2).

Втім, стороною не було доведено, що при зверненні із заявою про надання оспорюваного дозволу, було представлено, окрім інших необхідних документів, комплексний висновок державної інвестиційної експертизи.

При цьому, жодним документом, наданим третіми особами для отримання дозволів не вирішено питання щодо впливу виконуваних будівельних робіт на конструкцію будинку в цілому та впливу на його несучі конструкції.

За наведених обставин оскаржувані дозволи є такими, що видані із порушенням норм чинного законодавства, а, отже, є протиправними.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи, що доводи, вказані позивачем не спростовані, суду не надано належних й допустимих доказів щодо дотримання відповідачем чинних норм при ухваленні рішення з видачі спірних дозволів, це є підставою для задоволення позову.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржувані позивачем рішення відповідача з видачі дозволів на реконструкцію не відповідають критеріям правомірності дій суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 3 ст. 2 КАС України, які визначають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; безсторонньо (неупереджено); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому підлягає безумовному скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За правилом п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Виходячи з наведеного, предметом дослідження у судовому засіданні є правомірність прийняття відповідачем рішення, як індивідуально-правового акта суб'єкта владних повноважень, про видачу дозволу третім особам на проведення певного роду діяльності, з огляду на це саме рішення про надання такого дозволу має бути визнано судом протиправним зі скасуванням усіх правових наслідків, ним викликаних.

Стосовно належного відповідача у справі.

На час розгляду та вирішення справи Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради не існує. Це орган діям як структурний підрозділ зазначеного Управління архітектури та містобудування в його складі без створення окремої юридичної особи.

У зв'язку зі зміною чинного в Україні законодавства Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю України утворено як самостійний орган державної влади зі своїми органами в областях. При цьому, новостворена Інспекція не може розглядатися в якості правонаступника ліквідованої Інспекції у складі виконавчого органу Одеської міської ради.

За правилом частини 3 статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У відповідності до п. 7 статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Наведені правила, за умови встановленого припинення діяльності Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у складі Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради - останній суб'єкт владних повноважень в розумінні статей 3 та 50 КАС України є належним відповідачем по цій справі, оскільки організаційно посадові особи вказаної ліквідованої Інспекції організаційно та структурно підпорядковано перебували у складі саме цієї юридичної особи та саме такого суб'єкта владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), з огляду на що вимога про стягнення судового збору на користь позивача підлягає задоволенню.

Втім, враховуючи, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем помилково сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суд вважає в цій частині за необхідне відмовити.

Керуючись ч. 3 ст. 2, ст. ст. 11, 69, 70, 71, 86, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, СУД -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про надання дозволу на виконання будівельних робіт № 633/05 від 18 жовтня 2005 року на виконання будівельних робіт з реконструкції квартир під №№ 1, 21 та нежитлових підвальних приміщень за адресою: АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_3.

Визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про надання дозволу на виконання будівельних робіт № 575/05 від 28 вересня 2005 року на виконання будівельних робіт з реконструкції квартир під №№ 3, 3а та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1, під магазин, виданого ОСОБА_3.

Стягнути з Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування сплаченого державного мита 3,40 (три гривні) гривень.

У задоволенні інших позовних вимог адміністративного позову - відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СУДДЯ: С.О. Погрібний

14.10.2013