ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
03.03.2009
Справа №2-15/232-2009
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Ялта-Інтурист» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул.. Дражинського, 50, ідентифікаційний код 02573711)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк – Отель «Марат» (98662, АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 60, ідентифікаційний код 34121601)
Про стягнення 42354,69 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко
представники:
Від позивача – Печонкін К.А., довіреність № 67 від 23.12.2008 р., у справі
Від відповідача – не з’явився
Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Готельний комплекс «Ялта-Інтурист» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк – Отель «Марат» про стягнення 42354,69 грн., в тому числі 37387,40 грн. основного боргу, 373,87 грн. 3% річних, 1607,66 грн. збитків від інфляції, 2985,76 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті наданих позивачем послуг за договором № 259/03 від 01.04.2008 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 37387,40 грн., що і стало приводом для звернення Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Ялта-Інтурист» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.
Відповідач вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
03.03.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через зайнятість представника в іншому .
Судом не вбачається обґрунтованих підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на наступне.
Ухвалою попереднього судового засідання від 21.07.2008 р. явка представників у наступне судове засідання була визнана обов’язковою.
Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
З огляду на те, що слухання справи відкладалося неодноразово за клопотанням відповідача, відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов із викладенням заперечень у разі їх наявності, матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ :
01.04.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Готельний комплекс «Ялта-Інтурист» (Підрядник) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк – Отель «Марат» (Замовник) (відповідач) був укладений Договір підряду № 259/03. (а.с. 11)
Згідно з пунктом 1.1 Договору Підрядник зобов’язується виконати прання білизни (предмет підряду) на завдання Замовника, а Замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу на загальну суму, виставлену по рахункам.
Завезення брудної білизни Підряднику здійснюється по квитанції встановленого зразка, з обов’язковою вказівкою кількості предметів, ваги та підтверджується двостороннім актом приймання-передачі. (пункт 2.2 Договору)
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що приймання виконаних робіт здійснюється по акту приймання-передачі. Замовник зобов’язується прийняти роботу, оцінити її на предмет наявності недоліків або неякісного виконання робіт, зазначивши про це в акті. Після підписання акта приймання-передачі Замовник позбавляється права пред’явлення претензій з приводу якості здійснених робіт.
Відповідно до пункту 3.3 Договору Замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу протягом 5 днів з моменту виставлення рахунку.
Вартість обробки білизни встановлюється у відповідності з додатком № 1, що є невід’ємною частиною дійсного договору. (пункт 3.2)
Підрядник гарантує виконання замовлення протягом 5-денного строку та здійснює обробку білизни у відповідності із затвердженим технологічним процесам. (пункт 4.1)
Строк дії договору встановлений пунктом 5.1 Договору та становить з дати підписання до 31.12.2008 р.
Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо.
Так на виконання вказаного Договору позивачем виконувалися відповідні роботи з прання білизни відповідача, що підтверджується доданими до матеріалів справи приймальними квитанціями. Відповідачем у свою чергу здійснювалося приймання виконання робіт, про що свідчать підписані обома сторонами акти здачі-приймання робіт. (а.с. 30-151 Т.1, а.с. 1-23 Т.2)
Всього за період з 09.04.2008 р. по 23.07.2008 р. позивач надав відповідачу послуг на загальну суму 62387,40 грн. Вказане підтверджується зокрема і рахунками за вказаний період. (а.с. 24-66)
Вказані роботи були прийняті відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженого представника Замовника у актах.
Відповідачем у виконання свого зобов’язання було частково оплачено виконану роботу у розмірі 25000,00 грн. (а.с. 70-76 Т.2)
Проте відповідачем не була здійснена оплата у повному обсязі за виконані позивачем роботи, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 37387,40 грн. за період з 09.04.2008 р. по 23.07.2008 р., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати продукції в повному обсязі. Не надано також відповідачем доказів повернення отриманого товару у випадку його нереалізації позивачу тощо.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідачем не представлено суду доказів неякісного виконання зобов’язань позивачем тощо.
Слід зазначити, що 12.08.2008 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію на суму 57387,40 грн., проте відповіді на претензію отримано не було.
Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків за договором підряду № 259/03 від 01.04.2008 р. щодо сплати виконаних робіт у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 37387,40 грн. повинна бути стягнута з відповідача.
Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 373,87 грн. 3% річних та 1607,66 грн. інфляційних втрат.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість станом на дату звернення з відповідним позовом до суду у розмірі 37387,40 грн., сума інфляційних втрат за період з 01.09.2008 р. по 01.12.2008 р. у розмірі 1607,66 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк – Отель «Марат».
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк – Отель «Марат» 3% річних за період з 01.09.2008 р. по 01.01.2009 р. у розмірі 373,87 грн. підлягають задоволенню.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 2985,76 грн. пені.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Пунктом 6.2 Договору встановлена наступна відповідальність Замовника: рахунок, пред’явлений Підрядником для оплати послуг, оплачується Замовником в десятиденний термін. У випадку несвоєчасної оплати Замовник оплачує Підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Заявлена позивачем сума пені у розмірі 2985,76 грн. за період з 01.09.2008 р. по 01.01.2009 р. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк – Отель «Марат» (98662, АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 60, ідентифікаційний код 34121601) на користь Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Ялта-Інтурист» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул.. Дражинського, 50, ідентифікаційний код 02573711, р/р 260009373 у КРД ВАТ «Райфайзенбанк Аваль» МФО 324021) 37387,40 грн. основного боргу, 373,87 грн. 3% річних, 1607,66 грн. збитків від інфляції, 2985,76 грн. пені., 423,55 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.
Судове рішення № 3439802, Господарський суд Автономної Республіки Крим було прийнято 03.03.2009. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 232-2009. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: