Рішення № 34404239, 18.10.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №22ц/790/6670/13 Головуючий 1 інстанції

Справа № 638/2362/13-ц Хайкін В.М.

Категорія: договірні Доповідач: Черкасов В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кукліної Н.О., Пономаренко Ю.А.,

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2013 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 вказував, що він на підставі договору позики від 11 травня 2007 року позичив ОСОБА_2 валютні цінності на суму 46 000 доларів США, які відповідачка зобов'язувалась повернути не пізніше 11 листопада 2007 року, вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом. Додатковими договорами сума позики неодноразово збільшувалася та відстрочувався строк повернення суми боргу. Зобов'язання за договором позики ОСОБА_2 виконала не в повному обсязі, неповернутим залишився борг у сумі 40 00 доларів США.

Тому, ОСОБА_5 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу в розмірі 1 394 415,72 грн. та завдану йому моральну шкоду в сумі 5 584,28 грн., а також судові витрати.

В судовому засіданні відповідач проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за договором позики від 11.05.2007 року в розмірі 1 394 415,72 грн., а також завдану моральну шкоду в розмірі 5 584 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 3 441 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за договором мають виконуватися належним чином, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики, моральна шкода та судові витрати.

Судова колегія не погоджується з такими висновком суду, вважає, що він не відповідає обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та вимогам закону.

При цьому колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 11 травня 2007 року між сторонами укладений договір позики, посвідчений приватний нотаріусом ХМНО, відповідно до якого ОСОБА_4 позичив ОСОБА_2 валютні цінності на суму 46 000 доларів США, встановлений термін повернення коштів не пізніше 11 листопада 2007 року (а.с.7).

Додатковими договорами від 06 листопада 2007 року, 11 лютого 2008 року, 08 серпня 2008 року сторони збільшили розмір разом з тим, продовжили термін повернення позики не пізніше 11 грудня 2008 року.(а.с.8,9,10).

Згідно ст. 59.ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 60 ЦПК України, передбачено, що Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 правильно вказуює на відсутність в матеріалах справи оригіналів розписок після 11 грудня 2011 року, на самих договорах відсутні будь-які дані про згоду її на зміну умов договору стосовно строку його виконання, що може свідчити про односторонню зміну позивачем (позикодавцем) істотних умов укладеного договору позики, в порушення вимог статей 651 і 654 ЦК України, які встановлюють підстави для зміни і форму внесення змін до договору.

Відповідачка в ході розгляду справи заявляла, що позика в дійсності була повернута, але у звязку із відсутністю у них належних і допустимих доказів на підтвердження даної обставини, і тому подала суду окрему заяву про відмову у задоволені позову внаслідок спливу строку позовної давності, відповідно до правил, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України .

Відомості про вчинення інших дій, що свідчать про визнання відповідачкою вимог позивача, у матеріалах справи відсутні, позивачем не повідомлялись, а відповідачкою заперечувались обставини визнання нею цих вимог.

З вищезазначеною позовною заявою про стягнення суми боргу за договором позики, моральної шкоди та судових витрат ОСОБА_4 до відповідачки до суду звернувся 25 лютого 2013 року.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем з 2007-по 2008 роках частину боргу було повернуто, тому, відповідно до положень ст.264 ЦК України, строк позовної давності почався з початку і не є пропущеним, оскільки перервався вчиненням відповідачем дії, що підтверджують його обов'язок по поверненню боргу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір, суд не звернув уваги та не врахував, що можливість пред'явлення позову про стягнення боргу обмежується трирічним строком і відповідачка під час розгляду справи просила застосувати строки позовної давності, відмовити в задоволенні позову, враховуючи, що останній платіж здійснений нею 11 грудня 2008 року. А, отже, відповідно до ст. 257 ЦК України строк позовної давності для позивача закінчився 11 грудня 2011 року.

Згідно ч. 4 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

За змісту вказаної норми права вбачається, що переривання перебігу позовної давності, внаслідок вчинення боржником дій про визнання боргу, можливо за умови, що строк позовної давності не сплинув.

Судова колегія також встановила, що відсутні підстави вважати, що строк позовної давності переривався відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, оскільки позовна заява ОСОБА_4 від 12.12.2011 року ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.07.2012 року була визнана неподаною та йому повернута. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08.11.2012 року апеляційна скарга позивача була відхилина та залишино без змін ухвалу суду від 23.07.20012 року.

На підставі чого колегія суддів вважає, що вчинення відповідачакою дій, якіб свідчили про визнання нею боргу за укладеним із позивачем договорами позик, не будуть мати юридично значимих наслідків для позивача щодо переривання перебігу позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, а тому висновок суду про переривання строку позовної давності є помилковим.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що право позивача на повернення позики було порушене відповідачкою, але, оскільки остання своєчасно подала заяву про застосування позовної давності, предявлений позов не підлягає задоволенню у звязку зі спливом позовної давності.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за договором позики, то за загальним правилом особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, або у випадках, передбачених нормами ЦК, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Цивільна відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення позики встановлена ст.ст. 1050, 625 ЦК, які не містять такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди.

За таких підстав, судова колегія приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання умов договору позики необхідно відмовити, оскільки законом та договором позики між сторонами відшкодування моральної шкоди не було передбачено, правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303 304, п.2 ч.1 ст.307, п.3, 4 ч.1 ст.309, 313,314,316, 317,319,324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2013 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого касаційного спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: