Рішення № 3440723, 23.04.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.04.09 р. Справа № 14/43пн

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплект”, ЄДРПОУ 13532916, м.Маріуполь

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат

„Азовсталь”, ЄДРПОУ 00191158, м.Маріуполь

про встановлення сервітуту

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Чернота Л.Ф.

Суддя Попков Д.О.

Представники:

від позивача: Гуревич М.А.-по дов., Лютова М.В.-по дов.

від відповідача: Калабухова С.В.-юрисконсульт

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Відкрите акціонерне товариство „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь, про встановлення між позивачем та відповідачем сервітуту, який полягає в наступному:

- безперешкодному проході працівників та проїзду автотранспорту (техніки, вантажів) позивача через земельну ділянку відповідача;

- безперешкодному обмеженому користуванні позивачем об’єктами нерухомого майна відповідача, а саме: прохідними, дорогами, тротуарами, замощеннями, які знаходяться на території, визначеній як територія сервітуту;

- безперешкодному користуванні позивачем лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними відповідачу, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на можливість реалізації його права як законного користувача території та розташованих на ній виробничих потужностей Бетонного цеху на користування орендованим згідно договору оренди №0106/5 від 01.06.2005р. майном виключно шляхом доступу через територію відповідача та з використанням належного відповідачу нерухомого майна.

Відповідач у відзиві на позовну заяву без номера та дати, що надійшов на адресу суду 02.03.2009р., в судовому засіданні 23.04.2009р. проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на досягнення сторонами згоди щодо проїзду автотранспорту та проходу робітників позивача через територію відповідача до своїх виробничих потужностей внаслідок укладання додаткової угоди №1 до договору №5501 від 22.01.2008р. Крім цього, як вказує відповідач, позивачем не уточнені позовні вимоги та не визначене майно, відносно якого заявлено вимоги про встановлення сервітуту, що позбавляє відповідача права надати будь-які пояснення стосовно позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

01.06.2005р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Бутин” був підписаний договір оренди №0106/5.

Згідно з умовами вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю „Бутин” виступило орендодавцем, а позивач орендарем будівель, споруд та обладнання, яке визначене у додатку №1 до договору.

Відповідно до п.3.1 договору №0106/5 від 01.06.2005р. майно передається в оренду на одинадцять місяців з дати укладання цього договору до 01.05.2006р.

Додатковим угодами №1 від 30.04.2006р., №2 від 30.03.2007р., №4 від 01.12.2007р. сторонами було внесено зміни до договору оренди №0106/5 від 01.06.2005р. та встановлено строк дії цього договору до 01.12.2009р.

Виходячи зі змісту доповнення №1 до договору №0106/5 від 01.06.2005р. в оренду позивачу передається майно та обладнання, розташовані по вул.Таганрозькій, 1 у м.Маріуполі, по вул.Лепорського, 1 у м.Маріуполі та по пр.Ілліча, 171 у м.Маріуполі.

При цьому, по вул.Лепорського, 1 у м.Маріуполі згідно актів приймання-передачі від 01.07.2005р., від 31.05.2005р. позивачу було передано в оренду наступне майно: будівля головного корпусу з наклонною галереєю та будівлею пересипних, будівля ізвестегасильної установки зі складом гашеної ізвесті, будівля диспетчерської та майстерні, столярна майстерня, будівля трансформаторної підстанії, будівля компресорної, будівля складу палива та інших матеріалів, мережі технічного та питного водопостачання, автодороги та площадки, кран-балка, кран-балка, залізничний шлях №№10, 11, 12, 13, 14, 17, 18, 8.

Як вказує позивач, доступ на територію, яка ним використовується, та, відповідно, доступ до орендованого майна з виробничими потужностями, можливий лише через територію з використанням належного відповідачу нерухомого майна.

30.01.2009р. позивачем на адресу відповідача направлено пропозицію щодо укладання договору сервітуту з доданням двох примірників підписаного позивачем договору.

04.02.2009р. позивачем отримано відмову відповідача від укладання договору сервітуту.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення між позивачем та відповідачем сервітуту, який полягає в наступному:

- безперешкодному проході працівників та проїзду автотранспорту (техніки, вантажів) позивача через земельну ділянку відповідача;

- безперешкодному обмеженому користуванні позивачем об’єктами нерухомого майна відповідача, а саме: прохідними, дорогами, тротуарами, замощеннями, які знаходяться на території, визначеній як територія сервітуту;

- безперешкодному користуванні позивачем лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними відповідачу, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов без номера та дати, що надійшов на адресу суду 02.03.2009р., наданих в судовому засіданні 23.04.2009р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Згідно із ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть виникнути за наявності двох суб’єктів, одним з яких є власник або володілець майна (речі), яке має бути обтяжене сервітутом, іншим – майбутній суб’єкт сервітутного права на це майно.

Спеціальне правило міститься у ст.100 Земельного кодексу України стосовно такого об’єкту сервітуту як земельна ділянка: земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

При цьому, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземні), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом, позивачем заявлені вимоги, зокрема, про встановлення сервітуту між позивачем та відповідачем, який полягатиме у безперешкодному проході працівників та проїзду автотранспорту (техніки, вантажів) позивача через земельну ділянку відповідача.

За таких обставин, з урахуванням ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, ст.100 Земельного кодексу України позивачем має бути доведено, що земельна ділянка, на якій розташоване орендоване ним майно, є його власністю або належить йому на праві користування, а суміжна з нею земельна ділянка, через яку має здійснюватись прохід, є власністю відповідача.

Ухвалами від 02.03.2009р., від 30.03.2009р. господарським судом було зобов’язано позивача ідентифікувати земельну ділянку та майно, відносно яких ним заявлені вимоги про встановлення сервітуту.

Згідно з поясненнями позивача від 21.04.2009р., він на умовах оренди володіє та користується майном, що розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Лепорського, 1.

Одночасно, за твердженням позивача, він не має іншого доступу до орендованого майна ніж шляхом використання нерухомого майна, що належить відповідачу, а саме: нежитлових приміщень контрольно-пропускного пункту №2, що знаходиться на вул.Азовстальська, автомобільної дороги довжиною 890 м. з дорожнім покриттям і штучними спорудами, тротуару та пішохідної доріжки, що йдуть від контрольно-пропускного пункту №2 до Бетонного цеху №2.

Згідно із ст.54 Господарського процесуального кодексу України зміст позовних вимог має міститись у позовній заяві.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлене право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.

Як встановлено судом, позивачем в заяві від 21.04.2009р. було визначене майно, використання якого є необхідним для користування позивачем орендованим майном. Проте, згідно з резолютивною частиною вказаної заяви позивач наполягає на задоволенні його позовних вимог, тобто, вимог, які були викладені у позові.

Таким чином, після направлення позивачем до суду заяви від 21.04.2009р. позовні вимоги, які були викладені позивачем у резолютивній частині позовної заяви, останнім не змінені та виглядають наступним чином: встановлення між позивачем та відповідачем сервітуту, який полягає в безперешкодному проході працівників та проїзду автотранспорту (техніки, вантажів) позивача через земельну ділянку відповідача; безперешкодному обмеженому користуванні позивачем об’єктами нерухомого майна відповідача, а саме: прохідними, дорогами, тротуарами, замощеннями, які знаходяться на території, визначеній як територія сервітуту; безперешкодному користуванні позивачем лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними відповідачу, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним.

За таких обставин, враховуючи відсутність у суду права на власний розсуд змінювати предмет позову, судом розглянуто позовні вимоги, які були викладені позивачем у позовній заяві.

Як вказувалось вище, статтею 100 Земельного кодексу України стосовно такого об’єкту сервітуту як земельна ділянка передбачене певне обмеження: сервітут на земельну ділянку встановлюється за домовленістю між власниками земельних ділянок.

При цьому, існування земельного сервітуту пов’язується з існуванням двох земельних ділянок, які, за загальним правилом, мають бути сусідніми, але й можуть бути і не сусідними, якщо неможливо задовольнити потреби особи іншим способом.

Як встановлено судом за поясненнями сторін, позивач не є власником та законним користувачем земельної ділянки, на якій розташовано орендоване ним майно за адресою: м.Маріуполь, вул.Лепорського, 1.

Одночасно, відповідач згідно державного акту на право постійного користування землею 11-ДН №004338 також є не власником, а постійним користувачем земельної ділянки площею 835,0612 га по вул.Лепорського, 1 у м.Маріуполі.

Що стосується вимог про встановлення сервітуту, який полягатиме у безперешкодному обмеженому користуванні позивачем об’єктами нерухомого майна відповідача, лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними відповідачу, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним, судом встановлено наступне:

Як вказувалось вище, згідно із ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Тобто, нормами вказаної статті конкретизується зміст сервітутного права шляхом наведення невичерпного переліку сервітутів, які можуть бути встановлені щодо земельної ділянки та іншого нерухомого майна.

Згідно із ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Як встановлено судом, позивачем у позовній заяві заявлені вимоги про встановлення сервітуту не лише відносно нерухомого майна, а й стосовно іншого майна (зокрема, ліній електропередач, електричних мереж).

Крім цього, згідно із ст.4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами, з достовірністю встановленими господарським судом.

За змістом ст.84 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій тощо.

Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок довести, в якому саме місці розташоване майно, відносно якого заявлені вимоги про встановлення сервітуту, ідентифікувати це майно тощо.

Як встановлено судом, позивачем у позовній заяві перелічене найменування певного майна відповідача, відносно якого судом має бути встановлено сервітут.

Одночасно, позивачем вказане майно ніяким чином не ідентифіковане (не визначене його місцезнаходження, технічні характеристики тощо), що позбавляє суд можливості встановити належність такого майна саме відповідачу, а не іншим особам, наявність у відповідача взагалі будь-яких прав стосовно цього майна тощо.

В заяві від 21.04.2009р. позивачем було надано ідентифікацію нерухомого майна відповідача, через використання якого має здійснюватись доступ позивача до орендованого майна.

