Ухвала суду № 34394727, 25.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р.Справа № 820/4454/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бартош Н.С.

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. по справі № 820/4454/13-а

за позовом Приватного підприємства "Охоронне агенство "ІНЕКС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Охоронне агентство"ІНЕКС", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000472220 від 02.04.2013 року та № 0000502220 від 02.04.2013 року, прийняті на підставі акту перевірки №1030/2220/33291994 від 20.03.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 р. задоволено адміністративний позов.

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 р. та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ПП "Охоронне агентство"ІНЕКС" зареєстроване 01.02.2005 року виконавчим комітетом Харківської міської ради та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Московському районі м. Харкова.

У період з 18.03.2013 року по 19.03.2013 року співробітниками ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Охоронне агентство"ІНЕКС" по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року, за наслідками якої складено Акт №1030/2220/33291994 від 20.03.2013 року.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п. 138.1.1 ст. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в наслідок чого встановлено заниження податку на прибуток в загальній сумі 9800 грн., у т.ч. за 3 квартал 2012 року на суму 9800 грн.;

- п. 198.4, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 9333 грн., в тому числі за липень 2012 року в сумі 9333 грн.

Позивач, не погодившись із встановленими за наслідком перевірки порушеннями, 22.03.2013 року звернувся до податкового органу із запереченням на акт перевірки (Вих. №9).

ДПІ у Московському районі м. Харкова 01.04.2013 року надало відповідь на заперечення до акту перевірки (вих. № 3520/10/22.2-1617), відповідно до якої податковий орган повідомив, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки про порушення позивачем вимог діючого законодавства визнані правомірними та залишені без змін.

На підставі вищезазначеного акту, ДПІ у Московському районі м. Харкова 02.04.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000472220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 14700 грн., у т.ч. за основних платежем - 9800 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4900 грн.;

- № 0000502220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 13999, 50 грн., у т.ч. за основних платежем - 9333 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4666,5 грн.

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення були прийняті не на підставі чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, основними видами діяльності, які здійснював позивач у перевіряємий період, були, серед іншого: діяльність приватних охоронних служб (код КВЕД 80.10) та обслуговування систем безпеки (код КВЕД 80.20).

Матеріалами справи підтверджується, що 07.06.2012 року між ПП "Охоронне агентство"ІНЕКС" (Довіритель) та ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" (Повірений) укладено Договір доручення № 070612, відповідно до умов якого, Повірений зобов'язується за рахунок Довірителя та від його імені знайти замовників,які потребують в охоронних послугах, провести переговори та забезпечити укладання договорів про надання охоронних послуг. За виконання доручення повірений отримує від довірителя винагороду у розмірі 56000,00 грн. в т.ч. ПДВ 9333,33 грн. (п.5.1. Договору), термін дії договору - до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п.8. Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно із ч. 1 ст. 1002 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст.1003 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного Договору, ПП "Охоронне агентство"ІНЕКС" 07.06.2012 року було виписано довіреність, відповідно до умов якої, ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" (Повірений) було надано право виконувати наступні дії:

1. Знайти замовників, які потребують охоронних послуг, провести переговори та забезпечити укладання договорів за рахунок Довірителя та від імені Довірителя щодо надання охоронних послуг.

2. Вести пошук покупців охоронних послуг для укладання договорів в інтересах Довірителя, для чого, має право:

- проводити маркетингові дослідження ринку споживачів охоронних послуг;

- здійснювати пошук споживачів ринку охоронних послуг та повідомляти про це Довірителя;

- вести переговори по предмету Договору від імені Довірителя;

- укладати договори та інші угоди, які направлені на досягнення мети даного договору від імені Довірителя;

- виконувати інші дії за згодою із Довірителем для виконання Доручення;

- вести необхідну переписку від імені Довірителя.

За наслідками виконання умов Договору, між сторонами 22.06.2012 року погоджено Звіт про його виконання, відповідно до якого було зазначено, що Повіреним від імені та за рахунок Довірителя було укладено договори про надання ПП "Охоронне агентство"ІНЕКС" послуг по охороні власності об'єктів ТОВ "ДХЛ Логістика" та Західної МДПІ.

Факт надання контрагентом умов Договору підтверджується складеними між сторонами Актом здачі - приймання робіт (надання послуг) №586 від 25.07.2012 року та рахунком-фактурою №586 від 25.07.2012 року, відповідно до яких вартість наданих послуг склала 56000 грн., у т.ч. ПДВ 9333,33 грн.

Розрахунки за надані послуги проведені в безготівковій формі, про що свідчить надані позивачем копії платіжних доручень №434 від 07.08.2012 року на суму 10000 грн. та №437 від 09.08.2012 року на суму 46000 грн.

Колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження факту надання послуг та визначення їх вартості, надано та долучено до матеріалів справи копії листа ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" з приводу обґрунтування проведених дій та кошторису витрат на виконання робіт.

Реальність виконання контрагентом позивача умов договірних відносин підтверджується також наданими позивачем копією укладеного із ТОВ "ДХЛ Логістика" договору про охорону №110912 від 01.01.2013 року та копії відповідних платіжних доручень ТОВ "ДХЛ Логістика" та Західної МДПІ.

В свою чергу, податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності у ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" необхідного кваліфікованого персоналу та складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Доказів, які б свідчили про ненадання контрагентом послуг за Договором № 070612 від 07.06.2012 року, або використання позивачем даних послуг у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Вищевикладене свідчить про те, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ПП "Охоронне агентство"ІНЕКС" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

На виконання умов договору, ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" виписано на адресу позивача податкову накладну №586 від 25.07.2012 року на загальну суму 56000 грн., у т.ч. ПДВ 9333,33 грн., яка була відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладених. Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкової накладеної у податкового органу не виникло.

На час виконання умов договорів та видачі податкової накладної підприємства зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія сддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "ІГ "Каспій-Дон" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом, в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. по справі № 820/4454/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бартош Н.С.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.