Ухвала суду № 34401457, 23.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 р.Справа № 815/485/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді - доповідача Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Лук'янчук О.В.,

при секретарі Берекет Н.В.,

за участю представника апелянта - Василенка Р.О.,

представників позивача - Березка А.І., Ступак Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом сільськогосподарського підприємства "ВЕККА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

18 січня 2013 року позивач звернувся з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004112301 від 25 грудня 2012 року на суму 17623 грн. та №0004122301 від 25 грудня 2012 року на суму 14099 грн.. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідачем проведено перевірку, за результатами якої складено акт позапланової невиїзної перевірки від 11 грудня 2012 року, у якому податковим органом встановлено з боку СП "ВЕККА" порушення податкового законодавства. За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року №0004112301 та №0004122301, якими збільшено суму грошового зобов'язання СП "ВЕККА" по податку на прибуток та податку на додану вартість. Позивач не погоджується з висновками перевірки оскільки вважає, що виконання правочину з його контрагентом підтверджуються первинними документами, що свідчить про реальне настання правових наслідків за укладеним правочином.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням по справі, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанцій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 25 квітня 2000 року сільськогосподарське підприємство «ВЕККА» зареєстроване Комінтернівською райдержадміністрацією Одеської області.

11 грудня 2012 року податковим органом складено акт №1041/22-30820151 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань взаємовідносин СП «ВЕККА» у вигляді ТОВ з ТОВ «Компанія Вайліс» за період з 01.12.2009 по 31.01.2010 року (а.с.12-27), в висновках якого зазначені порушення: п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті встановлених порушень діючого законодавства, які відображено в пп.3.1.2 п.3.1 розділу 3 даного акту перевірки, встановлено заниження податку на прибуток в 1 кварталі 2010 року на загальну суму 56394 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 р. в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 11279 грн..

На підставі вказаного акту перевірки №1041/22-30820151 від 11 грудня 2012 року було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року №0004112301 та №0004122301 (а.с.10-11).

Приймаючи судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконано вимоги приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового кредиту надав всі необхідні документи документи.

Судова колегія погоджується з таким рішенням з огляду на наступне.

01 грудня 2009 року сільськогосподарське підприємство «ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю укладено договір поставки з ТОВ «Компанія Вайліс», відповідно до якого постачальник - ТОВ «Компанія Вайліс» зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю товар, згідно умов договору.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, позивачем до суду надано податкові накладні (а.с.30-32), відомості з реєстру податкових накладних, подорожні листи (а.с.33-34), видаткові накладні (35-36), виписку по рахунку (а.с.37), платіжні доручення (а.с.38-40), інвентарну картку (а.с.45), балансову довідку (а.с.48), що підтверджує здійснення позивачем правомірність господарської діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.94 N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону N 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно до Порядку, який встановлюється Міністерством фінансів України.

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону N 334/94-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Тобто, норми Закону N 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судом попередьої інстанціх встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, отриманих від контрагента, які відповідно до Закону N 334/94-ВР необхідні для формування валових витрат, та обумовленість останніх цілям господарського характеру.

Також, аналіз норм Закону України від 03.04.97 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару (послуг) податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Судом встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону N 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами-продавцями податкових накладних.

Підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування може слугувати лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, одержаних з дотриманням закону доказах.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як встановлено судами, згідно наявних в матеріалах справи первинних документів зобов'язання за договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами належними чином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Як вже було зазначено вище, що норми Закону N 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі, а правила формування податкового кредиту визначені пунктами 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону N 168/97-ВР.

При цьому, з аналізу норм Закону N 168/97-ВР вбачається, що покупець не може нести відповідальність ні за сплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у відповідному реєстрі, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Таким чином судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем виконано вимоги податкового законодавства України, а тому податковим органом неправомірно зроблено висновки стосовно здійснення господарських операцій укладених позивачем з ТОВ «Компанія Вайліс».

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 25.10.2013 року.

Суддя-доповідач: Шевчук О.А.

Суддя: Зуєва Л.Є.

Суддя: Лук'янчук О.В.