Постанова № 3440933, 01.04.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2009 р.

№ Б-13/118

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Заріцької А.О.

Коваленка В.М.

розглянувши

касаційну скаргу

ТОВ "Універсам", м. Коломия Івано-Франківської області

на постанову

від 06.11.2008 р. господарського суду Івано-Франківської області

у справі

№ Б-13/118 господарського суду Івано-Франківської області

за заявою

Прокурора м. Коломия в інтересах держави – ДПА України в особі Коломийської ОДПІ в Івано-Франківській області

до

ТОВ "Універсам", м. Коломия Івано-Франківської області

про

банкрутство

арбітражний керуючий

Савчук О.Є.

в судовому засіданні взяли участь представники:

боржника

Кудрявець О.Ю., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2008 р. за заявою Прокурора м. Коломия в інтересах держави –ДПА України в особі Коломийської ОДПІ в Івано-Франківській області порушено провадження у справі № Б-13/118 про банкрутство ТОВ "Універсам" в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2008 р. (суддя Шкіндер П.А.) визнано ТОВ "Універсам" банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Савчука О.Є. та зобов'язано ліквідатора вчинити певні дії, зокрема повідомити про визнання боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів банкрута.

Не погоджуючись з винесеною постановою, боржник –ТОВ "Універсам" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2008 р. та прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 5, 52 Закону про банкрутство, ст. ст. 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

На думку заявника касаційної скарги, відсутні підстави для визнання його банкрутом за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 52 Закону про банкрутство.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Визнаючи боржника банкрутом за ст. 52 Закону про банкрутство, суд першої інстанції виходив з того, що безспірні грошові вимоги заявника до боржника складають 368 118,78 грн., що підтверджується корінцями податкових повідомлень-рішень, та жодних пропозицій щодо санації боржника до суду не надходило.

Втім, такий висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим визнати не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Інше передбачено ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, яка визначає особливості банкрутства відсутнього боржника. Згідно з вказаною нормою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за приписами Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

У відповідності до ст. 1 Закону про банкрутство безспірними являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.2006 р. у справі № 3/157.

З матеріалів справи вбачається, що грошові вимоги ініціюючого кредитора ґрунтуються на актах перевірки від 25.01.2007 р. №4/231-13654766 та від 12.05.2006 р. №354, корінцях податкових повідомлень-рішень, розрахунку збору на спеціальне використання водних ресурсів, тощо (а.с. №№ 3 - 12).

Однак, відповідно до положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові повідомлення - рішення визначають суму податкового зобов'язання та не встановлюють суму податкового боргу.

Крім того, стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Таким чином, ініціюючим кредитором не надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Тобто, у суді має бути доведений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв’язку з його відсутністю за місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (далі –Єдиний державний реєстр).

Положеннями ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

При цьому, ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що у випадку, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У зв’язку з чим, при встановленні факту відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням як ініціюючий кредитор, так і суд мають керуватися відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 06.06.2006 р. у справі № Б48/12-05, від 22.05.2007 р. у справі № 21/19-06-518.

Як вбачається, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що свідчать про відсутність боржника –ТОВ "Універсам" за його місцезнаходженням.

За таких обставин справи судом першої інстанції визнано боржника банкрутом як відсутнього без наявності правових підстав, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість порушення справи про банкрутство за ст. 52 цього Закону.

На відміну від загальної процедури банкрутства правомірність порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою в порядку ст. 52 Закону про банкрутство перевіряється господарським судом у засіданні суду, в якому виноситься постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яка підлягає оскарженню.

Враховуючи наведене, оскаржувана постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягає скасуванню, як така, що не відповідає приписам чинного законодавства, а провадження у справі –припиненню.

На підставі вказаного та керуючись ст. ст. 1, 6, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 17, 18, 19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. ст. 34, 80, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ТОВ "Універсам" задовольнити.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2008 р. у справі № Б-13/118 скасувати.

3. Провадження у справі № Б-13/118 про банкрутство ТОВ "Універсам" припинити.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді А.О. Заріцька

В.М. Коваленко