Водночас, як вже вказувалось вище, позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві, залишились незмінними.

Господарський суд, приймаючи рішення, відповідно до п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України має право виходити за межі позовних вимог, лише якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Проте, суд не має право самостійно визначити, відносно якого саме нерухомого майна заявлені вимоги про встановлення сервітуту, встановлювати, де саме розташоване це майно. Такі обставини повинні бути доведені позивачем.

Крім цього, судом також прийнято до уваги той факт, що згідно з додатком №1 до договору оренди №0106/5 від 01.06.2005р. позивач набув право користування не лише будівлями та спорудами, а й будівлею трансформаторної підстанції, мережами технічного та питного водопостачання, автодорогами та площадками.

Одночасно, відповідачем до матеріалів справи надано копії договорів, укладених між сторонами, на постачання енергетичних ресурсів, електричної енергії тощо, які продовжують діяти й на теперішній час.

Вищевикладене, а також відсутність в матеріалах справи доказів вчинення відповідачем дій з обмеження постачання води, енергії позивачу свідчить про безпідставність тверджень позивача щодо неможливості використання орендованого ним майна без встановлення сервітуту, який полягатиме у безперешкодному обмеженому користуванні позивачем об’єктами нерухомого майна відповідача, лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними позивачу.

Відповідно до ст.402 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

При цьому, з урахуванням вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивач має довести суду, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна.

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем до матеріалів справи не надано доказів, які б підтверджували неможливість нормальної експлуатації орендованого ним майна без встановлення сервітуту відносно майна, належного відповідачу.

Одночасно, посилання позивача на листи відповідача, копії яких надані до матеріалів справи, судом до уваги не приймаються, враховуючи відсутність у останніх будь-яких відомостей щодо встановлення відповідачем заборони робітникам та транспорту позивача проходити до орендованого ним майна.

Зокрема, згідно з вказаними листами прохід через територію відповідача буде здійснюватись на підставі пропусків, оформлених в індивідуальному порядку.

За таких обставин, враховуючи викладене, позовні вимоги про встановлення між позивачем та відповідачем сервітуту, який полягає в наступному:

- безперешкодному проході працівників та проїзду автотранспорту (техніки, вантажів) позивача через земельну ділянку відповідача;

- безперешкодному обмеженому користуванні позивачем об’єктами нерухомого майна відповідача, а саме: прохідними, дорогами, тротуарами, замощеннями, які знаходяться на території, визначеній як територія сервітуту;

- безперешкодному користуванні позивачем лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними відповідачу, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним, підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

Клопотання від 05.02.2009р. Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь, про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом:

- встановлення заборони відповідачу до набрання рішенням суду законної сили перешкоджати вільному проходу працівників та проїзду автотранспорту позивача через земельну ділянку відповідача,

- встановлення заборони відповідачу до набрання рішенням суду законної сили перешкоджати використанню позивачем нерухомого майна відповідача, а саме, прохідних, доріг, тротуарів, замощень, які знаходяться на території, визначеній як територія сервітуту,

- встановлення заборони відповідачу до набрання рішенням суду законної сили перешкоджати використанню позивачем ліній електропередачі, електричних станцій, технологічних електричних мереж, трубопроводів, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційних трубопроводів, залізничних шляхів та т.п., належних відповідачу, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним, судом залишено без задоволення.

Зокрема, відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як встановлено судом, за своїм змістом вжиття судом заходів до забезпечення позову, про застосування яких позивачем було заявлене клопотання, фактично є вирішенням спору по суті, тобто, співпадає з заявленими позивачем позовними вимогами.

Крім цього, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову по справі №14/43пн не доведене відповідними обставинами, не містить у собі визначення майна, місцезнаходження останнього.

Усне клопотання Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь, заявлене в судовому засіданні 23.04.2009р., про спонукання позивача уточнити позовні вимоги судом залишено без задоволення, враховуючи, що зміна предмету або підстав позову, уточнення позовних вимог є правом позивача, а не його обов’язком. При цьому, у суду відсутнє право зобов’язувати позивача змінювати позовні вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь до Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь про встановлення між Товариством з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь та Відкритим акціонерним товариством „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь сервітуту, який полягає в наступному:

- безперешкодному проході працівників та проїзду автотранспорту (техніки, вантажів) Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь через земельну ділянку Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь;

- безперешкодному обмеженому користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь об’єктами нерухомого майна Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь, а саме: прохідними, дорогами, тротуарами, замощеннями, які знаходяться на території, визначеній як територія сервітуту;

- безперешкодному користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю „Комплект”, м.Маріуполь лініями електропередачі, електричними станціями, технологічними електричними мережами, трубопроводами, по яким подається вода (холодна, гаряча, технічна), опалення, каналізаційними трубопроводами, залізничними шляхами та т.п., належними Відкритому акціонерному товариству „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь, або які знаходяться на його території та на відповідній правовій підставі використовуються ним.

Рішення оголошено повністю в судовому засіданні 23.04.2009р.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Чернота Л.Ф.

Суддя Попков Д.О.